Водночас кожен член уряду підзвітний парламенту і у випадку висловлення йому недовіри звільняється з посади. У разі відставки Голови Уряду йде у відставку весь Уряд. У випадках, коли Президента не було обрано, існує вакансія до обрання нового Президента, Президент не може виконувати свої обов’язки (наприклад, за станом здоров’я), його повноваження, окрім деяких, делегуються Урядові. У цих випадках окремі функції Президента можуть бути доручені Голові Уряду. Впродовж такого періоду часу останній діє як Головнокомандувач Збройними Силами. Прийняття рішень Уряду вимагає згоду абсолютної більшості його членів. На виконання законів і в їх межах Уряд видає постанови, які підписує його Голова. Міністерства й інші органи державної влади згідно із законом та в його межах приймають нормативні акти, які чинно обнародуються і після цього є обов’язковими до виконання. На сьогодні Головою Уряду в Словаччині є Мікулаш Дзурінда.
Вищим судом загальної юрисдикції у Словаччині є ВерховнийСуд, суддів якого за пропозицією Уряду обирає Національна Рада спочатку на 4 роки, а далі – безстроково. Органом конституційного контролю виступає Конституційний Суд у складі 10 суддів, яких на семирічний строк призначає Президент із 20 кандидатів, представлених Національною Радою. На відміну від інших країн, де голову Конституційного Суду із свого складу обирає сам суд, у Словацькій Республіці його призначає Президент із числа суддів Конституційного Суду.
За формою державного устрою Словаччина – унітарна держава. Її територія поділена на округи та райони, на рівні яких організовано державну адміністрацію. Місцеве самоврядування функціонує на рівні міських і сільських поселень. Населення відповідних поселень строком на 4 роки обирає представницький орган місцевого самоврядування – муніципалітет, який формує виконавчий орган – раду.
У Словаччині великий вплив на функціонування владних механізмів політико-правової системи справляють політичні партії та рухи. Як показує аналіз парламентських виборів 1994 та 1998 рр. і попердні результати виборів 2002 р. найбільшу вагу серед них мають Рух за демократичну Словаччину (лідер – В. Мечіар) – 43 місця в парламенті 1998 року скликання, Словацька демократична коаліція (один із лідерів – керівник Демократичного союзу Й. Моравчик) – 42 місця, Партія демократичних лівих – 23 місця в парламенті, Партія угорської коаліції – 15 місць у парламенті, Словацька народна партія (лідер – Я. Слота) – 14 місць у парламенті та Партія громадського розуміння (лідер – Р. Шустер) – 13 місць у парламенті. Суттєвим впливом у суспільстві користується заснована і 1990 р. Конфедерація профспілок Словацької Республіки, яка об’єднує 28 профспілок. Свій вплив політичні партії, об’єднання, громадські рухи та профспілки здійснюють за допомогою преси («Правда» – тираж 235 тис. примірників, «Бесіда» – 150 тис., «Зміна» – 60 тис.), радіо і телебачення, Телеграфного агентства Словацької Республіки.
Висновки
словаччина постсоциалістичний устрій державний
Таким чином, Словаччина як постсоціалістична держава з перехідною економікою за типом політико-правової системи є парламентською унітарною республікою. Вищим законодавчим органом виступає однопалатний парламент – Національна Рада. Главою держави є Президент, який після внесення конституційних змін у лютому 1999 р. обирається шляхом прямих і загальних виборів на п’ять років. Вищим органом виконавчої влади за Конституцією є Уряд. Загальну юрисдикцію здійснює Верховний Суд., а органом конституційного контролю є Конституційний Суд із 10 суддів. Після 1989 р. склалася нова розстановка партійно – політичних сил. Найсуттєвіший вплив на державне життя справляють Словацька демократична коаліція, Рух за демократичну Словаччину, Партія демократичних лівих тощо. В цілому формування елементів політичної системи Словаччини остаточно не завершилося і співпадає з трансформацією всього суспільного життя.
Література
1. Вікуліна Н. ЄС уважно стежить за діями Мечіара // День, 1998. – 12 березня.
2. Доротовець О. Словацькому прем’єрові президенти не потрібні // День, 1998. – 9 квітня.
3. Задорожнюк Э.Г. Революции 1989 г. И процессы становления новой региональной идентичности Центральной Европы (по архивным материалам) // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 64 – 81.
4. Коровицына Н.В. «Бархатные» революции как феномен массового сознания восточноевропейцев // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 43 – 55.
5. Кузьмішин П. Соціально-економічний розвиток регіонів у контексті розвитку Словацької Республіки // Регіональна економіка. – 1999. – №4.
6. Куранов А. Поражение Мечьяра: оппозиционные партии получили более третей в парламенте Словакии // Независимая газета. – 1998. – 29 сентября.
7. Мовчан Ю. Наш сусід – Словаччина: п’ять років незалежності // Україна. Європа. Світ. – 1997. – 27 грудня.
8. Палій О. Словаччина: на українському західному кордоні великі зміни // Підтекст. – 1998. – №39.
9. Рилач Ю. Інтеграційний досвід Словаччини // Урядовий кур’єр. – 2000. – №226. – 5 грудня.
10. Субботин А.А. Строительство единой Европы как импульс к падению «коммунистических» режимов // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 82 – 88.
11. Фельдман Д.М. Россия и Восточная Европа: от «холодной войны» к новому мировому порядку // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 56 – 63.
12. Харциева Г.Ю. Словакия: свет и тени нового пути // Посткомунистическая Восточная Европа: новые межгосударственные отношения и внешнеполитические ориентиры: сборник статей, обзоров и рефератов. – М.: ИНИОН РАН, 1996.
13. Экономические и социально-политические трансформации в Центральной и Восточной Европе во второй половине ХХ в. – М., 1998.
14. Яжборовская И.С. Политологические подходы к проблематике трансформации общественного устройства в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 192 – 202.