Реферат з політології на тему:
Основи державної влади Чехії та їх місце в політичній системі
1. Державна влада Чехії
Процес утворення сучасної Чеської держави розпочався 1990 р. і був, насамперед, пов’язаний з крахом комуністичних режимів у ряді європейських країн. Уже в тому ж році було ухвалено конституційний акт про державні символи Чеської Республіки. Прийняттям цього акту розпочалось так зване “розлучення” між Чехією і Словаччиною, котрі до цього були суб’єктами федеративної держави. Цей процес завершився прийняттям 16 грудня 1992 р. представницьким органом – Чеською національною радою – Конституції. Ця Конституція набула чинності 1 січня 1993 року.
За визначенням Основного Закону, прийнята в Чехії форма державного правління є парламентською республікою. Згідно ст. 1 Конституції ЧР, Чеська Республіка є суверенною, єдиною, а також демократичною правовою державою, заснованою на повазі прав і свобод людини та громадянина. Визначено також, що джерелом державної влади є народ, який здійснює цю владу через законодавчі, виконавчі та судові органи. Окрім того, конституційний закон може встановлювати випадки прямого здійснення народом державної влади.
Ст. 5 Конституції зазначає, що політична система ЧР ґрунтується на вільних і добровільних засадах та вільному конкуруванні політичних партій, що поважають основні демократичні принципи та відмовляються від сили як засобу утвердження своїх інтересів.
1.1 Законодавча влада
Розділ другий Конституції ЧР регламентує законодавчу владу та зазначає, що вона належить двопалатному парламенту. До складу нижньої – Палати Представників – входить 200 депутатів, які обираються строком на чотири роки. До складу верхньої – Сенату – 81 сенатор, які обираються терміном на шість років. Одна третина складу Сенату оновлюється кожні два роки. Вибори членів обох палат парламенту є загальними і прямими. При цьому до Палати Представників вони проводяться за пропорційною системою, а до Сенату – за мажоритарною. Віковий ценз для активного виборчого права визначено у 18 років, а для пасивного – 21 і 40 років на виборах до Палати Представників і Сенату відповідно. Обрані депутати і сенатори повинні скласти спеціальну присягу. У разі відмови скласти таку присягу вони втрачають мандат. Ст. 22 зазначає також, що виконання повноважень Президента Республіки, повноважень суддів та інших функцій, визначених законом, є несумісним із функціями депутата чи сенатора. Мандат депутата чи сенатора втрачає чинність того дня, коли особа вступає на посаду Президента Республіки, судді або на іншу посаду, несумісну з мандатом депутата чи сенатора. Крім того, ніхто не може бути членом обох палат Парламенту одночасно.
У законодавчому процесі палати парламенту не є рівноправними. Усі законопроекти спочатку подаються на розгляд до нижньої палати. Якщо Сенат відхиляє законопроект, ухвалений Палатою Представників, нижня палата розглядає його знову. Закон приймається, якщо його схвалює абсолютна більшість членів нижньої палати. Глава держави наділений правом повернути на повторний розгляд прийнятий парламентом закон. Такий закон повторно голосується тільки у Палаті Представників. Якщо нижня палата ще раз приймає повернений закон абсолютною більшістю голосів усіх депутатів, такий закон промульгується главою держави.
Особливістю законодавчого процесу є те, що за умов, коли Палату Представників розпущено, Сенат приймає законодавчі акти щодо невідкладних питань самостійно. Пропонувати такі законодавчі акти Сенату може тільки Уряд. Надалі законодавчий акт Сенату має бути схвалений Палатою Представників на її першій же сесії, без чого він надалі втрачає чинність.
1.2 Президент
Главою держави є Президент. Характерно, що статус Президента визначено в третьому розділі Конституції під назвою “Виконавча влада”. Президент обирається парламентом на спільному засіданні обох палат. Ст. 54 зазначає, що Президент не несе відповідальність за здійснення своїх функцій. Строк повноважень Президента – п’ять років. Нікого не може бути обрано більше, ніж на два строки підряд. Віковий ценз для кандидатів у Президенти – 40 років.
Повноваження Президента є ширшими, ніж у глав більшості інших держав з відповідною формою правління. Лише частина його актів потребує контрасигнування з боку Прем’єр-міністра або уповноваженого ним члена Уряду. Водночас Президент на власний розсуд призначає і звільняє Прем’єр-міністра та інших членів Уряду, звільняє Уряд і приймає його відставку, у визначених у Конституції випадках розпускає Палату Представників, призначає суддів Конституційного Суду, призначає з числа суддів голову та заступників голови Верховного Суду та здійснює деякі інші повноваження. Ст. 63 зазначає, що Президент має право здійснювати також повноваження, що їх конституційний закон чітко не визначає, але це обумовлено законом.
Згідно ст. 64 Президент має право брати участь у сесіях обох палат Парламенту, їх комітетів і комісій. На його прохання у будь- який час йому надається слово. Він також має право брати участь у засіданнях Уряду, вимагати звітів від Уряду та його членів, а також обговорювати з Урядом та його членами питання, які належать до їхньої компетенції.
Президент може бути усунутий з поста за державну зраду на підставі звинувачувального акту Сенату і за рішенням, прийнятим Конституційним Судом.
1.3 Виконавча влада (Уряд)
За Конституцією, Уряд є “найвищим органом виконавчої влади”, який складається з Прем’єр-міністра, заступників Прем’єр-міністра та міністрів. Президент призначає Прем’єр-міністра і за поданням останнього інших членів уряду. Уряд має бути представлений Палаті Представників впродовж тридцяти днів з часу його призначення з метою одержання вотуму довіри (процедура інвеститури). Уряд звітує та несе колективну відповідальність перед Палатою Представників. Водночас члени уряду складають присягу перед Президентом.
Уряд приймає рішення колегіально. Прийняття рішення Уряду потребує згоди абсолютної більшості усіх його членів. Організовує діяльність Уряду Прем’єр-міністр, який головує на його засіданнях, діє від його імені, а також провадить іншу діяльність, віднесену до його компетенції Конституцією або іншими законами.
1.4 Судова влада
Розділ 4 Конституції Чехії регламентує судову владу. Судова система в Чехії складається з Конституційного Суду, Верховного адміністративного суду, вищих обласних і районних судів. Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд. Судова влада в Чехії здійснюється незалежними судами від імені республіки. Ст. 82 зазначає, що судді виконують свої функції незалежно і ніхто не може впливати на їхню безсторонність. Завданням судів є, перш за все, забезпечення захисту прав у спосіб, визначений законом. Тільки суд може вирішувати питання вини та покарання за кримінальні дії. При прийнятті рішень судді обмежені законом; вони мають право розглядати питання про відповідність інших правничих актів законові. Якщо суд дійде висновку, що закон, який необхідно застосовувати при прийнятті рішення, суперечить конституційному законодавству, він має передати справу до Конституційного Суду.
Конституційний Суд є “судовим органом захисту конституційності”. До його складу входить п’ятнадцять суддів, що призначаються Президентом за згодою Сенату на десять років. Усі судді загальних судів призначаються Президентом безстроково. Конституційний Суд вирішує справи про скасування законів чи їх окремих положень, якщо вони суперечать конституційному законодавству або міжнародному договору; про скасування інших правничих актів чи їх окремих положень, якщо вони суперечать конституційному законодавству або міжнародному договору та інші подібні справи, які стосуються захисту конституційності.
2. Політичні партії та ЗМІ в політичній системі суспільства
2.1 Партійно-політичний спектр чеського суспільства
державний влада чеська політична
Аналізуючи політичну систему Чехії, необхідно звернути увагу на партійну систему даного суспільства, оскільки партії є важливоюскладовою будь-якої держави, активними суб’єктами виборчого процесу.
Чехія має багатопартійну політичну систему. Щоб проаналізувати політичний спектр суспільства, потрібно висвітлити основні політичні партії та об’єднання Чеської Республіки.
Громадянська демократична партія – ГДП. Була заснована 23 лютого 1991 р. в результаті розколу Громадянського форуму, заснованого в 1989 р. В 1996 р. злилась з Християнсько-демократичною партією. Установчий конгрес відбувся 20 квітня
1991 р. Налічує 35 тис. членів, має 8 регіональних організацій.
Вищий орган – конгрес, керівний орган – Виконавча рада. Голова ГДП – Вацлав Клаус. Заступники голови: Лібуша Бенешова, Іван Лангер.
Громадянський демократичний альянс – ГДА. Був заснований17 грудня 1989 р. в результаті розколу Громадянського форуму. В ЧР був зареєстрований 5 березня 1990 р. Голова – Їржі Скалицький. Заступник голови: Д. Крупа.
Комуністична партія Чехії та Моравії – КПЧМ. Установчі збори відбулися у березні 1990 р. На І зборах, які відбулось 13-14 жовтня 1990 р., КПЧМ перетворена в самостійну національну партію, яка вийшла з підпорядкування Компартії Чехословаччини.
На ІІІ зборах (26-27 червня 1993 р.) було збережено назву партії та підтверджено її комуністичну орієнтацію. Налічує 200 тис. членів. Вищий орган партії – збори, які обирають Центральний комітет (ЦК) та Контрольно-ревізійну комісію. ЦК обирає Виконавчий комітет. Голова ЦК КПЧМ – Мирослав Гребеничек. Заступник голови ЦК КПЧМ – Милослав Рансдорф.
Об’єднання за республіку – Республіканська партія
Чехословаччини – ОПР-РПЧ. Була заснована у 1989 р. Лідер –Мирослав Сладек. Секретар – Ян Вік.
Союз свободи – СС. Заснована 17 січня 1998 р. в результаті розколу ГДП. Голова – Ян Румл.
Християнсько-демократична унія – Чехословацька народна партія (ХДУ-ЧНП). Була заснована у березні 1992 р. в результаті злиття двох однойменних партій. Голова – Йозеф Лукс. Заступникголови – Ян Касал.