Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов’янських суспільств – через відсутність у ній знаті.
Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося, бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов’ян; почувши її зклик, повстануть всі слов’яни... і стане Україна самостійною республікою у слов’янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщна Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем”. Таке бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх “м’яких” і “поетичних” співвітчизників існувати незалежно.
Погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов’ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “моральний приклад”, який вони подаватимуть властям, - це найдієвіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об’єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.
Відносно безневинний характер братства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні заняття. Гулака засудили до трьох років ув’язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чиновництво вбачали найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Микола і дописав до вироку таке: “...под строжайшим наблюдением и запретом писать и рисовать”. Фізичні й моральні муки цього заслання спричинили передчасну смерть Шевченка у 1861 р.
Значення Кирило-Мефодіївського братства важливе з кількох міркувань. Воно було першою, хоч і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
2. Громадсько-соціалістична модель організації державного управління та місцевого самоврядування в Україні М. Драгоманова
Діяльність М. Драгоманова (1841 –1895) була помітним явищем вісторії української суспільно–політичної думки другої половини ХІХ ст.Його теорія громади формувалася під впливом політичних умов які склалисяв кінці ХІХ – початку ХХ ст. в Російської та Австро–Угорської імперії В період який «можна охарактеризувати як добу підготовки українських силдо боротьби за незалежність, як добу «соборності» України».
На формування його концепції громади вплинуло виникнення першихдієвих товариств (своєрідних громад), що боролися за інтереси українськогонароду (наприклад, Кирило–Мефодіївське товариство), друкованих органівгромадівців (перший український літературно–мистецький і публіцистично–історичний журнал «Основа»), діяльність культурних інститутів (діяльністьукраїнського театру).
Значне місце в творчій спадщині М. Драгоманова відведено питанняммісцевого самоврядування, а саме проблемі територіальної організаціїнаселення та об’єднання населення в громади. Питання місцевогосамоврядування входили до політичних проектів Драгоманова як їхорганізаційно–адміністративна основа, як базисний рівень діяльностідемократичної федеративної держави, підвалини якої складають громади,«вільні спілки вільних людей, об’єднаних для спільної справи». На досвіді країн Європи та Північної Америки, Драгоманов формулюєосновні закономірності формування та розвитку територіальних громад, якнеобхідної складової системи державних політичних інститутів.
На думку М. Драгоманова, головним критерієм оцінки діяльностідержави є служіння суспільному благу. Суть держави полягає не в її формі, ав тих правах і свободах, якими наділені громадяни. Людство втратилопервісну свободу й постійно прагне її повернути, але цьому заважає держава,навіть демократична, бо за такої форми депутати стають головуючими наднародом і вирішують державні справи, не враховуючи його волю. Тому,М. Драгоманов пропонує впровадити врядування, щоб «була воля кожному івільне громадство й товариство людей й товариств» .
Фактично дана ідея Драгоманова повністю втілюється в ЗаконіУкраїни «Про місцеве самоврядування в Україні», де зазначається, щомісцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальназдатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання усільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або підвідповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядуваннявирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законівУкраїни . Тобто, право громадян на вільне волевиявлення та створеннягромад є законодавчо закріпленим, питання виникають тоді, коли постаєпроблема дієвості місцевого самоврядування та територіальних громад.
Громада у М. Драгоманова є первинною ланкою організаціїсуспільного життя. Стосунки між громадами мають базуватися нафедеративних засадах. Федерація утворюється в результаті децентралізаціїуправління державою, що сприяє обмеженню можливого свавілля з її боку, згромад як більш дрібних суспільних об’єднань. В своїй державно–правовійконцепції він пропонував парламентську державу з засадами самоуправління,яка впливала б на соціальну та економічну сфери, надавала б вагипросвітництву і законодавству, а ті в свою чергу уможливили б реформаційнізрушення . Драгоманов виступає за самостійні сильні обласні органивлади, які б мали певну незалежність від центральної влади і діяли наавтономних самоврядних засадах. Самоврядування має здійснюватисярізними зборами, яким були б підзвітні посадові особи .
В сучасній українській політиці питання децентралізації постаєнеодноразово. Було запропоновано декілька варіантів адміністративноїреформи, яка вже розпочалася і має передбачати розширення повноважень тавідповідальності місцевих органів влади. Як бачимо дана проблема не єнововведенням сьогодення, а сформульована ще в працях Драгоманова.
Драгоманов приходить до висновку, що покінчити зі злиденністю ігнобленням можна тільки шляхом організації колективної праці за умовиколективної власності на землю та знаряддя праці . Питання власностіхоча й має законодавче закріплення та вирішення, але в багатьох випадкахвиникає багато проблем при практичній реалізації права як на приватнувласність на землю, так і на колективну.
Отже, зазначивши основні риси теорії громади Драгоманова,розглянемо її основні напрямки за сферами впливу.
Вплив громади на прийняття політичних рішень. Драгоманов частоототожнює поняття «громада» та «товариство» з «народом», зазначаючи, щонарод (велике товариство) має складатися з невеликих громад, об’єднаних наоснові спільного інтересу і прагнення до колективного вирішенняпроблеми .
Дана позиція Драгоманова віддзеркалюється в Законі України «Промісцеве самоврядування в Україні», де зазначається, що територіальнугромаду формують жителі об'єднані постійним проживанням у межах села,селища, міста, що є самостійними адміністративно–територіальнимиодиницями, або добровільне об'єднанняжителів кількох сіл, що маютьєдиний адміністративний центр . Тобто об’єднання громадян в даномувипадку має відбуватися на основі територіального показника.
Драгоманов застерігає, що територіальні громади будутьефективними лише в тому випадку, якщо вони будуть об’єктивними, небудуть заангажованими, не матимуть зовнішнього впливу. Він говорить, щолюди повинні об’єднуватися в невеликі спілки, товариства, громади, щомають бути вільними від будь–яких впливів, в іншому випадку «які–небудьгромади будуть поневолені робити не те, що вони хотять, і не там, де вонисидять» .
Для української політики вже звичним є те, що на діяльністьтериторіальних об’єднань здійснює значний вплив місцева влада, щобільшою мірою за пропорційною виборчою системою є представникомпевної політичної сили, відповідно, тут і порушується право громади навільне волевиявлення.
Формування громади за теорією Драгоманова має здійснюватися наоснові дотримання прав людини і громадянина. Ніхто не може бутипримусово залученим до тієї чи іншої громади. «громада потрібна людямтільки для того, щоб кожному було найліпше. Значить, і громада тільки тодібуде мила кожному, коли вона не неволить нікого: бути в ній чи не бути. Ігромада мусить бути спілкою вільних осіб» . Фактично, Драгомановнаголошує на тому, що громада буде дієвою лише в тому випадку, коли людибудуть бажати реалізовувати своє право на ініціативу чи захист прав.
Продовжуючи попередню думку, зазначимо, Драгоманов дає порадутериторіальним громадам не зупинятися перед проблемами . Перемогабуде здобута лише тоді, коли громада буде в курсі політичних, економічних,соціальних подій, тобто існуватиме реально, а не номінально. Цікавим є те,що дана ідея Драгоманова є досить актуальною для сьогодення, оскільки вбільшості випадків велика кількість громадян України практично позбавленаможливості впливати на рішення місцевих рад правовим шляхом, також радичасто ігнорують вимоги законодавства щодо врахування думки громади.