У структурі політики також виділяють економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та ін. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров'я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва.
У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна (зовнішня) політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.
Найчастіше серед функцій політики виділяють такі:
- функцію управління - розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;
- прогностична функція - визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану економічної, політичної системи тощо;
- функція інтеграції полягає у об'єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;
- мобілізаційно-організаціна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;
- ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;
- виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;
- інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові - прогресивніші - форми соціальної організації життя.
Івано-Франківський коледж фізичного виховання
П О Л І Т О Л О Г І Я
Тема:
"Демократія
як спосіб функціонування
політичної системи"
Викладач: П'ятигорська Б.Є.
Цикл суспільних
дисциплін
Тема: "Демократія як спосіб функціонування політичної системи"
План
1. Що таке демократія?
2. Виникнення та етапи розвитку демократії.
3. Принципи та основні ознаки демократії.
1. Що таке демократія? Термін "демократія" походить від грецького demos - народ і kratos - влада, що означає "народовладдя". Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.
У науковій літературі термін "демократія" має такі основні значення:
- народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;
- форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;
- реальна свобода для усіх.
Демократія - це така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії складають права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість, солідарність.
У політичних науках у центрі уваги є політична демократія, пов'язана з здійсненням перш за все політичних прав і свобод. У залежності від того, як народ бере участь в управлінні суспільними та державними справами. демократія поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну, представницьку (репрезентативну).
Пряма демократія - це безпосередній вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень. Плебісцитарна демократія відрізняється від прямої тим, що пряма демократія передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного процесу, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян обмежені і зводяться до голосування "за" чи "проти" певного законопроекту чи рішення. Представницька демократія - це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.
Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось - зі сваволею. Одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі. За словами американського президента А.Лінкольна, демократія - це "влада народу, із народу і для народу". Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не має права змушувати людину підкорятися владі, яку вона не обирала і яка не відстоює її інтереси та загальне добро народу.
Демократію характеризують:
- визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;
- рівноправність громадян (як мінімум - рівність їх виборчих прав);
- підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;
- виборність законодавчих органів влади;
- пріоритет прав людини над правами держави;
- обмеження влади більшості над меншістю;
- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;
- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;
- розподіл влад з метою недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.
2. Виникнення та етапи розвитку демократії. Демократичні форми організації життєдіяльності суспільства з'являються ще у первісно-общинному ладі. Родоплеменна демократія ґрунтується на кровно-родинних зв'язках, спільній власності, відносній нечисельності населення, простій господарській діяльності. Ще не було чіткого поділу управлінської та виконавчої праці, не було спеціального апарату управління та примусу. Відносини між людьми регулювалися звичаями та табу. Влада старійшин та вождів підтримувалася моральним авторитетом. Первісна демократія мала великий вплив на появу демократичних держав, першою серед яких була Афінська республіка (V ст. до н.е.).
У період Середньовіччя утворилося панування авторитарних, переважно монархічних, форм державного правління. Саме слово "демократія" зникає з політичного лексикону майже на двісті років.
Наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст. починають закладатися основи сучасних демократичних систем. Ще у Новий час, коли утверджуються капіталістичні форми організації господарського та політичного життя, формується класична ліберальна модель демократії. Основними цінностями ліберальної демократії є: визнання особи первинним і головним джерелом влади; пріоритет прав і свобод індивіда в суспільному житті; права особи закріплюються в конституції, контроль за дотриманням якої покладається на незалежний суд. Ліберальна демократія передбачала необхідність розподілу влади, створення стистеми стримувань і противаг. У системі демократії відбувається обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної та групової автономії та свободи. Лібералізм демократії передбачає свободу особи, визнану та гарантовану державою. У той же час ліберальна демократія має чимало недоліків, зокрема, надмірний індивідуалізм, применшення ролі держави у регулюванні економічного та політичного життя тощо.
Сучасна модель демократії - плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якою уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.
Таблиця 1.
Основні концепції демократії
| Колективістські концепції | Індивідуалістичні концепції | Плюралістичні концепції |
| Заперечення автономії особи, ставлення до неї як складової єдиного соціального організму. Первинність великого соціального об'єкта (нації, церкви та ін.) у визначенні поведінки громадянина. Необмеженість влади більшості над меншістю і окремою особою. Державна підтримка соціально незахищених груп та прошарків населення. | Пріоритет прав особи над правами держави. Індивідуальна свобода як відсутність обмежень. Обмеження компетенції і сфери діяльності держави, невтручання в справи громадянського суспільства. Розподіл влад, створення системи стримувань і противаг. | Зацікавлена група - центральний елемент політичної системи. Суперництво і баланс інтересів - основа демократичної влади. Держава - арбітр, який забезпечує саморегулювання суспільства. Дифузія державної влади. Множинність владних еліт. |
Демократичній системі правління притаманні такі ознаки:
- можливість змінити уряд без застосування сили;
- легітимність опозиції;
- вільна преса, відсутність цензури;
- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
- високий рівень участі громадян у політичному процесі;
- гарантовані права та свободи людини й громадянина;
- регулярні, чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;
- по-справжньому конкурентна боротьба за владу.
Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й.Шумпетер, австрійсько-американський теоретик демократії, вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси як загальне виборче право, конкуруючі партії, то сьогодні вважається обов'язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до таких демократичних результатів, як відповідність еліти перед народом, залученість мас до політики, захищеність меншості.