Вибори та виборчі системи (стр. 3 из 5)

Зазначений недолік усуває пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті розподіляються відповідно до кількості отриманих партіями чи виборчими блоками голосів. Ця система сприяє багатопартійності. Але її застосування породжує інший недолік: представництво в парламенті багатьох, у тому числі нечисленних за складом і невпливових, партій, коли важко визначається стійка парламентська більшість, постає проблема формування уряду й забезпечення стабільності його діяльності.

З метою уникнення представництва в парламенті багатьох дрібних політичних партій і забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та змішаною виборчими системами встановлюється загороджувальний бар'єр - мінімальна частка голосів виборців, яку партія має отримати для представництва в парламенті. Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів виборців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині. Переваги пропорційного представництва найповніше виявляються у великих багатомандатних виборчих округах. Ідеальним варіантом вважається той, коли вся країна виступає єдиним виборчим округом.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління.

Виборча система може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парламентарної форми правління - з пропорційною виборчою системою.

Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних інститутів, тому що партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили

Основні стадії виборчого процесу (кампанії).

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розрізняють вісім стадій (етапів) виборчого процесу.

Перша стадія - проголошення або призначення виборів. Скажімо, відповідно до ст. 77 Конституції чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. Відповідно до ч. 5 ст. 103 Конституції чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України. Як правило, в Україні день виборів призначається на вихідний день.

Друг стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними. Якщо в основу формування представницьких органів закладені не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть виступати трудові колективи або їхні об'єднання.

Історія становлення інституту виборів представницьких органів на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих одиниць. У 20-ті роки в практиці державного будівництва було встановлено дві системи представництва: виробнича - для робітників, тобто міського населення, і територіальна - для селянства. За Конституцією СРСР 1936 р., Конституцією СРСР 1977 р. і відповідними виборчими законами вибори до Ради Союзу Верховної Ради СРСР проводилися у територіальних округах, а до Ради Національностей - по національно-територіальних округах за певними нормами представництва для республік, автономних областей, автономних округів. За Законом СРСР "Про вибори народних депутатів СРСР" (1988 р,) встановлювались норми представництва громадських організацій при виборах народних депутатів СРСР.

Залежно від кількості місць, які мають бути заповнені в одному виборчому окрузі існує два типи виборчих округів: одноманітні (уніномінальні), де лише на одне місце проводяться вибори у всьому виборчому окрузі, а також багатомандатні (поліномінальні, плюриномінальні), де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються для забезпечення рівної ваги голосів виборців, але залежно від густоти та міграції населення в тих чи інших адміністративно-територіальних одиницях за норму представництва може бути обрана кількість виборців. Ця норма (кількість виборців) у світовій практиці запроваджується рідше, оскільки доктринально встановлюється, що депутат представляє все населення.

Відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" під час виборів народних депутатів утворюються єдиний багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, територією якого є вся Україна, а його центром - місто Київ, і 225 одномандатних виборчих округів.

Виборцями загальнодержавного округу є усі громадяни України, які мають право голосу. Одномандатні виборчі округи утворюються Центральною виборчою комісією з приблизно рівною кількістю виборців у кожному виборчому окрузі на всій території України за пропозиціями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних. Київської і Севастопольської міських рад із врахуванням адміністративно-територіального устрою України та компактності проживання національних меншин. Орієнтовну кількість виборців у виборчому окрузі, номер, територіальні межі та центри виборчих округів визначає Центральна виборча комісія. Відхилення кількості виборців від середньої по Україні їх кількості у виборчому окрузі не може перевищувати як 10 відсотків.

Повідомлення про утворення одномандатних виборчих округів публікується Центральною виборчою комісією у державних засобах масової інформації не пізніше як за 120 днів до дня виборів.

Для проведення виборів Президента Центральна виборча комісія утворює 27 виборчих округів, відповідно по одному в Республіці Крим, областях України, містах Києві та Севастополі.

Виборчі дільниці - це виборчі одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі зводиться передусім до технічного забезпечення проведення головних подій виборів - процедури голосування і підбиття підсумків голосування. Виборчі дільниці для всіх видів виборів в Україні мають однакову кількість показників - від 20 до 3 000 виборців, у виняткових випадках - з меншою або більшою кількістю виборців.

Виборчі дільниці на виборах народних депутатів України є спільними в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Виборча практика склалася так, що при одночасному проведенні виборів кількох видів, виборів і референдумів, виборчі дільниці теж є спільними.

Третя стадія - утворення виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії).

Серед них розрізняють:

1. територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;

2. окружні - комісії, що діють у виборчих округах;

3. дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави. Спеціальними виборчими законами передбачаються системи, терміни, порядок утворення, обсяг компетенції виборчих комісій для кожного виду виборів в Україні. Наприклад, відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" для організації і проведення виборів народних депутатів створюється Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів, окружні виборчі комісії і дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії - сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії - по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Статус Центральної виборчої комісії визначається Законом України "Про Центральну виборчу комісію". Вона є постійно діючим державним органом та юридичною особою. До Центральної виборчої комісії входять 15 членів комісії, які призначаються на посади та припиняють свої повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України. Члени Центральної виборчої комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії. Голова, заступник голови, секретар комісії, а також не менше третини інших членів комісії повинні мати вищу юридичну освіту.