Вибори та виборчі системи (стр. 1 из 5)

Вибори та виборчі системи.

План

Вибори, їх класифікація та особливості при різних політичних режимах.
Принципи виборчого права та організація демократичних виборів
Основні функції виборів
Типи (моделі) виборчих систем
Основні стадії виборчого процесу (кампанії).

Вибори, їх класифікація та особливості при різних політичних режимах.

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших його форм - референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, таки як парламент, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, а також представницькі органи місцевого самоврядування.

У вітчизняній та зарубіжній науці існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. Вибори визначають як акт самоврядування народу або як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати.

Французький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридично воль задля цілі провести призначення". У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.

За умов демократичного суспільства вибори - це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний напрям у його діяльності - періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом.

За формою здійснення вибори молена розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів. За територіальною ознакою вибори бувають:

1. загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2. місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, і міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

вибори парламенту - вибори до Верховної Ради України;
вибори на посаду Президента України;
вибори представницького органу територіальної автономії - вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певною виду виборного органу або посади;
позачергові або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;
повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрата депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України.
вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

13. загальними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

14. частковими, коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

15. дійсні, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

16. недійсні, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

Врешті за порядком визначення результатів виборів розрізняють виборчу систему:

17. мажоритарна;

18. пропорційна;

19. змішана.

Принципи виборчого права та організація демократичних виборів.

Вибори базуються на виборчому праві - сукупності юридичних норм, які регулюють участь громадян у виборах органів влади, організацію і проведення виборів, відносини між виборцями і представницькими органами.

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів.Вибори для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці, тому в демократичних суспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіших принципи:

1. забезпечення рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах;

2. принцип лояльності, відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно поводитись стосовно своїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності, фальсифікацій тощо;

3. невтручання державного апарату в хід передвиборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес і порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняється робити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборчої агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службі тощо.

У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у Великобританії - в день виборів. Докладно регламентується використання в передвиборчих цілях засобів масової інформації, особливо телебачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчо встановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведення виборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час для передвиборчої агітації тощо.

У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, для пасивного - 21 рік, у Франції відповідно -18 і 23, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та деяких інших країнах - 18 і 21, у Японії -20 і 25 років.

У багатьох країнах запроваджено ценз осідлості: у США - один, Австралії, ФРН та Японії - три, Канаді та Фінляндії - 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу. Крім вимоги певного терміну проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює термін проживання у цих країнах. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осідлості становить п`ять років, у Австралії - півроку.

Існують певні обмеження для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув`язнення.

Деякі країни, зокрема Франція, Велика Британія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів. Наприклад, у Великій Британії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере 5% загальної кількості голосів.

В окремих країнах законодавство проголошує обов`язкове голосування. Так, виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції - кримінальну відповідальність.

Виборче право більшості країн закріплює також принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому передбачається створення рівних за чисельністю виборчих округів.

У багатьох країнах встановлюється мінімум, а інколи - максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці спостерігаються істотні відхилення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями. У Великій Британії, наприклад, найбільший за кількістю населення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі правлячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву " джерімендер" - за прізвищем губернатора штату Массачусетс - Джері, який за рахунок перекроювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представництво.