Суна (араб. — звичай, зразок) — приклад життєвого шляху посланця Аллаха для мусульманської общини загалом і кожного мусульманина зокрема, друге після Корану джерело віровчення ісламу. Викладена у формі висловлювань Мухаммеда та оповідей (хадисів) його діянь людьми, які близько знали пророка. [11]
На відміну від шиїзму, сунізм не визнає посередництва між Аллахом та людьми після смерті Мухаммеда, заперечує тезу про особливу природу Алі та особливе право його нащадків на імамат. .
Імамат — інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, який зосереджує світську І духовну влади.
Сунітський напрям охоплює 48 сект, серед яких існує значна відмінність щодо тлумачення свят, елементів молитов та інших ритуальних обрядів, молитовних установ, структури релігійних об'єднань, духовенства тощо.
Шиїзм.
Цей напрям охоплює сукупність течій, сект, які визнають Алі та його нащадків єдиними законними спадкоємцями та духовними послідовниками пророка Мухаммеда. Якщо сунізм був пануючим на території халіфату, то шиїзм перебував в опозиції, переслідувався, тому деякі шиїтські угруповання були фактично ізольовані одне від одного, що породжувало нові їх специфічні риси. Відігравала свою роль і практика, згідно з якою в разі переслідувань за віру шиїту дозволялося приховувати свої релігійні погляди, видавати себе за правовірного суніта. Це спричинило активний розвиток сектантських течій. Але всі шиїтські течії відстоюють "чистоту релігійної віри", єдиними послідовниками вважають тільки себе.
Багато шиїтських сект поділилися за принципом визнання певного імама. Інколи їх поділяють на "помірковані" та "крайні".
Імаміти.
Найчисленніша течія у шиїзмі. Ідейні засади сформували шиїти, які проповідували, що згідно з божественною волею, імамат є прерогативою тільки роду Алі й передається "ясною вказівкою" вустами Пророка або попереднього імама. Імаміти визнають дванадцять імамів. Вважають, що спасителем виступить дванадцятий імам Мухаммед абуль Касим, який народився в 873 р. у Багдаді й зник у дванадцятирічному віці. Віруючих у дванадцятого імама називають "дванадесятниками". Імамітське віровчення зводиться до таких принципів (основ) віри:
1) вчення про єдиного Бога;
2) віра в божественну справедливість;
3) визнання пророчої місії Мухаммеда;
4) віра в воскресіння мертвих, судний день і потойбічне життя;
5) вчення про імамат (головний догмат імамітського ісламу).
В основі імамітської доктрини — уявлення про божественну природу верховної влади. Розглядаючи імамат як "божественне установлення", як продовження пророцтва, імамітські богослови вважають, що божественне одкровення має два аспекти: зовнішній і внутрішній. Імамат виступае головною космічною силою, а імам є виконавцем божественного веління. Він — духовний керівник, своєрідний центр, навколо якого обертаються всі сфери буття. [8]
Це вчення є державною релігією Ірану та Іраку. Імаміти живуть в Афганістані, Бахрейні, ОАЕ, Катарі, Кувейті, Лівані, Омані, Сирії, Саудівській Аравії, Бірмі, В'єтнамі, Таїланді, Індії, Азербайджані, Єгипті, Судані, Ефіопії, Кенії.
Розділ ІІІ. Проблема ісламського тероризму.
Ісламістський тероризм - тактика насильницьких розправ з опонентами, що знаходить собі ідеологічне обгрунтування і виправдання в трактуваннях мусульманського віровчення як спрямована на захист ісламського світу проти політичного і культурного впливу невірних (не мусульман), особливо Західного світу. На початку XXI століття - найбільш поширена за кількістю проявів форма тероризму. Зазвичай використовується радикальними організаціями, членів таких організацій і називають ісламістами або бойовиками-ісламістами. Нерідко поєднується з етнонаціоналістичним тероризмом. [1]
Для виправдання його використовуються зазвичай розпливчасті посилання на приписаний правовірним обов'язок вести священну війну, хоча в мусульманському богослов'ї ставиться під сумнів трактування цього обов'язку як потреба у фізичних розправах з іновірцями.
Термін ісламський тероризм вважається неполіткоректним, оскільки передбачає зв'язок тероризму і всього ісламу в цілому, що більшістю мусульман сприймається негативно.
Ряд політологів вважає, що ісламський тероризм зародився на Близькому і Середньому Сході після закінчення Першої світової війни. Терористична організація «Брати-мусульмани», створена в цей період, організовувала теракти проти британських колоніальних властей в зоні Суецького каналу. [5]
Ісламістський тероризм є одним з варіантів релігійного тероризму. Його характерною рисою є виправдання вбивства мирних жителів, включаючи жінок і дітей, оскільки вони розглядаються як складова частина ворожої системи - фінансують армію податками, є потенційними солдатами і так далі.
Ісламістський екстремістський рух став набирати силу і поширюватися, перш за все, з території Єгипту в 50-60-х роках. У чималому ступені розвитку даних процесів сприяла і боротьба мусульманських країн за незалежність, яка активно розгорнулася практично в цей же період. Причому, якщо першопочатеові дії ісламських релігійних екстремістів були спрямовані проти іноземної присутності, то сьогодні об'єктом тероризму стають і мусульманські громади. Дії екстремістів на початковому етапі счвалювались релігійним завзяттям, але з часом до релігійних мотивів приєдналися і політичні амбіції. [9]
"Аль-Каїда"
"Аль-Каїда" (перекладається з арабської як "база", "основа") - радикальне інтернаціональне терористичне ісламістське угруповання, створене в 1988 році Усамою бен Ладеном. Сили "Аль-Каїди" нараховують, за різними даними, від декількох сотень до декількох тисяч чоловік. Основне джерело поповнення рядів організації - більше 50 тис. ветеранів війни в Афганістані та інші ісламські радикали.
Осередки "Аль-Каїди" працюють у 35 країнах світу, в тому числі в США і Канаді. "Аль-Каїда" отримує підтримку з боку антиамериканських і антиізраїльських кіл в урядах мусульманських країн.
"Аль-Каїда" має ієрархічну структуру, на чолі якої стоїть Усама бен Ладен. Організація складається з невеликих осередків, члени яких знають лише людей зі свого осередку. Осередки можуть роками не виявляти ніякої активності або займатися мирною релігійною діяльністю. Осередки діляться на "планувальні" і "виконавчі". [4]
Фінансова база міжнародної терористичної організації "Аль-Каїда", за найконсервативнішими оцінками, може сягати п'яти мільярдів доларів. Про це заявив провідний європейський експерт з питань "тіньової економіки" та наркоторгівлі професор університету міста Лінц Фрідріх Шнайдер. Річний бюджет "Аль-Каїди", що нараховує до 3 тис активних членів, становить від 20 до 50 млн доларів. Значна частина грошей направляється лідерами організації на створення банківських і торговельних структур по всьому світу, а також на фінансування наркоторгівлі. Потім навколо цього бізнесу формуються терористичні осередки.
"Аль-Каїда" займається також активним збором коштів у країнах Європи і США через "мусульманські гуманітарні організації". Це підтверджує і недавня знахідка в одній з мечетей Франції каси з 7 млн франків готівкою, які, по ряду ознак, повинні були піти на фінансування терористичної діяльності ісламістів.
"Ісламський джихад Палестини"
"Ісламський джихад Палестини" існує з кінцня 1970-х років. Очолив організацію і керував до загибелі в 1995 році доктор Фатхі Шакакі. Організація складається з чотирьох груп. "Ісламський джихад" - військова організація, не прагне придбати масову популярність. Управляється організація зі штаб-квартири в Дамаску. Розпорядження про вбивства та інших подібних акціях надходять в офіси "Ісламського джихаду" в Англії, Німеччині, на Кіпрі і в США, звідки за допомогою електронної або кур'єрського зв'язку доставляються в "Раду Шури", що складається з десяти членів. "Шура" представляє собою підпільний орган, який координує дії військових структур "Ісламського джихаду": від "Шури" розпорядження відправляються в стали базою для терористів "Ісламського джихаду" табору біженців - Хан Юсиф, Шейх Радван і Джелазун. Оперативне керівництво діяльністю бойовиків здійснює Рамадан Абуллах Сапах. [11]
Безпосередньо терористичні акції здійснюються бойовиками бригад "Аль-кассем" або бойових сил "Ісламського джихаду". Термін "Аль-кассем" має власне значення - "присяга". Доктор Шакакі восени 1994-го оголосив про створення формування в 70 смертників, підготовлених для терактів проти Ізраїлю. У секторі Газа "Аль-кассем" мають до 20 бойовиків, ще 10 - на Західному березі Йордану. У загони "Аль-кассем" входять фанатичні релігійні молоді люди, готові пожертвувати собою в ім'я перемоги ісламу в Палестині. [3]
"Ісламський джихад" не має соціально-економічної платформи і не прагне стати масовим або політичним рухом. Він перш за все є військовою організацією, але все ж має ідеологічну підтримку в особі мусульманських мулл, контролюючих більше двадцяти мечетей в секторі Газа. Мулли цих мечетей своєї проповідницькою діяльністю залучають нових прихильників до лав ісламістського руху і наставляють бойовиків на самопожертву. Під впливом ісламської революції в Ірані Ф. Шакакі написав книгу "Хомейні - ісламська альтернатива і рішення", яка стала посібником для ісламської молоді. Організація дотримується ідеології, спрямованої на знищення держави Ізраїль і вигнання ізраїльтян з займаних ними територій: "Наша кінцева і стратегічна мета - мобілізація ісламської нації на визволення нашої землі і керівництво священною війною проти сіонізму. Збройна боротьба - єдиний спосіб завдати поразки Ізраїлю на грунті Палестини".