На відміну від обох вищезгаданих течій, К. не має сталого ідейного ядра і набуває різних форм у окремі істор. періоди. Як правило, ідеологія К. виступає у двох осн. формах: як апологія традиційних порядків (політичний К.) і як ностальгія за втраченим соц. статусом (реакція типу антисемітизму, расизму, ірраціоналізму, націоналізму та ін.). Попри різні форми, К. притаманні спільні ідейні риси: визнання недосконалості людської природи й обмежених можливостей людського розуму; орієнтація на загальний морально-реліг. порядок; переконання про вроджену нерівність людей; ставлення до конституції, як до Богом даного порядку; впевненість у необхідності панування закону й законопослушності як форми індивід, свободи і т.ін. Можна виділити кілька різних інтерпретацій К.
1. Історична інтерпретація, згідно з якою К. розглядається як аристократично-клерикальна реакція на Велику французьку революцію, як намагання зберегти феод. порядки, як неприйняття ліберальних прагнень.
2. Антропологічна інтерпретація. У даному випадку К. розглядається як вічна загальнолюдська позиція з визначними ідеями й цінностями. До останніх відносять традиції, стабільність, авторитет, порядок, свободу разом з відповідальністю, скептицизм тощо. Людина розглядається як істота, яка керується у своїх діях інстинктом, почуттям, розумом. Сусп-во стоїть вище за окремого індивіда, а права людини витікають з її обов'язків.
3. Ситуаційна інтерпретація. К. розуміється як засіб думки і дій класів, шарів і соц. верств, які намагаються зберегти існуючі порядки. Ситуаційна інтерпретація не передбачає «прив'язки» до якої-небудь істор. ситуації: К. розглядається як позиція, котра постійно повторюється у різні часи соц. групами, партіями, рухами.
Можна говорити також про ціннісний і структурний К. У першому випадку К., зберігаючи вірність принципам, готовий погодитись зі змінами соц.структур, у другому - займається негативна позиція щодо сусп. змін.
У XX ст., захищаючи цінності й ін-ти індустр. сусп-ва, К., як і лібералізм, став заперечувати держ. вторгнення в економіку, оск. воно здатне гальмувати розвиток вільного ринку, конкуренції, порушити привілеї представників крупного капіталу. У післявоєнний період, коли К. змушений був застосовувати більш тонку і складну апологетику капіталіст, способу життя, з'являються, поряд з традиційними, національні форми ідеології, технократичний, християнсько-католицькии, реформаторський та ін. різновиди К. Останні десятиліття виявили прагнення К., з одного боку, до ірраціональних ідей реакційного типу (напр. «нові праві» у Франції), а з ін. - схильність до ліберальних цінностей, котра найяскравіше проявилась у неоконсерватизмі - ідеолог, течії, що сформувалась як своєрідна відповідь на екон. кризу 1973-1974 pp., - масові молодіжні рухи протесту в Зх. Європі й поширення впливу кейнсіанських ідей.
Неоконсерватизм – су-час, політ, течія, що пристосовує традиц. цінності консерватизму до реалій постіндустр. сусп-ва й визначає урядову політику та поліг, курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр. «рейганоміка», «тетчеризм»).
Кредо «нового консерватазму» в економіці - заміна реформіст. моделі розвитку монетарист. моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного держ. втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва. У соц. сфері - більш гнучкий ліберально-реформіст. курс поступився місцем жорсткій економії, «економічному реалізму», скороченню соц. витрат, антиегалітарним тенденціям. У політ, сфері спостеріга ється неоконсервативна переорієнтація щодо проблем політ, влади, демократії, політ, участі, функцій і прерогатив д-ви, бюрократії в на-прямі посилення елітарних тенденцій і антибюрократ. настроїв. Н. ставить завдання функціонального посилення політ, системи, пошуку ідей і підходів щодо створення більш гнучких структур влади, зміцнення «законності і порядку», забезпечення традиц. морально-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадян, сусп-ва і збалансованість відносин сусп-ва з природою (Д.Белл, З.Бжезінський, Н.Крістолл та ін.).
Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхідності технолог., соц.-екон. і політ. змін у сусп-ві постіндустр. доби, а сам неоконсерватизм є відповіддю на вимоги технологічної революції та сучас. цивілізації. Н. виявився досить ефективним у багатьох аспектах: у ряді країн вдалося приборкати інфляцію, зменшити безробіття, стимулювати ділову активність, ліквідувати збиткові галузі промисловості; він дав людям ясну форму взаємовідносин між соціально відповідальним індивідом і політичне стабільною д-вою, узгодивши раціональне ставлен-ня до дійсності з моральними принципами; неоконсерват. курс синтезував у своїй ідейній основі не лише досягнення традиц. консерватизму, а й гуманіст. уявлення лібералізму, соціалізму й ряду ін. соц.-політ, вчень. Відштовхуючись від ідейно-теорет. бази Н., сучас. неоконсерватори шукають середній шлях між деструктивністю неприборканої ринкової стихії та неефективною держ. регламентацією всіх сфер сусп. життя. У більшості країн Заходу Н. виступає як могутня інтелектуальна сила. Прихильники політ, позицій, що втілюють у собі за-значені риси, об'єднуються у консервативні партії. Найбільші з них - це Консервативна партія Великобританії (виникла 1867 p.). Консервативна партія Данії (ви-никла 1916 p.) та ін. Знання сутності і осн. рис Н. дозволяє краще зрозуміти європ. і світовий політ, процеси, проаналізувати деякі загальноцивілізац. закономірності розвитку сучас. сусп-ва та напрями необхідних структурних зміну ньому.
Лібералізм (від лат. liberalis -вільний) - політична та ідеолог. течія, що об'єднує прихильників парламент, ладу, вільного підприємництва і дем.свобод. Термін «Л.» увійшов до широкого вжитку в першій пол. XIX ст., коли в ряді країн зх. Європи виникли політ, партії «лібералів». Однак витоки Л. сягають епохи бурж. революцій XVII-XVIII ст. Ідеологія раннього Л. відігравала прогресивну роль, тому що в ній були сформульовані осн. принципи нового сусп. устрою, який прийшов на зміну феодалізму. Прибічники Л. вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституц. ладу і допущення вихідців з третього стану до управління д-вою, запровадження дем. свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства. Ідеологи бурж. революцій зробили суттєвий внесок у розробку і втілення в практику парламент. устрою. Пізніше багато з ідей, витриманих у дусі концепції «правової держави» - конституційного правління, заснованого на поділі влади на законодавчу, виконавчу і судову; забезпечення осн. політ, прав громадян, включаючи свободу слова, друку, віросповідань, проведення зборів тощо -увійшли в ідейно-політ. арсенал Л.
Ринкова економіка сприяла формуванню середнього стану (купців, підприємців, управлінців, інтелігенції) з різночинців, тобто недворян; інституцій соц. спрямування і різної політ, орієнтації, незалежних від д-ви. Внаслідок багатолітньої еволюції названих чинників і сформувались цінності сучас. Л. як системи соц.-екон. та політ, поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадян, сусп-во, договірний характер держ. влади, вільну конкуренцію тощо. Л. виходить з положення, що світ підпорядковується законам, які нам не підвладні. Тому природним принципом поведінки людини повинні бути здоровий глузд, адаптація до обставин і вимог сусп-ва. Л. від самого початку не був тотожним егоїзму, аморальності, відходу від участі у виконанні сусп. завдань. Він звертався до високоморальної особи, яка діє зважено, поєднує свої інтереси з інтересами соц. цілого й несе за нього відповідальність. Л., на думку його ідеологів (Д.Локк, Ш.Монтеск'є, І.Кант, Г.Гегель, Є.Бентам, Б.Кон-стан, Т.Джефферсон, Д.Медісон, М.Острогельський, Б.Кістяківсь-кий, М.Драгоманов та ін.),-це заснований на особистій ініціативі й свободі вибору спосіб дій, готовність до сприйняття нових ідей і разом з тим заперечення диктату ідеологій, політики, влади. Такий «спонтанний порядок», на думку деяких вчених (Гі Сорман), спроможний забезпечити саморегулювання сусп. організму краще за будь-які плани. Елементами спонтанного порядку є окремі госп-ва як індивідів, так і орг-цій, якими керують свідомо. Розвиток приватного права полягає значною мірою у наданні можливості для створення добровільних асоціацій, які не мають тієї чи ін. примусової влади. Найважл. постулат Л. - встановлення балансу між сферами сусп. та особистих інтересів. Вважається, що Л. - це не ідеолог. догма, а «проект суспільства», який може бути адаптований до місцевих іст., нац. і культурних умов.
Згідно з ліберальним ідеалом мета створення д-ви - збереження і захист природних прав людини, відносини між окремою людиною і д-вою повинні мати договірний характер, а верховенство закону є інструментом соц. контролю. У сусп-ві надається пріоритет громадян, свободам над політ., юрид. та моральн. нормами. Вплив д-ви конституційне обмежений, вона не повина втручатись в екон. життя сусп-ва. Політ, стилю Л. властиві прагматизм, меркантилізм, раціоналізм. Спосіб політ, відносин - пошуки і досягнення консенсусу; засоби поліпшення сусп. умов -реформування, філантропія, добродійність.
«Етатистським» різновидом Л. є неолібералізм з характерними для нього посиленням держ.-монополіст. регулювання економіки, інституціоналізацією нових форм держ. втручання в сусп. життя.
Більшість партій - прихильників Л. - об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 p. Партіями-засновниками прийнято «Маніфест лібералів». В Євро-парламенті ці партії (понад ЗО) мають п'яту за чисельністю фракцію.