Смекни!
smekni.com

Політологія Політичні системи в Україні (стр. 5 из 28)


Політика як вид регулювання суспільних видносин

Політика належить насамперед до сфери духовного життя сус­пільства. Її виникнення було зумовлено цілою низкою об'єктивних чинників у" різних сферах суспільного життя, але на­самперед — у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя сус­пільства до цивілізації.

Інтегрованим виразом усіх суспільних відносин виступає сус­пільний устрій, основу якого становлять пануючі в даному суспільстві економічні відносини та інститути, які повинні забезпечувати його функціонування і розвиток. Роль суспільного устрою в житті суспільства полягає передовсім в тому, що він визначає для даного кон­кретного суспільства загальний спосіб, ступінь і характер його жит­тєдіяльності. Він виконує регулятивну функцію стосовно всіх інших сторін суспільного життя.

Як відомо, економічні відносини — це відносини між людьми в процесі виробництва, що зумовлені їх взаємним стосунком до засобів виробництва та результатів праці і втілюються в конкретно-історич­них формах власності, в способах поєднання робочої сили зі знаряд­дями праці, в формах обміну діяльністю, що зумовлена суспільним поділом праці і відмінностями місця, становища осіб, груп, класів у системі виробництва, у формах розподілу, обміну, споживання.

Економічні відносини справляють величезний вплив на специфіку суперечностей в суспільстві, на характер взаємовідносин між соціальними суб'єктами. Ось чому в політиці, де центральним питанням постає питання про владу, остання не виступає як самоціль, а стає засобом для захисту суспільного ладу з його конкретними еко­номічними відносинами або для його повалення й заміни іншим. -

З розкладом первіснообщинного ладу і з переходом до цивілізації відбулося не тільки класове розшарування суспільства, а й загост­рення суперечностей поміж соціальними суб'єктами, на основі по­силення існуючих відмінностей стосовно відношення до засобів виробництва і результатів праці. Відбулося поглиблення й загострення суперечностей між інтересами різних соціальних суб'єктів.

Водночас суспільний поділ праці, соціальна диференціація й по­силення нерівності у володінні засобами виробництва і засобами за­доволення життєвих потреб створили можливості для вияву таких негативних людських рис, як жадібність, заздрість, нестримна го­нитва за багатством, намагання домогтися його будь-якими засоба­ми.

Відтак виникає потреба в новій організації суспільства. Форму­вання цієї нової організації зв'язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів, інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентува­ли поведінку людей у суспільстві.

Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава. На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких тепер здійснюється в межах роз­роблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед — держави.

Отже, місце колишніх кровно-родинних зв'язків і відносин зай­мають якісно нові відносини — політичні, які активно впливають на всі інші. Відтак політика виникає як результат об'єктивно зумов­леного суспільного поділу праці, зміни характеру відношень людей до засобів виробництва і результатів праці (виникнення приватної власності), поділу суспільства на соціальних суб'єктів з різними інте­ресами, зміни форми обміну, споживання. Політика виникла як сфе­ра відносин, що забезпечує погодження, регулювання, реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як всередині країни, так і за її межами та відно­шення до цієї діяльності класових сил з цього часу стали визначати­ся поняттям "політика". Вже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з'явилися нації, а згодом політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких вира­жала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика виражає докорінні інтереси різних соціальних спільно­стей, партій, держав і цілі, якими вони керуються. У всіх сферах, де здійснюється політика, вона має багато форм вияву. Теорія виділяє дві великі, тісно зв'язані одна з одною сфери політики—внутрішню та зовнішню. Разом з тим багатоманітність реального життя дозво­ляє і зобов'язує виділяти у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі і в той же час дуже важливі сфери політики, такі як: економіч­на, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, куль­турна політика тощо.

Зрозуміло, що багатоплановість такого важливого суспільного явища, як політика, вимагає виділення та розгляду й інших більш конкретних сфер діяльності. Наприклад, тільки в сферу економічної політики входять такі її складові, як науково-технічна, структурна, аграрна, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна політика. Не­обхідно відмітити і такі сфери політики, як економічна, демографіч­на, кадрова, національна, молодіжна тощо. Кожна з них може бути предметом самостійної теорії політики.

Різнобічні також сфери і напрямки зовнішньої політики, виділення яких зумовлено діючими на міжнародній арені групами держав, політичними, громадськими та іншими демокра­тичними об'єднаннями.

Теорія політики, зрозуміло, не зводиться лише до виділення й оці­нки основних сфер політики, розкриття її структури та завдань. У політиці необхідно бачити зв'язки між її сферами, їхній взаємовплив, взаємодоповнення та механізм їх здійснення. Її важливо розглядати не тільки з погляду структурних, а й з урахуванням функціональних, тимчасових, довготривалих та інших аспектів.

Еволюційний розвиток політики засвідчує незмінність її фунда­ментальних засад. Навіть якщо вони в далекій перспективі й змінять­ся, то тільки разом із реформуванням всієї системи організаційних та регулятивно-контрольних сфер суспільства. А щодо перспективи зникнення політики, як про це мріяли соціалісти-утопісти, то з висо­ти сьогоднішнього розвитку політичних процесів вона зовсім нере­альна навіть у гіпотетичному майбутньому. Якщо колись і не буде держави, що теж проблематично, політика неодмінно залишиться у тих самих суспільних функціях, але з іншими суб'єктами. Такими соціальними суб'єктами можуть бути асоціації, вільні самоуп-равлінські угруповання у межах громадянського суспільства тощо. Але цілком очевидно, що політика як засіб організації й регулювання життя суспільства неодмінно збереже своє значення. Аналізуючи стан і перспективи розвитку людства, не можна не дійти висновку, що нині найбільш актуальною проблемою політики виступає її демок­ратизація, гуманізація, наближення до злободенних запитів суспіль­ства і вирішення їх через його (суспільства) прогрес та оновлення. Кількість і складність таких завдань з розвитком людства зростає. Ось чому подальшою перспективою розвитку політики буде її уск­ладнення, підвищення її ефективності та відповідальності. Без усві­домлення цього методологічного положення не можна зрозуміти зміст та характер політичного життя суспільства.


Політика як наука і мистецтво.

Політологія як наука

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося у період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше починає виступати в суспільстві як форма організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства все більше вимагає проведення такої державної політики, яка б грунтувалася на теоретичних політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки, і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після другої світової війни, бо ще до середини XX століття у гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. Саме право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало при вивченні політичних систем. І тільки після другої світової війни з'явилися теоретичні праці, в яких під політикою стали розуміти не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співробітничати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, встановлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики. понять політичного реалізму і т.п); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та інше); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих вчених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає у розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними й організованими кадрами дослідників та учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки.