Наприкінці 70-х — на початку 80-х років ХХ ст. в деяких розвинутих країнах Заходу відбулася так звана неоконсервативна революція. В цей період почала ставитись під сумнів сама можливість існування соціальної держави. Головною причиною цих змін була економічна криза. Якщо взяти до уваги, що соціальна держава сформувалась у 50-60-ті роки, то вже лише через кілька десятків років вона почала переживати серйозну кризу. У цьому контексті постановка питання про можливість існування такої держави була цілком виправданою. Критика соціальної держави зводилась в основному до наступного: державне регулювання економіки менш ефективне, ніж ринкові механізми регулювання, оскільки ринок більш чутливий до попиту; соціальна держава виховує патерналізм, призводить до появи людей, які не бажають працювати, живуть за рахунок інших і т. ін.
З кінця 30-х і по 90-ті роки включно державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу постійно зростали. Так, у США в 1938 р. ці витрати становили 16,9% від ВВП, у 1975 — 34,6%, а в 1993 — 38,7%. У ФРН, державі з соціальною ринковою економікою, теж спостерігалось зростання витрат у ті ж роки відповідно 43,6%, 48,9%, 50,8%. У Великобританії в 1993 р. державні соціальні витрати становили 54,8% від ВВП (рис. 1).
Рис. 1. Державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу, % до ВВП
Значна частина цих коштів йшла на освіту, медичне обслуговування, підтримку доходів населення, житлове будівництво, соціальні трансфери. В США ці витрати становили половину всіх бюджетних витрат, у ФРН — 2/3, у Великобританії майже 60% [13, c. 25]. Таким чином, ні криза економіки, ні критика соціальної держави неоконсерваторами, позиції яких посилились в 80-ті роки, не привели до відмови від соціальної діяльності держави. Хоча в умовах кризи деякі соціальні програми все ж були скорочені, зменшились темпи зростання витрат на соціальні потреби, але основні надбання соціальної держави — соціальне страхування, соціальний захист, соціальне партнерство — були збережені. Нині в США, наприклад, існує багато різних напрямків соціальної роботи: допомога бездомним, сім’ям з неповнолітніми дітьми, тим, хто втратив рідних і т. ін. Передбачена навіть психологічна допомога (когнітивна терапія), яка надається тим, хто перебуває у критичній ситуації.
Що стосується України, то стан боротьби з бідністю тут не можна вважати задовільним. При цьому становище на Україні гірше, ніж в інших колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи. Проведені вибіркові опитування населення України, а також Угорщини, Словенії, Словаччини, Болгарії, Румунії, Чехії в рамках дослідження “Новий барометр демократії” показали, що в Україні найбільша частка тих, хто працює, але не отримує заробітної плати (16% на Україні, а середній показник — 5%); часто або іноді відмовляють собі в придбанні продуктів харчування 52% українців (середній показник по семи країнах — 19%); в придбанні одягу, взуття відмовляють собі 66% наших співгромадян (середній показник — 32%) [12, c. 58].
Нині доволі складно визначити ступінь соціального неблагополуччя людей. Існує таке явище, як “суб’єктивне зубожіння”. Є.Головаха вважає, що це феномен кризової свідомості. На його думку, дані про середньомісячну заробітну плату, розмір офіційних доходів громадян сьогодні є абсолютно непридатними для об’єктивного вимірювання бідності через те, що реальні доходи приховуються. Хоча надзвичайно висока частка витрат на продукти харчування в Україні у загальній структурі споживання є безсумнівним доказом бідності: більшість населення просто живе впроголодь. Голод позначається не тільки на фізичному здоров’ї людей, але й на їх психічному стані. З цією проблемою стикались не тільки економічно відсталі, але й розвинуті країни.
В 30-і роки в США також гостро стояла проблема голоду, недоїдання. В результаті привернення до неї великої суспільної уваги у 1933 році, незважаючи на кризу, було створено Федеральну корпорацію додаткової допомоги, яка повинна була купувати продукти і розподіляти їх між школами, іншими громадськими організаціями. Через шість років, у 1939 р., в США була прийнята програма запровадження продовольчих талонів, на які можна було придбати продукти. Ця програма проіснувала до 1943 року, а потім знову була відновлена в 60-ті роки.
Політика держави по боротьбі з бідністю була двоякою — з одного боку допомога надавалась виробникам продовольчих товарів, а з іншого боку, — бідним, які не могли придбати ці товари.
У 1946 році в США був прийнятий Закон про шкільні сніданки. Діти особливо страждають від недоїдання. Медики встановили, що недоїдання у віці 10-12 років негативно позначається на здоров’ї в старшому віці. Проблема голоду не була вирішена і в 60-ті роки. Ситуація змінилась лише наприкінці 70-х років. Зміни були досягнуті завдяки зусиллям держави, виконанню програми продовольчої допомоги. Крім цього допомогу у вирішенні проблеми голоду надали добровільні благодійні організації. В суспільстві були зламані певні стереотипи, наприклад, уявлення про те, що голод є проблема виключно країн Африки, Азії, Латинської Америки.
Стереотипи, що стосуються бідності, певною мірою залежать від культури народу. В середні віки бідність вважалась шляхом до спасіння душі, ознакою праведності. Убогі ченці, які присвятили себе духовному вдосконаленню, користувались загальною повагою. В капіталістичному суспільстві з поширенням протестантизму бідність почала розглядатись як знак погибелі душі, а багатство — знак божого благословення. Крім протестантизму бідність засуджували іслам й іудаїзм. Але і в тих культурах, де багатство засуджувалось, воно все ж залишалось бажаним. Значення мало те, як воно було здобуте і чи заслуговує той, хто володіє багатством, на становище, яке він посів у суспільстві.
3. Врахування закордонного досвіду в вирішенні проблем соціального захисту в Україні
У нашій країні реалізації програм громадських робіт поки що не приділяється належна увага. Так, наприклад, у Вінницькій області у громадських роботах бере участь близько 12% зареєстрованих безробітних громадян, а у Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській областях і м. Севастополі - менше 2% [14, c. 22]. З метою залучення до громадських робіт якомога більшої кількості безробітних Міністерство праці і соціальної політики підготувало пропозиції щодо збільшення обсягів фінансування громадських робіт за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.
Аналізуючи ситуацію на ринку праці України, можна зробити висновок, що для вирішення проблем безробіття сьогодні перевага надається активній соціальній політиці. Як підтверджує досвід економічно розвинених країн, цей підхід виправданий. Чималу користь суспільству могло б принести залучення молоді до надання соціальних послуг.
Сьогодні з метою сприяння працевлаштуванню молоді створюються спеціальні фонди за рахунок коштів зацікавлених сторін. Основним недоліком громадських робіт є те, що вони, як правило, не забезпечують підвищення кваліфікації безробітних, що утруднює їм пошуки постійної роботи.
Низькі показники працевлаштування молоді на заброньовані робочі місця обумовлені важким економічним становищем підприємств, що протягом тривалого часу не виплачують заробітну плату. Як засвідчує практика, часто працевлаштування молоді на підприємства є формальним актом. Приймаючи у примусовому порядку на роботу молодь, підприємства відправляють її разом з іншими робітниками у тривалі неоплачувані відпустки.
Високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів можна пояснити тим, що не здійснюється прогнозування суспільної потреби у тих або інших спеціалістах на близьку й далеку перспективу. І якщо в недалекому минулому серед випускників вищих навчальних закладів більшість становили інженери, то сьогодні - це економісти, юристи, психологи, що не мають реальних шансів на працевлаштування за фахом. І у кращому разі, за умови реєстрації в державній службі зайнятості, на них чекає перспектива перепідготовки.
Так, українська дослідниця Е. Лібанова зазначає, що, незважаючи на економічні проблеми країни, випуск спеціалістів з вищою освітою протягом 1990-2002 рр. зріс на 26%. Структурні зміни в підготовці фахівців із вищою освітою у напрямі збільшення кількості економістів, юристів, менеджерів при стабільних масштабах підготовки спеціалістів технічних фахів створюють істотну загрозу у майбутньому. Не випадково серед основних показників розвитку освіти ООН виділяє питому вагу студентів, що вивчають природничі й технічні науки, математику, обчислювальну техніку [11, c. 8-9].
Підсумовуючи викладене, можна виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:
- підвищення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості й створення робочих місць;
- залучення до вирішення цього питання комерційних структур;
- державна підтримка малого і середнього бізнесу;
- організація системи підготовки й перепідготовки кадрів;
- створення системи громадських робіт;
- удосконалення системи соціального захисту безробітних.