По-п’яте, на межі II-III тисячоліть виявлена наявність цілого спектру нових – інформаційних – загроз, джерела яких перебувають у віртуальному інформаційному просторі – тобто поза межами національних кордонів – і за своїми характеристиками-впливом переважають можливості відповідної протидії суверенних держав. «Інформаційна безпека сьогодні стала стратегічною категорією, складовою таких комплексних понять як "міжнародна безпека" і "національна безпека"». До цього ж ряду треба віднести і систему Echelon – засобів і технологій штучно-людського утворення інформаційних чорних дірок.
Дослідження цієї проблеми показали, що:
1.Глобальна інформатизація призвела до зміщення полів узгодження інтересів в віртуальний простір.
2.Віртуальний простір нівелює – робить певною мірою непрацездатним – вплив Конституції держави на свідомість соціуму.
3.Лідерство США в області високих технологій не дає підстави покладатися на світового лідера.
Таким чином, базовою, фундаментальною інформаційною матрицею існування будь якої країни як певної самостійної Системи є загальновизнане бачення-уявлення інформації, інформаційного середовища, інформаційних технологій. Відповідно:
П’ята особливість політичного процесу в Україні полягає у відсутності загальнодержавної комунікаційної (яка включає весь спектр можливостей – від транспортних до креативних складових) системи. Середовище (соціум) через засоби масової комунікації повинно постійно постачати в політичну систему свої вимоги за допомогою розгалуженої системи представництва інтересів найширших верств населення. Фактично, можна стверджувати, що епіцентр ризиків і загроз будь якої країни і, як наслідок, Цивілізації взагалі певним чином знаходиться у засобах масової комунікації.
Однак держави перехідного типу, як правило, такої комунікаційної – розвинутої інформаційної відповідним чином захищеної – інфраструктури не мають. І, як наслідок, традицій-технологій зворотного зв’язку – інформаційного обміну між політичною системою і соціумом не існує. Багатопартійність без відповідного підгрунтя – розгалуженої системи засобів масової комунікації – не в змозі виступати ефективним каналом трансляції і/або ретрансляції інтересів будь-яких соціальних прошарків до влади. Та й що можуть запропонувати і кого можуть об’єднати під своїми знаменами-лозунгами десятки карликових партій і суспільно-політичних течій, які не мають реальних важелів впливу на політичну систему. При цьому статистика свідчить, що при наявності декількох десятків (і навіть сотень) партій, наприклад, як в Україні, вони об’єднують лише одиниці відсотків електорального населення.
Крім того, вже було вказано на масове старіння (після Другої світової війни) професій. Одними з перших у низці «миттєво постарілих» (але вже після денонсації Союзного договору у грудні 1991 року) стали «професії» політрука, ідеолога, інструктора, секретаря і т. д. Але самі ж політруки, ідеологи, інструктори, секретарі і т. д. – інформаційні носії усе ще «бродячого по Європі (нехай вже більшою мірою і віртуального) привиду» – залишилися. Залишилося і суспільно-політичне інформаційне середовище, практично єдине середовище існування, де так чи інакше вони можуть себе реалізувати. Інформаційне середовище, яке на сучасному етапі не відповідає вимогам сучасності і, відповідно, потребує радикальної трансформації.
У цьому контексті показовим є приклад періоду правління першого і останнього президента СРСР, який О. Попцов визначив як «інформаційну блокаду, запліднену великою кількістю дезінформації. М. Горбачову подобалося вважатися інформованим. Це дуже швидко відчуло найближче оточення. Якщо Президент бажає відчувати себе інформованим, не будемо його розчаровувати. Він повинен знати те, чого не знають інші. Він повинен знати прямо протилежне загальнодоступному... Так слабкість реформатора, вчасно помічена апаратом (це одна із найбільш складних і суперечливих проблем будь-якої політичної системи: фактично мова йде про формування і функціонування внутрішнього інформаційного простору), допомагає апаратові прибрати владу (через утворення інформаційних чорних дірок політичної системи – авт.) до рук, про що Президент навіть не підозрює».
І, таким чином, саме адміністративно-бюрократичний апарат практично визначає-формує («світа робить короля») змістову насиченість – інформаційний потенціал – внутрішнього інформаційного простору і, як наслідок, зумовлює можливості прийняття чи неприйняття того чи іншого політичного рішення, яке може відверто неспівпадати із вимогами соціуму.
Для трансформації такого стану речей, відповідно, потрібні: певна незалежність-прозорість засобів масової комунікації, технології – на законодавчому рівні – забезпечення дійсної свободи слова.
В якому ж стані знаходиться інформаційний простір України сьогодні?
По-перше, треба зазначити, що останні п´ять років діючий політичний режим входить до десяти країн світу, в яких міжнародні інституції визнають однією із головних проблем – проблему свободи слова. Тут доцільно провести аналогію – побачити за матричним підходом певну кореляцію – між індексом корупції і свободою слова. Очевидно, що чим вище індекс корупції (відповідно – нижче корупція) – тим більше свободи слова – тобто вище ступінь відкритості політичної системи і, відповідно: плідно і гармонійно функціонує технологія зворотного зв’язку.
По-друге, основні телевізійні канали знаходяться в руках олігархічних кланів. Адміністраційні таємні інструктивні меморандуми – «темники» – спричиняють відвертий вплив-тиск на будь які суспільні як державні, так і приватні медіа-комунікації.
При цьому досить вірогідна поява в медіа-просторі інформаційної інфраструктури, яка б забезпечувала інтереси політичної касти східної України.
В свою чергу, інформаційна слабкість опозиції компенсується найбільш масовою її підтримкою у населення. Тим більш, що грошові вливання США в розбудову інформаційної інфраструктури опозиції, враховуючи наближення президентських виборів, свідчать про те, що треба чекати на інформаційну війну.
По-третє, українська складова віртуального інформаційного простору – це певна інформаційна чорна дірка – джерело загроз національній безпеці. А інформаційні баталії, які загострюються в період передвиборчих кампаній, тільки збільшують негативні наслідки.
Фактично, можна стверджувати, що інформаційний простір України потребує невпинної першорядної уваги політичної системи – від сучасної розбудови інформацйної інфраструктури до державного (не олігархічного, але соціуму) контролю.
Аналіз перерахованих особливостей трансформації суспільства при переході від одного історичного стану-етапу розвитку до іншого, а також усвідомлення лідерами політичної системи не тільки результатів такого аналізу, але і важливості розробки і реалізації комплексної державної програми інформатизації дозволяють припустити, що у випадку розширення власних ініціатив у сфері міжнародних інтеграційних процесів, і насамперед у частині створення як загальнодержавної так і регіональних і міжрегіональних інформаційних інфраструктур, перехідний період, із усіма супутніми проблемами, може бути пройдений в історично відносно короткі терміни. Але першочерговим завданням з метою усунення зазначених проблем є проблема формування єдиної української нації – інформаційного середовища-носія державності.
Таким чином, геополітичні реалії, які складаються на сучасному етапі розвитку Цивілізації – монополізація Сполученими Штатами Америки процесу управління міжнародними відносинами – викликають необхідність усвідомити і вирішити національними лідерами проблеми формування у керованого соціуму стійких стереотипів національної – загальнодержавного стрижня – єдності-єднання.
Фактично є доцільним рахувати дану тезу квінтесенцією трансформаційного періоду країни.
Список використаної літератури
1. Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія /Макаренко Є. А., Рижков М. М., Ожеван М. А. та ін.— К.: Наша культура і наука, 2003.— С. 326.
2. Політична безпека України: концептуальні засади та система забезпечення: Монографія / РНБОУ, НІСД, МАУП; В. Г. Кремень, І. Ф. Бінько, С. І. Головащенко.— Київ: МАУП, 1998;
3. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку/Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін.— Київ: Парламентське видавництво, 1998.
4. Старіш О. Г. Інформаційні війни: загрози і перспективи України // Матеріали «круглого столу» НІСД РНБО України «Інформаційні війни і кризові комунікації в Україні і світі».— Київ, 2000.
5. Старіш О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку.— Сімферополь: Універсум, 2003.— 240 с.: іл.