У культурі будь-якого суспільства внутрішні політичні цінності, настанови різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні одну від одної моделі політичних культур - субкультури, які існують у всіх країнах.
Політична субкультура – сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.
Відокремлюють найбільш помітні у політології типи культур:
- регіональні: виникають через відмінності в окремих регіонах країни, як клімат, наявність природних ресурсів, рівень економічного розвитку;
- соціально-економічні: обумовлені існуванням в суспільстві різних груп, верств, класів, які відрізняються за рівнем прибутку, а, відповідно, і за інтересами, в тому числі і політичними;
- етнолінгвістичні: пов’язані із мовними і етнічними особливостями;
- релігійні: обумовленні приналежністю до різних релігій (мусульмани-християни) або навіть різних конфесій (протестанти-католики);
- вікові – обумовлені різними системами цінностей у представників різних вікових груп.
Головним елементом будь-якої субкультури є здібності лідерів і представників еліти виражати інтереси пересічних громадян; їх професійні управлінські якості, а також ті риси, які дозволяють їм придбати і підтримувати авторитет, переконати громадськість в думці, що займане високе місце у владі належить їм по праву.
Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.
Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.
До неї відносяться: знання про політику; оцінка політичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійснюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.
Література
1. Матвеев С.А., Буланенко Л.С., Михеев С.А. Политология: Учебное пособие. - 3-е изд. перероб. и доп. — Харьков: „Одиссей”, 2003. – 335 с.
2. Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002. – 355 с.
3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — Львів: „Новий Світ-2000”, 2003. – 344 с.
4. Політологія. / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - 2-ге вид. виправ. і доп. — К.: „Вища школа”, 2001. – 415 с.
5. Політологія: Підручник. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – 2-ге вид. випр. і доп. — К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 526 с.
6. Шляхтун П.П. Політологія: Теорія та історія політичної науки. — К.: „Либідь”, 2002. – 574 с.
7. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. — К.: Дакор, 2004. – 415 с.