Політична культура
Термін «культура» (з лат. – обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, що включає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура – спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буття в усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюють економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашого розгляду.
Невід’ємною складовою загальної культури суспільства, окремих соціальних груп і індивідів виступає політична культура. Вона дає можливість пояснити чому однакові за формою і структурою органи державної влади в різних країнах функціонують по-різному.
Рівень політичної культури суспільства визначає ступінь розвитку демократії і специфіку політичного процесу в цьому суспільстві. Пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються не ефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. Політична культура є своєрідним поєднанням політики і культури, слугує дзеркалом політичного життя суспільства.Вона також виступає складовою загальної культури і тісно пов'язана з усіма її складовими — економічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими культурами.
Поняття „політична культура” запроваджене мислителем епохи Просвітництва І.Гердером, а перше її наукове потрактування було здійснене В.Липинським. Концептуальне осягнення феномену політичної культури західними суспільствознавцями розпочалося з робіт Г. Алмонда і С. Верби, які, визначили її як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культурусуспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичнусистему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.
У сучасній політологічній літературі можна знайти від сорока до двохсот визначень поняття „політична культура”, іноді подібних, а іноді принципово відмінних за рядом критеріїв, що дозволяє розгалузити їх на декілька підходів:
1) Політичною культурою вважають систему цінностей соціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.
2) Політична культура — це певна сукупність переконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.
3) Політична культура постає як процес формування та реалізації певних сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особистості, у процесі їхньої суспільно-політичної діяльності.
4) Політична культура - об'єктивне відображення і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичним принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.
5) Політична культура розуміється як система переконань, ідей, уявлень. установок, моделей поведінки, що склалися історично.
Наведемо деякі визначення:
Політична культура – сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.
Політична культура —якісний склад політичного життя суспільства, що визначається історичними, соціально-економічними і політичними умовами і відображає рівень засвоєння суб'єктом — суспільством, групою, особою — відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини та ступінь її активності у перетворенні політичної, соціальної дійсності.
Політична культура — система стійких установок, переконань, уявлень, моделей поведінки, які історично склалися, проявляються в діяльності суб’єктів політичного процесу і забезпечують відтворення політичного життя суспільства на основі спадковості.
Елементами поняття «політична культура» виступають думки, почуття, оцінки суб’єктів в їхньому ставленні до держави, гілок і органів влади, тих хто приймає політичні рішення.
Суб'єкти політичної культури — це індивіди; мала, середня, або велика група; регіон;держава; нація; партія; клас тощо.
Об'єкти політичної культури: політична система суспільства та її компоненти (політичний режим, соціальні інститути; організації; об'єднання; політичні партії тощо).
Т. Алмонд і С. Верба виокремили три рівні політичної культури:
- емоційні орієнтації, які відображають почуття, що виникають по відношенню до політичної системи, її функцій, учасників, і їх діяльності.
- пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її функціонування; історичні знання;
- оціночні орієнтації, що відображають ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Міркування з приводу того як повинна здійснюватись влада.
Типи політичної культури:
За ступенем розвитку якостей членів суспільства Г.Алмонд і С.Верба виокремили такі типи:
- патріархальний (паройкіальний), для якого характерними є відсутність у людей інтересу до політики, індиферентне або негативне ставлення до влади, можливе пов’язання політичних орієнтацій із релігійними нормами, орієнтація членів суспільства на вождів, шаманів;
- підданський - відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонування політичної системи. Індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки в ролі підданих. Відповідно вони не проявляють особливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи влади та політичних лідерів.
- активістський - характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.
Г. Алмонд та С. Верба зазначили, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме: патріархально-підданський, піддансько-активістський. патріархально-активістський.
За комунікативним критерієм виділяють:
- замкнутий тип політичної культури, що орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, свої національні традиції та звичаї, локальні цінності, норми і правила поведінки. Такий тип політичної культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств, особливо, країн Сходу;
- відкритийтип політичної культури також зберігає свої традиції, цінності, норми, але проявляє інтерес до інших політичних ідей, моделей політичного устрою; спроможний сприймати і враховувати досвід інших країн. Він характерний для демократичних суспільств країн Заходу.
В межах кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру.
Елітарна - це культура політичної влади, об'єднань громадян, інших активних учасників політичного процесу.
Масова - це культура підданих, рядових громадян держави, виборців.
Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури - ринковий або бюрократичний (етатистський). Якщо ринкова політична культура зорієнтована на відносини купівлі-продажі, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності, на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичної системи, то бюрократична політична культура на розв'язання політичних проблем за допомогою механізмів державного регулювання і контролю за політичними процесами, на обмеження і заборону конкурентної боротьби.
За ідеологічним критерієм виділяють типи політичної культури:
- буржуазну;
- соціалістичну;
- етнічну;
- конфесійну;
- змішану.
За формою суспільного управління:
- президентська;
- парламентська;
- монархічна;
- диктаторська.
За типом поведінки в конфліктних ситуаціях:
- конфронтаційна;
- консенсусна;
- компромісна.
Аналізуючи суспільні відносини можна виокремити види політичної культури:
- культура депутатської діяльності – професійна, напівпрофесійна та громадська діяльність депутатів усіх рівнів;
- культура діяльності суспільно-політичних організацій, партій, рухів, об’єднань;
- культура електоральної поведінки громадян під час виборів, референдумів, опитувань.
Сутність політичної культури обумовлює її соціальні функції:
- пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання, міфи, ідеологію;
- виховна – сприяє підвищенню політичної свідомості громадян, спонукає брати безпосередню участь у політичному житті чи місцевому самоуправлінні;
- адаптаційна – допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища
- регулююча – підвищує рівень контролю з боку суспільства зароботою органів влади і управління;
- комунікативна – забезпечує зв'язок між учасниками політичного процесу, сприяє передачі політичного досвіду;
- захисна – сприяє охороні загально-гуманістичних цінностей – прав і свобод громадян;
- прогностична – дозволяє передбачити можливі варіанти розвитку подій, поведінку суб’єктів політики в тих чи інших ситуаціях;
- інтеграційна – виконання попередніх функцій сприяє співіснуванню і злагоді різних груп в одній політичній системі; забезпечує стабільність і цілісність держави.
У різних історичних умовах деякі функції політичної культури можуть нівелюватися і навіть зникати. Зокрема, може вельми помітно знижуватися комунікативна здатність політичних груп, внаслідок чого політична боротьба між ними може призвести до загострення політичних конфліктів і провокування криз. Крім того, в перехідних суспільствах зростає здібність політичної культури до дезинтеграції системи правління, заснованої на незвичних для населення цінностях.