План
| Введення | 2 | |
| 1. | Реформа політичної системи | 4 |
| 2. | Зміна ставлення до релігії | 5 |
| 3. | Створення політичних партій і рухів | 5 |
| 4. | Економічна реформа | 6 |
| 5. | Антикризові програми | 7 |
| 6. | Нові зовнішньополітичні принципи | 8 |
| 7. | СРСР і країни Східної Європи | 9 |
| 8. | СРСР і країни світу | 10 |
| 9. | Загострення міжнаціональних конфліктів | 11 |
| 10. | «Парад суверенітетів» | 13 |
| 11. | Фінал політичної кризи | 14 |
| 12. | Аналіз причин розпаду СРСР | 16 |
| Висновок | 20 | |
| Список літератури | 21 | |
У середині 80-х років до влади в країні прийшла група молодих енергійних працівників, раніше тісно співпрацювали з Ю. В. Андроповим. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став М. С. Горбачов. Рада Міністрів СРСР очолив М. І. Рижков. М. С. Горбачов і підтримували його радикально налаштовані політичні діячі виступили з ініціативою «оновлення соціалізму». Суть «відновлення суспільства» його ініціатор М. С. Горбачов бачив у поєднанні соціалізму і демократії, у встановленні «кращого соціалізму». До складу Політбюро ЦК партії були включені нові члени-особи, які розділяли ідеї Генерального секретаря (Є. К. Лігачов, В. М. Чебриков, Е. А. Шеварднадзе). У числі секретарів ЦК перебували Б. М. Єльцин і А. Н. Яковлєв.
Початок нового курсу було покладено на квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС. На Пленумі йшла мова про необхідність якісного перетворення суспільства, про невідкладність глибоких змін у всіх сферах його життя. Були намічені напрямки розвитку народного господарства і соціальної сфери.
Головним важелем перетворень повинно було стати прискорення соціально-економічного розвитку країни. Успіх прискорення зв'язувався з більш активним використанням досягнень науки і техніки, децентралізацією управління народним господарством, розширенням прав підприємств, впровадженням госпрозрахунку, зміцненням порядку і дисципліни на виробництві. Пріоритетна увага приділялася машинобудівним галузям. З їх підйомом передбачалося домогтися технічної реконструкції всього народногосподарського комплексу. На основі реформованої економіки намічалося вирішити найважливіші соціальні питання, перш за все житловий і продовольчий.
Зміни в суспільно-політичній сфері почалися з проведення політики гласності. Була знята цензура і дозволено видання нових газет. Це викликало широкий сплеск соціальної активності населення. Виникли численні громадські об'єднання на підтримку «перебудови». Широке обговорення нового урядового курсу проходило на масових мітингах громадян. На сторінках періодичних видань розгорнулася дискусія про вибір шляху суспільного розвитку. Сутність стратегії «оновлення» роз'яснював на зустрічах з партійно-господарськими активами різних міст М. С. Горбачов.Ідея прискорення зустрічала як схвалення, так і протест у різних верствах населення. Супротивники нового курсу були серед працівників партійно-державного апарату. Для забезпечення реалізації завдань перебудови була проведена зміна частини партійних і радянських керівників.Були замінені голова Держплану СРСР, глави МВС і МЗС, секретарі ЦК компартій більшості союзних республік і т. д.
XXVII з'їзд КПРС (лютий 1986 р.) підтвердив правильність обраного керівництвом країни курсу на прискорення перетворень в економіці, на оновлення форм і методів роботи політичних структур. Як і раніше, цей курс зв'язувався з вирішенням завдання вдосконалення соціалістичного суспільства.
Реформа політичної системи
У 1985-1986 рр.. розгорнулася боротьба з порушеннями виробничої дисципліни і корупцією. За хабарництво і розкрадання були покарані ряд колишніх державних діячів. При Політбюро ЦК КПРС створювалася комісія на чолі з А. Н. Яковлєвим з метою додаткового вивчення документів репресованих у 30-ті-на початку 50-х років громадян. Були реабілітовані багато осіб, безневинно засуджені по процесах 30-х років. У числі реабілітованих знаходилися М. І. Бухарін і А. І. Риков, група професорів-економістів (А. В. Чаянов та ін.)
Демократизації суспільно-політичного життя сприяло запровадження альтернативних виборів партійних секретарів в партійних організаціях.
В кінці 80-х років перетворення торкнулися структури державної влади. Початок їм поклала XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 р.). На ній розгорнулася гостра боротьба думок прихильників і противників «перебудови» з питання про завдання розвитку країни. Більшість делегатів підтримали точку зору М. С. Горбачова про назрілу необхідність економічної реформи і перетворення політичної системи суспільства.Конференція затвердила курс на створення в країні правової держави. Головна роль у його формуванні відводилася політичній реформі. Суть політичної реформи полягала у чіткому розподілі обов'язків партійних органів і Рад, у передачі влади з рук Комуністичної партії Радам. Реалізація цього рішення відкладалася до часу затвердження нових політичних структур суспільства.
Засновувався новий орган влади - З'їзд народних депутатів СРСР. З числа його учасників обирався Верховна Рада, що була змінена на постійно діючий парламент. Аналогічні державні структури створювалися в союзних республіках.
Складовою частиною реформи політичної системи, спрямованої на створення демократичної держави, було введення в країні президентського поста (першим президентом СРСР в березні 1990 р. на Ш З'їзді народних депутатів був обраний М. С. Горбачов).
В кінці 1988 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про зміну системи виборів до Рад. Відтепер обрання народних депутатів повинно було проводитися на альтернативній основі. Вибори у вищий орган влади на нових принципах виборчих відбулися навесні 1989 р. До складу депутатського корпусу увійшли багато прихильників продовження радикальних перетворень, в їх числі - Б. М. Єльцин, Г. X. Попов, А. Д. Сахаров, А. А. Собчак, Ю. М. Афанасьєв, Ю. Д. Черниченко. I З'їзд народних депутатів (1989 р.) сформував Верховну Раду СРСР. Його головою був обраний М. С. Горбачов.
Зміна ставлення до релігії
В умовах демократичних перетворень відбулися зміни у взаєминах церкви і держави. Відбулося кілька зустрічей М. С. Горбачова з патріархом РПЦ Пимоном і представниками інших релігійних конфесій. У 1988 р. відбулися ювілейні урочистості у зв'язку з 1000-річчям хрещення Русі. Були зареєстровані нові релігійні громади, відкриті духовні навчальні заклади. Збільшилися тиражі друкованої релігійної літератури.
Віруючим повертали відібрані у них раніше культові будівлі. Органи влади дали дозвіл на будівництво нових храмів. Діячі церкви отримали можливість поряд з усіма громадянами брати участь у суспільному житті. Кількох видатних церковних ієрархів обрали депутатами до Верховної Ради країни.
Було розроблено і затверджено нове законодавство про культи. Його появі передувала дискусія на сторінках періодичної преси з питання про те, як повинні будуватися державно-церковні відносини. Новий закон «Про свободу совісті» закріпив курс на лібералізацію ставлення держави до релігії.
3. Створення політичних партій і рухів
У березні 1990 р. була скасована стаття 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС в суспільстві. До цього часу в країні вже діяли численні політичні організації. Скасування статті 6 стала стимулом виникнення нових партій і рухів. Чільне місце серед них займали організації демократичної орієнтації-Селянська, Аграрна, Народна партії Росії, Республіканська партія Російської Федерації, Демократична партія Росії та ін У своїх програмах вони виступали за демократичну державу, за проведення економічних і політичних реформ. Багато партій визнавали необхідність створення змішаної економіки, але розходилися у виборі шляхів для її формування. Керівники більшості нових організацій вважали необхідним для виходу з кризи здійснити необхідні реорганізації зверху.
Розкол у рядах КПРС привів до виникнення декількох партій соціалістичної (комуністичної) орієнтації. Помітну роль у політичному житті країни з перших днів створення грали Комуністична партія РРФСР (КПРФ) і Російська партія комуністів (РПК). Оформилася Російська комуністична робітнича партія (РКРП). На початковому етапі діяльності всі вони бачили своє головне завдання у поверненні до комуністичної ідеології (з урахуванням що відбулися в країні змін), а також у посиленні ролі держави в економічному житті.
Почали діяти партії соціал-демократичного спрямування. За відродження національної самосвідомості і сильної держави-але в різних формах-виступали партії та рухи національно-патріотичної орієнтації (Республіканська народна партія Росії та ін.)
Час існування багатьох партій виявилося коротким, вони розпадалися, зливалися з іншими організаціями. Виникали нові політичні групи і блоки, і всі вони брали активну участь у суспільному житті СРСР. У центрі політичної боротьби за владу на рубежі 80-90-х років опинилися партії комуністичної та ліберальної орієнтації. До кінця 80-х років намітився розкол серед прихильників реформаторського курсу М. С. Горбачова.Значною мірою цьому сприяло погіршення економічної ситуації в СРСР. Група політичних радикалів виступила з вимогою поглиблення політичної реформи, активного впровадження в життя ідей приватної власності та багатопартійності.
4. Економічна реформа
Перші роки «перебудови» мало торкнулися існуючу економічну систему.
У 1987 р. була прийнята програма економічної реформи. Головна її спрямованість полягала в переході від переважно адміністративних до економічних методів управління виробництвом. Але істоти адміністративно-командної системи реформа не торкалася. Приймалися законодавчі акти з метою вдосконалення управління економікою. Скасовувалися деякі міністерства і відомства, розширювалася самостійність підприємств. Незважаючи на всі вжиті заходи, планові завдання в галузі народного господарства не виконувалися за більшістю показників. Більш того, посилилася брак продовольства і товарів народного споживання. Зріс бюджетний дефіцит, що почасти сприяло і скорочення надходжень від експорту нафти.