Політологія для політика і громадянина (стр. 19 из 82)
Ця течія з’явилася на підґрунті хасидизму — релігійно- містичної течії іудаїзму (яка на початку була опозиційною до офіційного іудаїзму — рабинату, але згодом наблизилася до нього), і ультраортодоксальної законспірованої секти хасидизму — Хабада, побудованої за клановим принципом. Очолюється Ха- бад Любавичським Ребе (від м. Любавичі — колишня територія України, а нині Смоленська область Росії). Нині Хабад має потужні політичні і фінансові ресурси, мета якого — всесвітня експансія [228].
Сучасний сіонізм, який відповідно до провідної тези іудаїзму спрямовує своїх послідовників на глобальне панування світом насправді є формою єврейського нацизму і расизму [186].
Критиками політичних доктрин лібералізму (окрім соціалістів і комуністів) були й представники політичних концепцій анархізму, з-поміж яких найпомітнішими є постаті М. Штірнера, П. Прудона, М. Бакуніна і Ж. Сореля [8].
Макс Штірнер (справжнє ім’я Шмідт Каспар) (1806-1856) виступав з крайніх ідеалістичних та егоїстичних позицій. Він називав себе “смертельним ворогом держави”, в якої є лише альтернатива: “вона або я”. Власність для нього лише те, що в його владі. Отже, основне кредо М. Штірнера: “Для мене немає нічого вищого за Мене”.
П’ер Жозеф Прудон (1809-1865), депутат Національних зборів Франції, заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової боротьби, а найважливішою умовою свободи особи вважав дрібну власність. Його ідеал — суспільна асоціація дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. П. Прудон заперечував комуністичне і капіталістичне суспільство, обстоюючи “третю форму суспільства” як синтез спільності й власності. Цей ідеальний стан він і називав анархією.
На думку П. Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм і загальнонаціональну владу, замінивши їх федерацією самостійних територіальних одиниць на основі угод між ними. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-які групи населення: раси, національності, міста тощо.
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати “аполітичний” характер і не передбачати поділу на володарів і підлеглих. А замість політики має з’явитися наукова організація суспільства, де законодавча влада повинна належати розуму, а виконавча — народу як охоронцеві закону. Саме тому П. Прудон писав про “науковий соціалізм”, який має перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.
Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (18141876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення “колективної й невидимої диктатури”, створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі “Державність і анархія” (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.
Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. syndicat — профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм — усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас — загальний страйк, чинником об’єднання їх — революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.
Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов’язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства [125].
Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.
Основними принциповими і суттєвими недоліками анархізму є такі:
□ розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого закликають анархісти;
□ невміння організовувати свої дії та управляти ними відповідно до умов, що динамічно змінюються;
□ наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей.
Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, обмеження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.
■ Розділ 3Політика як суспільне явище
3.1. Поняття і структура політики
Будь-яка наука як така е систематизованим знанням, що спрямоване на пізнання справжніх властивостей та зв’язків певних речей, величин, суб’єктів один з одним. У такий спосіб політологія, або політична наука (фахівці-суспільствознавці ще й досі не дійшли згоди стосовно того, який термін найбільше відповідає суті та змісту цієї науки), передбачає знання та аналіз властивостей (характеристик) і відносин (зв’язків) між певними суб’єктами у сфері політики.
Основним предметом наук, що досліджують політичну сферу суспільства, є політична влада, форма та методи її організації, розподілу й функціонування в суспільстві, розглядувані у зв’язку з вивченням реальної політичної свідомості, мотивів і соціальних настанов, а також поведінки окремих індивідів, соціальних груп і спільнот та їх організацій.
Слово “політика” вживається на практиці у надзвичайно широкому розумінні, і це спонукає перш ніж розглядати основні категорії політології звернутися до етимології зазначеного терміна, історія використання якого сягає віків.
Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна “політика”: з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з другого — високоморальне й творче, притаманне “справжнім аристократам духу” (змістовна характеристика поняття).
З функціонального погляду виокремлюються також два підходи: спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага та справедливості.
Аналіз поглядів мислителів минулого та сучасних дослідників, який подається далі, засвідчує, що перше розмежування поглядів на термін “політика” сталося водночас з його появою. До речі, античне розуміння полягало в тлумаченні біологічної природи політики. Розбіжності почалися з неоднакової оцінки можливості інтегрування егоїстичних за натурою окремих індивідів задля інтересів більшості.
На перший погляд, маючи на меті дослідити сучасні проблеми політології у вивченні особливостей аналізу політичної сфери суспільства, не варто починати з давніх-давен. Але це лише на перший погляд. Насправді ж, забігаючи наперед, ми зі здивуванням зможемо констатувати: майже все, що було сформульовано й витлумачено древніми, у тій чи іншій формі повторюватиметься якимось магічним рефреном упродовж тисячоліть аж до наших днів.
Сучасні традиції вживання терміна “політика” започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як надто благородної справи — мистецтва державного управління, покликаного об’єднати суспільство навколо вищої його мети.
Виокремлюють два основні підходи до застосування терміна “політика” (рис. 1).
Перший характеризує її як царину (сферу) людської діяльності, другий — як спрямування або спосіб діяльності.
За першого підходу політика визначається як вид практичної діяльності (дії парламенту, уряду, інших владних структур), що виявляється через участь у державному управлінні. Ця діяльність може бути спрямована на досягнення чи розширення масштабів цієї участі, здійснення впливу на державне управління чи державну владу і т. ін.
Коли йдеться про другий підхід, політика визначається як спрямування діяльності окремих інститутів або осіб, котрі реалізують певні пріоритетні цілі чи засоби їх досягнення. Тому говорячи, наприклад, про політику певної президентської адміністрації в галузі екології чи підтримки власного товаровироб-
 I______________________________ I I______________________________ I Рис. 1. Застосування терміна “політика” |
ника, мають на думці саме останнє тлумачення терміна “політика”.
Грецькою слово “політика” означає мистецтво управління державою, тобто спосіб реалізації цілей держави всередині та за межами її території. Звідси, до речі, і традиційний нині поділ політики на внутрішню та зовнішню.
Таке тлумачення політики висуває категорію держави в центр науки про політику.
Розгляд політики як царини людської діяльності узгоджується з марксистською та формально-інституціональною доктринами.
Перша інтерпретує політику як сферу діяльності, що пов’язана з відносинами між станами, націями та іншими великими суспільними групами. Ядро цих відносин — виборювання, утримання та використання державної влади.