Духовну сферу, напевно, можна було б розглянути в контексті функціонування суспільної свідомості, морально-етичних норм, традицій, вірувань, політичної культури, суспільної психології, а політичну сферу — як підсистему суспільного життя, що пов’язана з політичною організацією суспільства в контексті відносин влади та суспільного управління.
Це коротко. Якщо ж говорити про поняття детальніше, то під політичною сферою суспільства розумітимемо інтегральну, матричну сукупність політичних структур, відносин, діяльності та свідомості, що впливають на напрями розвитку суспільства, процеси управління й реалізуються під час виборювання, володіння та утримування контролю над владою.
Останнє (функціональне) тлумачення стосується поняття політичних відносин. А під політичними інститутами розумітимемо сукупність їх державних (законодавчих, виконавчих, судових органів, армії, поліції тощо) і територіально-самоврядних та громадських компонентів (партій, рухів, суспільно-політичних організацій, об’єднань тощо).
Задля кращого розуміння структурно-функціональної побудови політичної сфери суспільства розглянемо рис. 7.
Зрозуміло, що всі компоненти та складові політичної сфери суспільства тісно взаємопов’язані й взаємно детермінують їх функціонування. Наприклад, політичні відносини громадянина з державою багато в чому залежать від правового поля та
реальної практики функціонування державних інститутів, які реалізують функції державної влади. А скажімо, політична діяльність, її характер і спрямованість тісно пов’язані з рівнем політичної свідомості.
Політична сфера акумулює в собі все, що стосується політики: політичні структури, політичні відносини, політичну діяльність, політичну свідомість і т. ін.
Динаміка функціонування політичної сфери найповніше характеризується через політичне життя суспільства.
Політичне життя — частина суспільного життя, пов’язана з конкретно-історичною, свідомою, предметною та цілеспрямованою політичною діяльністю людей щодо виявлення, узгодження та реалізації їхніх соціально-політичних інтересів у процесі формування та реалізації політичної влади в суспільстві.
Надто складно? Спробуємо дещо спростити, використавши поняття змісту політичного життя, пов’язавши його з процесами встановлення та функціонування влади, реалізації притаманних їй функцій, відносин між різними суб’єктами політики.
Під останніми, нагадаємо, ми домовилися розуміти політичні структури, зокрема суспільно-політичні об’єднання, партії, лідерів, пересічних громадян та ін.
Політичне життя — річ різноманітна й різновекторна, бо кожен із компонентів політичної сфери суспільства (див. рис. 7) у різні моменти розвитку може мати й має неоднакову динаміку змін.
Проте, намагаючись раціоналізувати та структурувати навіть такі складні об’єкти дослідження, спробуємо класифікувати політичне життя за різними принципами.
Політичне життя детермінується (визначається) насамперед економічними та соціальними чинниками (табл. 3).
Скажімо, у XX ст. чітко виявлялися два види організації економічної сфери: ринкова та командна економіка. Відповідно до економічного базису будувалося й політичне життя, хоча абсолютизувати тезу ортодоксального марксиста В. Леніна “Політика — концентрована економіка” та ідеї прихильників теорії економічного детермінізму Д. Лернера, У. Ростоу, М. Ліпсета, Р. Дала навряд чи доцільно.
Причина? Динамічний економічний розвиток цілого ряду країн, де існували авторитарні режими (Бразилія, Іран, Ірак, Іспанія, Корея, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія, Чилі).
Звідси — поява прихильників теорії, що підтверджує тезу про сприяння авторитаризму стійкому економічному розвитку. До них належать С. Хантінгтон, Р. Гастіл, Г. О’Доннел, X. Лінц та ін.
Отже, рівень економічного розвитку не завжди і не зовсім визначає політичний розвиток, зокрема рівень демократизації суспільства.
Постає цілком логічне запитання, що спонукає до пошуків інших чинників впливу на політичне життя.
Хто шукає, той завжди знаходить. Але де саме?
Насамперед у соціокультурній сфері, що визначається діяльністю соціальних спільнот — етносів, класів, соціальних груп, окремих індивідів.
Політологія є наукою, що орієнтується насамперед на практику. Отже, говоритимемо не про політичне життя взагалі, а спро-
буемо виокремити особливості політичного життя XX cm. на відміну від попередніх століть.
1. Стало можливим державно-політичними засобами регулювати динаміку економічного життя.
2. Широкого розвитку набула демократія, що сприяє приходу до влади політичних партій, які відбивають інтереси більшості громадян.
3. Розмиваються міжкласові та соціальні кордони, посилюються тенденції глобалізації суспільного життя в розвинених країнах та етнічно-державної консолідації в нових незалежних державах.
4. Поширюються масові рухи, що сприяють задоволенню загальнолюдських екологічних, етнічних, конфесійних, групових та інших інтересів мас.
5. Зростає інтенсивність комунікативних зв’язків між людьми різних країн, що сприяє розвитку світового політичного життя, і т. ін.
Що ж до конкретної країни, то метою її політичного життя можна було б назвати стабілізацію суспільного життя, цілісність, єдність, соціальну структуризацію, плюралізм, відбиття специфіки політичного часу, простору, політичну активність та ін.
5.3. Політичний процес.
Політичний розвиток (молернізашя)
Політичне життя суспільства можна розглядати як сукупність різновекторних і різнодинамічних у часовому вимірі політичних процесів.
Будь-яка система (суспільна, політична, економічна, біологічна) живе в певних ритмах свого розвитку, які можна дослідити саме через динаміку процесів, що відбуваються в межах цієї системи. Те саме можна сказати і про розвиток державно-політичних, соціально-культурних та інших складних систем.
Скажімо, європейську сучасність XX ст. цілком логічно розглядати через призму феномена територіальної держави в контексті концепції етнодержавства. І це виправдано, оскільки розпад Австро-Угорської, Британської, Російської, Французької імперій відбувся саме за етнотериторіальним принципом.
Більше того, ці процеси не зупинилися на рівні імперських утворень. Здавалося б, цілком благополучні з погляду соціально-економічного розвитку та рівнів життя Чехословаччина та Югославія, які були “вітриною реального соціалізму”, пережили і ще й досі болюче переживають період становлення державності своїх народів. Але якщо Чехія та Словаччина пройшли цей процес цивілізовано, то дезінтеграція посттоталітарної Югославії, що відбувалася на тлі дії релігійних (християнство — іслам) і геополітичних (Захід — Росія) чинників, здійснювалася шляхом кривавих збройних конфліктів.
Ось і спробуйте довести, що політичні процеси в сучасній Європі (та й у світі загалом) відбуваються не навколо політичного феномена нації-держави.
Досвід показує, що зміна політичного устрою, еволюція політичної культури та політичної свідомості, розподіл влади і т. ін. є різнопорядковими діями, що автоматично детермінують одна одну. Але їх усіх може методологічно об’єднати термін “політичний процес”, який розвивається в результаті різних політичних дій, взаємодії політичних інститутів, ухвалення та реалізації тих чи інших політичних рішень.
Термін “процес” походить від лат. processus — рух вперед, просування. Отже, політичний процес віддзеркалює динаміку політичного життя й сучасних політичних подій та явищ. Звідси й визначення цього терміна.
Політичний процес — це динаміка подій, явищ і дій, що відбуваються в політичній сфері суспільства в контексті функціонування політичної системи розгляданого суспільства.
Передумовою, соціальною базою політичного процесу є процес соціальний, який являє собою сукупність подій, явищ, дій соціальних спільнот, груп, індивідів, спрямованих на їх відтворення та забезпечення стабільності суспільної системи.
Розвинена соціальна структура характеризує розвинене громадянське суспільство, яке є соціальною основою розвитку політичних структур і політичного процесу.
У свою чергу політичний процес логічно розглядати як соціально-політичні дії, що забезпечують відтворення політичних ресурсів і творення нового в політиці.
Політичний процес охоплює вертикальний та горизонтальний зрізи політичних відносин, є безперервним і різновекторним.
У вузькому розумінні політичний процес можна розглядати як технологію здійснення влади суб’єктом політики. Якщо додати до цього ще й політичні події та явища, не контрольовані суб’єктом політики, можна розглядати політичний процес у широкому розумінні.
Структура політичного процесу (у вузькому розумінні) являє собою:
□ формування цілей і завдань політичних інститутів (держави, політичних партій і т. ін.);
□ конституювання та утворення політичних інститутів і організацій;
□ ухвалення та виконання політичних рішень;
□ підтримка функціонування політичних інститутів і організацій;
□ контроль за функціонуванням і спрямуванням розвитку політичних інститутів.
Типологію політичних процесів унаочнює табл. 4.
Політичні процеси за характером спрямування можуть бути, зокрема, прогресивні та регресивні.
Якщо йдеться про прогресивний характер політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, умотивованим є введення ще й такого терміна до нашого політологічного словника, як “політичний розвиток”.
