^)днією з найважливіших характеристик політичного життя суспільства е таке складне, багатовимірне та неоднозначне поняття, як політична свідомість.
Найпоширенішим е тлумачення політичної свідомості як сукупності поглядів і настанов, що характеризують ставлення людей до держави, партій, суспільно-політичних організацій, політичних цінностей і цілей розвитку, традицій і норм політичного життя [46; 88; 125; 138].
Політична свідомість е сукупністю раціональних і емоційно- чутливих, теоретичних і емпіричних, ціннісних та нормативних, свідомих і підсвідомих уявлень суб’єктів політики щодо подій, явищ і тенденцій, пов’язаних з питаннями політичної влади.
Якщо подивитися на цю проблему глобально, то можна виокремити такі сфери політичної свідомості:
□ політичну психологію (політичні відчуття, настрої, думки, воля, спрямованість тощо).
Оскільки ми ознайомилися з основними засадами політичної науки як такої в розд. 3 і 4, спробуємо розглянути політичну свідомість в ідеологічному та культурно-психологічному аспектах.
Але спочатку дослідимо структуру політичної свідомості (рис. 9).
Свідомість е віддзеркаленням реалій буття: рівня розвитку продуктивних сил, особливостей суспільно-політичної структури та систем суспільних відносин, рівня освіти й культури.
Психічну основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, інтелектуальні структури, мислительні опе-
рації, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів. У всіх психічних компонентах політичної свідомості відбивається духовно опанований, засвоєний світ політики.
Політична свідомість є суб’єктивним образом політичного буття. Вона “виробляється”, створюється суб’єктами політики у процесі політичної діяльності, відносин між ними, через залу- ченість до політичної сфери.
Політична діяльність є предметною. Її предметами є відносини, інститути, норми, цінності, позиції, ролі, статуси, ідеологічні гасла й програми, в яких втілюється й функціонує публічна влада організованого в державу суспільства. Але ця діяльність є похідною політичної свідомості. За психічним механізмом вона ідентична процесу віддзеркалення в суспільній свідомості політичної сфери суспільства.
Політична свідомість виникає у процесі практично-діяльніс- ного засвоєння людьми особливої форми соціальної культури станового суспільства — політики. Спосіб організації діяльності у сфері політики (її суб’єкти, цілі, напрями, засоби й методи реалізації) впливає на “анатомію” політичної свідомості.
Політична свідомість виникає з розшарування суспільства на стани, із загострення боротьби між ними за владу. Отже, політична свідомість — свідомість станова, і це є Ті важливою соціально-історичною ознакою.
Відповідно до цього виокремлюють політичну свідомість рабовласників і рабів, феодалів і селян, буржуазії та робітників. Однак структура політичної свідомості не обмежується таким поділом.
По-перше, політична свідомість станів не є рафінованою й монолітною. Вона формується під впливом складних матеріальних, політичних, ідеологічних залежностей і чинників у межах відповідної суспільно-економічної формації.
По-друге, суспільство поділяється не лише на стани. Його структура набагато складніша і складається з великої кількості різноманітних суспільних груп, які можуть суттєво відрізняється, а відтак мати цілком несхожу політичну свідомість. Отже, крім станів суспільства носіями політичної свідомості і т. ін. є також групи людей, які об’єднуються на професійній, політичній, етнічній, конфесійній, демографічній та іншій основі.
Беручи до уваги останнє, зазначимо, що є масова, групова й індивідуальна політична свідомість. Співвідношення між політичною свідомістю суспільства, групи, індивіда можна схарактеризувати за допомогою схем “загальне — особливе — одиничне” та “ціле — частина”.
Політична свідомість суспільства інтегрує групові й індивідуальні свідомості, формує і регулює функціонування останніх. У цьому аспекті політична свідомість суспільства є нормативною, оскільки “примушує”, регулює політичну поведінку, так би мовити, неформальним шляхом (на відміну від регулювальної сили законодавства).
Формування політичної свідомості суспільства не є простим, арифметичним процесом складання індивідуальних політичних свідомостей громадян. Під час співвіднесення “одиниць” політичної свідомості такі елементи виокремлюються, у певний спосіб кристалізуються і складаються в систему, що є ядром політичної свідомості суспільства.
Взаємне перетворення множини індивідуальних свідомостей на суспільну свідомість і навпаки здійснюється завдяки політичній комунікації (обміну соціальною інформацією). У такому вимірі політична свідомість відбивається у пізнавальній діяльності, результатом якої є отримання інформації про сутність політичної сфери, її законів, зв’язків з іншими царинами життя суспільства.
Пізнання політичного світу відбувається на буденному та науково-теоретичному рівнях; при цьому зазначені процеси розвиваються одночасно.
Буденний (емпіричний) рівень політичної свідомості фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ, що відбуваються на поверхні суспільного життя (політичних відносин, інститутів). У ньому концентрується багатий життєвий досвід учасників політичної комунікації та взаємодії.
Буденна, практично-політична свідомість створює інформаційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються політико-теоретичні моделі. Носіями буденної політичної свідомості є члени суспільства, які можуть нормально, раціонально мислити.
Науково-теоретична політична свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління політичною сферою суспільства. Такий рівень політичної свідомості не е загальнодоступним. Він характерний для специфічної, висококваліфікованої діяльності політичних мислителів (ідеологів, науковців та ін.). Суттю теоретичної політичної діяльності е дослідження місця політики в суспільстві, сутності й форм її виявів у публічній владі, державності і т. ін.
Науково-теоретична й буденна політична свідомість співвідносяться не тільки як такі, що перебувають на різних рівнях пізнання світу. Вони пов’язані також функцією залежності, в якій практичні утворення окреслюють межі теоретичних конструкцій.
Однак науково-теоретична політична свідомість, перебуваючи в залежності від буденної (емпіричної) політичної свідомості, не детермінується останньою цілковито й однозначно. Проблема полягае в умінні, волі й таланті протистояти певному впливу буденної свідомості на теоретичну, віддаючи належне сутності та специфіці виявів емпіричної масової свідомості.
Розглянувши основні види політичної свідомості, слід навести й два основні типи політичної свідомості: державну (етатизм) і антидержавну (анархізм) [125].
Етатистський тип політичної свідомості виходить з позиції, що інтереси держави е найвищими, вона мае бути монополістом публічної влади і добродійником (найвидатніші представники цієї концепції — Н. Макіавеллі [122], Т. Гоббс [55; 56], Г. Гегель [51]).
На відміну від етатистського анархістський тип політичної свідомості характеризується несприйняттям усіх політико-юри- дичних норм держави й суспільства. Політична влада вва- жаеться злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін [8]).
Класифікуючи типи політичної свідомості, користуються й такими параметрами, як централізм — децентралізм.
Наведемо централістську типологію політичної свідомості:
□ Комуно-соціалістична — характеризується концентрацією власності; крайній ступінь — економічне безправ’я.
□ Монархічна — характеризується концентрацією влади, владним авторитаризмом; крайній ступінь — тиранія.
□ Націоналістична — характеризується родовим, вузькогру- повим світосприйманням; крайній ступінь — шовінізм.
Децентралістська типологія політичної свідомості:
□ ліберальна — розподіл власності; крайній ступінь — монополізм;
□ анархістська — розподіл влади, владна децентралізація; крайній ступінь — повне безвладдя;
□ інтернаціональна — позародове, загальногромадянське світосприйняття; крайній ступінь — імперський космополітизм.
Надзвичайно важливим поняттям для розуміння проблем суспільної, і зокрема політичної, свідомості є поняття ментальності, що характеризує глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, включаючи й підсвідомий її компонент.
Інакше кажучи, під ментальністю розуміють соціально-психологічні характеристики суб’єкта політики (людини, етносу, класу, іншої великої соціальної групи), що виявляються у способі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психічних настановах та поведінці.
Ментальність формується під впливом соціокультурних чинників: традицій, культури, соціально-політичних структур та інститутів суспільства. Однак і сама ментальність є чинником формування суспільної свідомості та джерелом культурно-історичної динаміки.
Якщо суспільна, зокрема політична, свідомість є регулятором політичної поведінки суб’єктів суспільного життя, то ментальність є внутрішньою характеристикою суб’єкта політики — нації, соціальної або демографічної групи.
