Політологія трактує політичну діяльність як індивідуальні або спільні дії суб’єктів політики (окремих індивідів, станів, націй, партій, суспільних організацій і т. ін.), спрямовані на реалізацію їхніх політичних інтересів, передусім виборювання та утримування політичної влади.
Політична діяльність, яка віддзеркалює систему політико- владних відносин у суспільстві, по суті є похідною від реального політичного процесу. Вона здійснюється в межах відносин влади або поза ними, а отже, регулюється правовими (статутними), соціальними та психологічними нормами-регуляторами суспільного життя.
Зрозуміло, що зазначені норми-регулятори діють не окремо одна від одної. У цьому разі йдеться про переважання тих чи інших норм регулювання політичної поведінки, а не про відсутність інших чинників. Скажімо, відносини між президентом і парламентом регулюються не тільки конституційними, а й іншими правовими нормами. Може статися, що ці особи будуть членами однієї політичної партії. Відтак їхні відносини можуть регулюватися ще й положеннями статуту партії. Не можна забувати і про “неписані” закони — традиції, політико-психологі- чну культуру, загальну культуру, соціальні норми поведінки, які побутують у суспільній свідомості. До речі, психологічні відносини, “вплітаючись” у політико-правові та соціальні, часто відіграють важливу роль, суттєво впливаючи на прийняття кардинальних, принципових політичних рішень.
Політична діяльність є наслідком реалізації певної мотивації суб’єктів політики, їхніх політичних інтересів. Рушієм політичної діяльності є політична свідомість, яка формується й розвивається під впливом суспільних інститутів у поєднанні з по- літико-психологічними чинниками (ментальністю, політичною та правовою культурою і т. ін.).
Політичні інтереси, політико-психологічна культура, традиції, ціннісні орієнтації, нормативно-правові акти тощо є систе- моорганізуючими, спрямовуючими чинниками політичної активності суб’єктів політики (політичних партій, суспільних організацій, окремих політичних лідерів і пересічних громадян). Сукупність цих чинників визначає мету, зміст, поширеність і наслідки впливу політичної діяльності суб’єктів політики на життя суспільства загалом, життя суспільних груп та окремих індивідів.
Політична діяльність у будь-якому суспільстві спрямована на організаційні чинники суспільно-політичного життя і процеси політичного розвитку.
До організаційних чинників політичної сфери суспільства належать:
□ утворення державних інститутів (парламенту, уряду, президентства, органів місцевого самоврядування та ін.) шляхом демократичного волевиявлення громадян;
□ формування політичних партій, суспільних організацій, рухів;
□ створення політико-правових норм регулювання процесів підготовки та прийняття законів, безпосереднього волевиявлення громадян на референдумах, під час опитувань громадської думки, на зборах і т. ін.;
□ організація системи управління основними сферами державного і суспільного будівництва, визначення структури управління, повноважень різних державних інституцій, механізмів їх взаємодії і т. ін.
До процесів політичного розвитку, на які спрямована політична діяльність, належать:
□ залучення громадян до державного й суспільного управління;
□ зміцнення інститутів влади та суспільно-політичних структур;
□ забезпечення дотримання законності та правопорядку, демократичних норм і процедур, що регулюють життя суспільства;
□ формування політичної свідомості громадян;
□ сприяння підвищенню довір’я до державних і політичних інститутів;
□ гарантування інтересів меншин (національних, конфесійних та ін.), розвиток національних відносин на основі толерантності, взаємної поваги;
□ вироблення і впровадження у політичну практику міжнародної та регіональної політики;
□ зміцнення соціальних основ розвитку суспільства і т. ін.
Політичний процес у цьому разі розглядається як певна послідовність дій за участю хоча б одного суб’єкта політики. У цій послідовності дій виокремлюють суб’єктивний і об’єктивний аспекти. Суб’єктивний (мотиваційний) аспект розглядається як діяльність окремих індивідів і суспільних груп, об’єктивний — як результат згаданої діяльності суб’єктів політики.
Наслідками політичної діяльності е суспільні зміни, що відбуваються у сферах:
□ відносин між великими суспільними групами (станами, етносами, організаціями);
□ відносин влади між керівниками та підлеглими, які впливають на обсяги, силу, авторитет влади, способи її здійснення і т. ін.;
□ відносин у межах влади (наприклад, встановлення коаліційної влади);
□ політичних відносин індивідів і суспільних груп, які виявляються у ставленні до ідейно-політичних опонентів (терпимість — нетерпимість) та ін.
Політична діяльність зумовлює зміну суспільно-політичних структур, державних інституцій, а отже, зміну правових, соціальних і психологічних норм-регуляторів суспільного життя. Її наслідками можуть бути зміни відносин влади між суб’єктами політики, що впливають на силу, обсяг та ієрархічні відносини у владній піраміді. Термін “сила влади” у цьому разі означає необхідні зусилля для реалізації рішень, “обсяг влади” — обсяг правового простору суспільного життя (тобто рівень правового регулювання суспільної сфери), “ієрархічні відносини” — рівень централізації — децентралізації, концентрації — деконцент- рації влади, її демократизації або олігархізації.
Виходячи з цього назвемо основні типи політичної діяльності:
□ радикальні, спрямовані на докорінні зміни суспільної системи (революція, контрреволюція, заколот);
□ реформаторські, спрямовані на суспільні зміни, що не підривають підвалин влади правлячої еліти;
□ політичні перевороти, що змінюють правлячу еліту, не зачіпаючи соціально-економічного базису країни, її суспільно-політичних структур тощо.
Політичну діяльність неможливо здійснювати, не маючи відповідної політичної інформації про стан і розвиток соціальної структури суспільства, про структуру влади, організацію управління та їх ефективність, рівень політичної свідомості та полі- тико-психологічної культури, відносини між суб’єктами політики і т. ін. Неповнота або недостовірність політичної інформації сприяє прийняттю помилкових або неефективних політичних рішень, що, звичайно, призводить до зростання кризових явищ у суспільстві.
На політичну діяльність суб’єктів політики впливають такі чинники: мотиваційна структура політичної діяльності, ідеологія, політичні доктрини, соціально-економічні умови й тиск з боку різних соціальних груп населення, суспільно-політичних структур, політико-психологічна культура і т. ін.
Мотиваційну структуру політичної діяльності становлять знання соціально-політичних, економічних, психологічних умов, у яких суб’єкт політики (партія, суспільна організація, особистість) реалізує свої цілі; система соціальних норм і цінностей, що домінують у суспільній свідомості; особисті нахили та емоції, риси характеру політичних діячів.
Аналіз мотивації політичної діяльності допомагає адекватніше оцінювати дії та вчинки тих чи інших людей або політичних сил, які репрезентовані першими, дає певну інформацію для прогнозування можливої політичної поведінки суб’єктів політики в тактичному та стратегічному сенсі.
Ідеологія пояснює мету політичної діяльності та спрямовує її на реалізацію завдань певного етапу діяльності. Політичні доктрини деталізують зазначені вище цілі політичної діяльності, пропонують засоби їх досягнення. Політичні доктрини, пристосовані до конкретних ситуацій, реалізуються у формі політичних програм.
Зрозуміло, що політична діяльність за сприятливої економічної кон’юнктури і в умовах економічної кризи має певну специфіку. І цей чинник є надзвичайно важливим.
Не менш важливий тиск на центри влади чинять різні соціальні групи населення. Він стимулює політичну діяльність і може набувати форм масових демонстрацій, мітингів, акцій протесту, пікетування, страйків тощо. Досвід показує, що такі форми тиску в загальнонаціональних масштабах приводять до кардинальних змін у розстановці політичних сил (зміна урядів, дострокові вибори парламентів, президентів і т. ін.).
Різним рівням політичної діяльності відповідають різні види суспільної свідомості. Виходячи з видів політичної свідомості (наукової та буденної) можна виокремити теоретичну й практичну політичну діяльність. До теоретичної політичної діяльності можна віднести ідеологічну, законотворчу, соціологічну, науково-організаційну та методичну, а до практичної — депутатську, урядову, роботу в органах місцевого самоврядування, політичних партій, суспільно-політичних рухів, участь у виборах, референдумах, опитуваннях, мітингах, маршах протесту, пікетуваннях і т. ін.
Політична діяльність у сучасному світі виявляється у двох основних формах демократії: представницькій (парламентській, депутатській) і безпосередній. Головним джерелом представницької політичної діяльності є волевиявлення громадян суспільства. Обираючи своїх представників до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, громадяни делегують їм політичну владу, що належить їм за конституцією. Безпосередньою політичною діяльністю є діяльність у складі партійно-політичних і суспільних структур. Вона регламентується двома видами норм: правовими (тобто законами, які є спільними для всіх громадян) і статутними (що регулюють права й обов’язки членів суспільних організацій).