Узагалі політична діяльність може здійснюватися на громадських або професійних засадах. До останнього виду політичної діяльності зараховують професійну депутатську діяльність, роботу в апараті суспільно-політичних організацій, рухів, політичних партій.
Досвід політично розвинених суспільств свідчить, що діяльність вищих представницьких органів має бути організована саме на професійних засадах, оскільки питання управління державою надзвичайно важливі й потребують спеціальних знань і навичок у державному будівництві.
3 погляду політичної психології існує п’ять основних політичних стилів поведінки: параноїдальний, демонстративний, компульсивний, депресивний і шизоїдний.
Параноїдальний політичний стиль характеризується постійною жадобою влади, керування іншими людьми, підозріливістю та непередбачуваністю. Такий політик цікавиться лише власною думкою, відкидаючи інші. Він намагається створити напруження серед підлеглих, що дає змогу маніпулювати ними у власних інтересах і цілях. Типовими представниками з такою політичною поведінкою можна назвати Івана Грозного (Моско- вія), Й. Сталіна (СРСР), А. Гітлера (Німеччина), Б. Муссоліні (Італія), Б. Єльцина (Росія), М. Тетчер (Великобританія), Дж. Буша (США), Л. Кучму (Україна) і деяких інших.
Демонстративний політичний стиль характеризується постійною потребою загальної уваги, публічного схвалення дій, непослідовністю і некритичністю у ставленні політика до своїх вчинків. Люди, які демонструють таку поведінку, не можуть зосередитися на конкретних деталях і фактах, довести розпочату справу до логічного кінця, після того як “заведуть” і поведуть натовп за собою. Типові представники з такою поведінкою у політиці — О. Керенський, Л. Троцький (Росія), Р. Рейган (США),
М. Горбачов (СРСР), Л. Кравчук, (Україна), С. Берлусконі (Італія) та ін.
Компульсивний політичний стиль можна характеризувати як консервативний, дріб’язковий, догматичний. Політичні діячі такого типу не можуть бути гнучкими. їм бракує легкості. Вони не здатні “поступитися принципами”, піти на компроміс. Вони можуть бути відносно чесними, принциповими політиками, але ніколи — новаторами, лідерами-реформаторами. Найтиповіши- ми представниками з такою політичною поведінкою були колишні радянські лідери Л. Брежнєв, М. Суслов, Є. Лігачов, корейський вождь Кім Ір Сен, екс-президент Польщі Л. Валенса, екс-спікер українського парламенту О. Ткаченко та ін.
Депресивний політичний стиль характеризується песимістичним підходом до всіх питань, відсутністю лідерських якостей, плентанням у хвості подій. Такі діячі намагаються стати помічниками тих, хто здатний “робити політику”. Вони приречені на другорядні ролі, їхня політична діяльність не має успіху. Типові представники — російський цар Микола II, колишній лідер КПРС К. Черненко.
Шизоїдний політичний стиль характеризується майже пов- ною відмовою брати участь у конкретних подіях, відсутністю будь-якої ініціативи та відповідальності, небажанням працювати, рухатися вперед. Надовго утриматися на таких позиціях не вдається нікому з тих, хто бажає посісти своє місце в історії. Політика невтручання не може тривати довго, а люди, які її сповідують, або сходять з дистанції, або змінюють під впливом обставин свою політичну поведінку. Саме тому виокремити таких політичних діячів важко.
Зрозуміло, що зазначені стилі поведінки політичних діячів досить умовні, оскільки психологія людини надзвичайно важко вкладається в схему. Проте з урахуванням конкретних соціально-політичних і економічних умов, інтелектуальних даних політика, його реакції, рис характеру та інших чинників певною мірою можна спрогнозувати політичну поведінку людей, які домагаються влади й бажають утримати її в своїх руках.
Найважливішим видом політичної діяльності в демократичному суспільстві є депутатська, насамперед професійна депутатська, діяльність.
Залежно від конкретних соціально-політичних, економічних і психологічних умов (законодавство, соціально-економічний устрій країни, політична культура та ментальність), рівня представницького органу (парламент, органи місцевого самоврядування) депутатська діяльність може набувати різних форм. Відповідно депутати мають різні повноваження, права та обов’язки.
Наприклад, депутат національного парламенту передусім має займатися законотворчістю. Аналізуючи цей аспект депутатської діяльності, соціопсихологи Одеського педагогічного університету виокремили структуру депутатської діяльності, в якій виділили такі блоки: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний і комунікативний.
Серед гностичних умінь одеські науковці насамперед виокремили чітку, коректну постановку завдань діяльності, формулювання нових ідей, аналіз причин, що перешкоджають депутатській діяльності, вивчення, аналіз, синтез і узагальнення ідей з наукової та іншої літератури. До проектувальних умінь вони віднесли вибір необхідних методів для вирішення поставлених завдань, формулювання результатів роботи та їх передвиборну оцінку. Найважливішими організаційними змінами науковці вважають організацію проведення роботи депутатського загалу і членів експертних робочих груп, побудову інформаційного банку таким чином, щоб ним можна було користуватися після завершення роботи. До комунікативних умінь були віднесені вміння формулювати чіткі й зрозумілі запитання перед аудиторією, будувати короткі, логічно складені повідомлення про наслідки діяльності, ефективно й коректно висловлювати свою думку про діяльність інших і т. ін.
Певною мірою результати цього дослідження, автори якого виходили з постулату, що депутатська діяльність полягає в на- працюванні нових ефективних законів держави, дають уявлення про роботу парламентаріїв. Однак це — лише один аспект депутатської діяльності. Потрібно згадати про роботу депутата з виборцями: прийом громадян, надання їм конкретної допомоги, лобіювання інтересів як виборчого округу, регіону загалом, так і конкретних людей зокрема. Слід сказати і про звітування депутатів перед виборцями, зустрічі з ними, обмін соціальною інформацією. Таке спілкування дуже потрібне депутатові, оскільки під час перебування в законодавчому органі він має підтримувати зв’язок з тими, хто делегував йому свою політичну владу. Це допомагає йому, по-перше, приймати відповідальні політичні рішення (у тому числі під час голосування з конкретних питань), по-друге, виборці, можливо, виявлять бажання продовжити термін його перебування в парламенті. Водночас потрібно пам’ятати й про суто політичні аспекти депутатської діяльності, оскільки парламент є не тільки державним, а й політичним органом, а народні обранці здебільшого є представниками певних політичних партій, рухів, суспільних організацій, які сповідують часом протилежні ідеологічні й політичні погляди.
Виходячи з цього розуміння депутатської діяльності розширюється. Скажімо, до зазначених вище гностичних умінь можна додати аналіз, селекцію та узагальнення ідей і пропозицій, які надходять з різних джерел інформації. (Такими джерелами можуть бути зустрічі депутата з виборцями, звернення виборців до депутата, пропозиції фахівців, колег по політичній партії, суспільній організації і т. ін.) До проектувальних умінь варто додати попередню політичну оцінку можливих парламентських або інших рішень (тобто прогноз можливої ситуації). Організаційні вміння слід доповнити за рахунок організаторських даних щодо згуртування різних верств виборців свого виборчого округу, їх консолідації навколо певних ідей, проектів тощо, розширення впливу на них.
Комунікативні вміння треба доповнити вмінням спілкуватися з виборцями не лише під час безпосереднього контакту, а й у засобах масової інформації (преса, телебачення, радіо). До речі, на цих аспектах депутатської діяльності варто зробити особливий наголос, оскільки імідж політика значною мірою залежить від його вміння працювати саме за допомогою мас-медіа.
Законотворчий аспект (хоч і не в таких обсягах) притаманний і діяльності депутатів місцевих рад народних депутатів.
І це зрозуміло. Тут так само, як і в парламенті, важливо вміти скласти проект рішення або постанови. А для цього, зрозуміло, треба знати закони, бути обізнаним у політології, економіці, зрештою, знати елементарне діловодство та процедури прийняття рішень. Але на місцевому рівні депутатська діяльність потребує більшої уваги до конкретних проблем виборців, виконання їхніх наказів. Оскільки депутати місцевого та регіонального рівня ближчі до людей, життя вимагає від них і більш конкретних, але не менш важливих для виборців рішень. Звичайно, це реалізується в межах повноважень органів місцевого самоврядування та статусу народних депутатів цього рівня.
Комунікативні вміння депутатів різних рівнів відрізняються мало, оскільки знаходити спільні погляди однаково необхідно депутатам як парламенту, так і місцевих органів самоврядування. Цього потребують і процедури прийняття рішень, і процедури узгодження політичних, економічних, регіональних інтересів, і процедури реалізації зазначених рішень і постанов.
Однак замало лише вивчити і врахувати найважливіші проблеми суспільного життя на різних рівнях державного та місцевого самоврядування, а також прийняти відповідні рішення. Не менш важливо контролювати їх виконання. І тут стануть у пригоді такі людські якості, як наполегливість, принциповість, уміння організувати перевірку виконання того чи іншого закону, побудувати дійову систему контролю, певних правових санкцій за невиконання законодавства.
Окрім того, важливо формувати суспільну свідомість, політичну та правову культуру виборців, з тим щоб вони виконували закони не тільки під загрозою переслідування з боку держави та її відповідних інституцій, а й свідомо, розуміючи необхідність дотримання прийнятих у суспільстві “правил гри”.