Раціональний метод спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей і на чітких процедурах. Згідно з цією теорією виконавець або законодавець повинен чітко дотримуватися розроблених процедур на кожному етапі ухвалення рішень, що забезпечить найкраще використання наявних ресурсів у досягненні поставленої мети.
Цей метод передбачає, що особи або організації, які ухвалюють рішення, мають об’єктивну інформацію, а також є об’єктивними й незацікавленими у прийнятті того чи іншого варіанта рішення. Крім того, мається на увазі існування достатнього резерву часу для ухвалення рішень.
Однак життя набагато складніше, а проблеми дуже важко адекватно формалізувати, не кажучи про об’єктивність і неупередженість тих, хто ухвалює рішення.
Спробою подолати ці недоліки було запровадження методу послідовних порівнянь. Він полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим зіставленням їх, порівняння їх з реальними потребами, настановами певних політичних сил, суспільних груп і т. ін. Цей метод використовують з огляду на те, що політика ніколи не робиться “раз і назавжди”, а безперервно перероблюється після ланцюжка коротких порівнянь і “маленьких” рішень. Кожний серйозний політик розуміє, що будь-яка стратегія сприяє реалізації лише частини поставлених цілей, що в цьому процесі можуть поставати й постійно постають певні непередбачувані проблеми і перешкоди. Як наслідок постає потреба постійно коригувати політичний курс, ураховувати нові умови ухвалення політичних рішень.
Недоліками методу послідовних порівнянь є певна фрагментарність і непослідовність, коли окремі “маленькі” рішення можуть не “вписуватись” у загальну стратегію, ухвалюються, можливо, зручні, проте не оптимальні з огляду на ефективність функціонування політичної системи рішення.
Змішано-скануючий метод покликаний поєднати фундаментальний процес ухвалення політичних рішень з подальшою їх розробкою.
Такий метод уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових елементів проблеми і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.
Отже, методи ухвалення рішень сприяють цілісному й динамічному аналізу політичних подій і явищ (використовуючи системний або історичний варіант методу), дають змогу об’єднати інші методи, спираючись на аналіз раніше ухвалених рішень.
Зазначена група методів використовує такі поняття:
□ центр ухвалення рішень (президент, уряд, парламент та ін.), що розглядається як суб’єкт політичної діяльності;
□ процес (технологія) ухвалення рішень;
□ політичне рішення або вибір способу політичної дії;
□ реалізація обраної послідовності практичних дій з використанням відповідних засобів досягнення політичних цілей.
Від методів ухвалення рішень багато в чому залежить ефективність соціального управління, а відтак стабільність суспільної системи як цілого.
Розрізняють формальний, змагальний і колегіальний методи ухвалення рішень, особливості реалізації яких розглянемо далі.
З огляду на предмет практичної політології, її методологічний інструментарій, маємо визначити й основні сфери застосування цієї галузі науки про політику: політичний маркетинг і менеджмент, які й є об’єктом окремого дослідження.
На завершення ознайомимось з методами ухвалення рішень, які використовують прихильники теорії груп.
Основні ідеї теорії груп (А. Бентлі, МЕТОДИ С. Фрейд, А. Джордж, І. Джейніс, А. Сем-
ТЕОРІІ ГРУП мел, Д. Мініх) полягають у розгляданні
як об’єкта політичного аналізу не індивіда, а сукупностей індивідів, а також впливу їх один на одного. Поняття “група” використовується тут як певна кількість громадян, котрі беруть участь у масовій діяльності, яка, втім, не заважає їм займатися іншими видами групової діяльності. Кожна група має свої інтереси, які вона прагне реалізувати.
Методологія теорії груп полягає в аналізі політики через призму зіткнення груп тиску в процесі прийняття політичних рішень. Проте це лише одна з форм групової діяльності. Крім неї досліджують проблеми політичного лідерства, неорганізованої суспільної думки, формальних інститутів, політичних партій і рухів, законодавства і т. ін.
Прихильники теорії груп оперують термінами “потенційні групи”, “приховані (неорганізовані) інтереси”, “мажоритарні групи (електорат)”, “офіційні групи (особи, які виконують формальні функції)” та ін.
Вплив груп на політичну діяльність і процеси в різних країнах може вивчатися в розрізі:
□ загальнонаціонального або регіонального характеру груп;
□ універсальності та специфічності останніх;
□ характеру структури й членства;
□ існуючих лідерів і ресурсів;
□ використовування методів мобілізації громадської думки;
□ ступеня й характеру взаємодії з партіями та іншими суспільними організаціями;
□ рівня та ступеня автономії й характеру внутрішньої організації.
Загалом, використовуючи численні емпіричні дослідження, прихильники теорії груп істотно вплинули на розвиток політичних досліджень, особливо в межах політичного біхевіоризму [285; 293; 303; 338; 351].
Отже, варто зазначити певну невизначеність і неузгодженість у політологічних рядах щодо методологічної та методичної бази політології. Але будьмо оптимістами. Можливо, читачам вдасться примирити сучасних класиків і запропонувати власну унікальну парадигму цієї дуже корисної й цікавої науки.
Наостанку зазначимо, що при ухваленні політичних рішень надзвичайно важливе значення має інформаційно-аналітична база їх підтримки.
Ця технологія потребує:
□ оцінок рівня інформування учасників ухвалення політичних рішень та їх впливу на можливі рішення;
□ політичний моніторинг і раннє передбачення небажаних сценаріїв розвитку ситуації;
□ політичний контекст — аналіз позицій прихильників і противників цього рішення;
□ прогнозування можливої долі цього політичного рішення тощо.
■ Розділ 16
Політичний маркетинг
Функції і вили політичного маркетингу
Власне, термін “маркетинг” походить від англійського слова market — ринок. Запроваджений він був представниками Гарвардської економічної школи США, які, вивчаючи процеси стихійності та непередбачуваності капіталістичного ринку, дійшли висновку, що саме ці його характеристики спричиняють економічні та політичні кризи в суспільстві. Не виходячи за межі основних постулатів ринкової економіки, вони розробили основи механізму управління та планового регулювання, що дістав назву “маркетинг”. На їхню думку, маркетинг — це система заходів щодо управління операціями збуту та торгівлі, регулювання ринкових процесів і вивчення кон’юнктури й закономірностей функціонування ринку.
Політична діяльність за будь-яких умов, суспільно-політичних систем і типів державного устрою також спрямована на завоювання та утримання контролю над ринком, але ринком специфічним — ринком влади, а через нього — над політичною та іншими сферами суспільства. За тоталітарних і диктаторських режимів боротьба точиться переважно силовими методами, аж до фізичного знищення опонентів.
В умовах більш-менш демократичного суспільства, за наявності демократичних механізмів і процедур формування представницької, виконавчої та судової гілок влади в державі, відповідної політичної культури та ментальності політична діяльність також може розглядатися як змагання за певними правилами за контроль над ринком влади. Зрозуміло, ці правила мають бути зафіксовані в нормах законодавства, традиціях політичної поведінки виборців і претендентів на політичну владу.
Отже, за умов цивілізованого змагання за право управляти політичною сферою суспільства під політичним маркетингом ми будемо розуміти сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження у суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.
Дослідження суспільно-політичних структур, політико-пси- хологічної та правової культури суспільства, інформаційного банку лідерів проводиться передусім з метою виокремлення, описування, класифікації та аналізування політичних і соціально-психологічних настанов електорату, політичної та правлячої еліти суспільства.
Відповідно до цих настанов розроблюють і впроваджують адекватні іміджі певних соціальних, політичних інститутів, окремих лідерів, особистостей, ідей, доктрин, програм і т. ін.
Під регулюванням правовими, адміністративними, політичними та іншими засобами політичних відносин у процесі функціонування політичної сфери суспільства насамперед розуміють вибір норм представництва та процедур обрання законодавчих, виконавчих і судових органів влади.
Інакше кажучи, під політичним маркетингом розуміють дослідження суспільної свідомості з метою “упаковки” й “продажу” їй таких характеристик суб’єктів політики, які різні соціальні групи населення готові “купити” за певну соціальну ціну.
Ґрунтуючись на базових характеристиках ринку влади (демократичного чи тоталітарного), виокремлюють відповідно політичний маркетинг демократичного й тоталітарного суспільств.
Урахувавши ці специфічні особливості політичної діяльності в таких суспільствах, назвемо такі функції політичного маркетингу.
1. Формування інформаційного банку, що складається з даних статистики, різних форм урядової й неурядової звітності, результатів досліджень у галузі економіки, політики, психології, демографії тощо.