З розширенням арсеналу політичних досліджень вивченням соціальних, ідеологічних і політичних настанов й уподобань виборців, їхніх симпатій і антипатій займаються професіонали в галузі політичної реклами. Серед них виокремлюються не лише експерти з організації та проведення опитувань громадської думки, а й фахівці з опрацьовування результатів досліджень, їх тлумачення та використання в масових політичних кампаніях.
Водночас було б помилкою шукати позитивний досвід у галузі управління громадською думкою лише в західних демократіях. У тоталітарних суспільствах XX ст. (СРСР, Німеччині, Італії, Китаї, Північній Кореї, на Кубі та ін.) система пропаганди цінностей правлячої еліти працювала потужно й досить ефективно. Політика “промивання мозку” власних громадян і пропагандистська діяльність в її експортному варіанті сприяли тому, що відверто реакційні, репресивні режими мали імідж привабливих і прогресивних. І в цьому контексті, зокрема, діяльність партійно-пропагандистського апарату КПРС може розглядатися як зразкова щодо ефективності, звичайно, на певних етапах розвитку радянського суспільства.
Нині питання політичного рекламування досліджують політологи, соціологи, політичні психологи, фахівці в галузі традиційних і електронних засобів масової інформації, менеджери політичних кампаній, художники й актори — усі, хто так чи інакше пов’язаний з проблемами політичної комунікації та досягнення бажаного результату в політичній діяльності.
Фахівці в галузі іміджології виокремлюють такі етапи політичного рекламування.
1. Вивчення ідеологічних і соціопсихологічних настанов громадян щодо іміджу “ідеального” політичного діяча, інституту і т. ін., який сформувався на цьому етапі в суспільній свідомості.
2. Дослідження характеристик іміджу реального кандидата, який сформований (якщо сформований) громадськістю на основі спонтанних, незрежисованих виступів кандидата по телебаченню, радіо, у традиційній пресі — до початку політичної кампанії.
3. Створення (“упаковка”) іміджу кандидата, який можуть “купити” виборці завдяки проведенню рекламної кампанії.
4. Розроблення форм, методів і засобів використання ЗМІ та результатів опитувань у розповсюдженні політичної реклами, базуючись на обраному іміджі.
5. Реалізація (“продаж”) створеного іміджу через засоби масової інформації.
Американські “полстери” (консультанти з питань суспільних досліджень) використовують у своїй роботі різноманітні методи.
Один із них, запозичений з маркетингових досліджень, відомий як метод контрольної групи.
Ця група людей розміщується в кімнаті та дискутує з питань проведення політичної кампанії (виборів, референдуму тощо). Цей мозковий штурм дає багато інформації для фахівців, які відкривають для себе більш глибокі та цінні думки й судження, що їх важко виокремити під час опитувань громадської думки.
Звичайно, полстери намагаються зробити контрольну групу більш-менш репрезентативною, хоча це і не обов’язково.
Такі дослідження мають на меті отримати не стільки соціологічну, скільки психологічну інформацію — мотивацію, уявлення, емоційні аспекти, хоча вони дають змогу дізнатися і про основні проблеми виборців, на вирішення яких мають спрямовувати свої зусилля кандидати.
Окрім того, полстери, користуючись найсучаснішими методами, визначають окремі групи виборців, яким слід надавати перевагу, оцінюють характерні тенденції у зміні громадських настроїв в окремих регіонах. Вони створюють комп’ютерні банки даних, що зберігають характерні приклади поведінки виборців. А це, у свою чергу, дає змогу збагнути зв’язки глибинних існуючих відносин.
Одним із найпоширеніших є метод “зосередження”, коли група громадян, присутніх під час проголошення кандидатом промови, після її закінчення обговорює останню. Звичайно, це дає багато корисної інформації для кандидата та його команди.
Спеціалісти з політичної реклами переконані, що виборці обирають людей, а не проблеми чи програми. Відтак полстери широко використовують результати психофізіологічних досліджень (аналіз висоти тону голосу, тест шкіри і т. ін.) для визначення емоційного відгуку на особистість кандидата та його погляди.
Саме емоційний відгук свідчить про те, чи має кандидат “ауру комунікації”, яка не піддається визначенню, хоча й є визначальною під час голосування.
Основні іміджі, що їх намагаються створити своїм протеже спеціалісти з політичної реклами, — “людина з народу” та “справжній лідер”.
Під час формування образу “людина з народу” кандидат подається як людина, якій притаманні такі цінності, як працелюбність, турбота про сім’ю, патріотизм і т. ін. (У кожному конкретному випадку бажано дослідити домінуючі в буденній свідомості настанови і відповідно до них створювати імідж кандидата.) Одним із надійних засобів досягнення іміджу “народності” є посмішка кандидата, його проста поведінка, доступність, уміння розповісти анекдот, посміятися.
Задля формування іміджу “справжній лідер” потрібно переконати громадян у тому, що цей політик здатен узяти на себе відповідальність, що він рішучий і послідовний.
Підтриманню іміджу “гарний сім’янин” дуже сприяє образ “першої леді”, яка повинна вміло підігрувати, з’являючись на людях разом з політиком і окремо, беручи участь не тільки в політичних, а й культурологічних, доброчинних акціях і т. ін.
Якщо кандидат має у своєму творчому доробку наукові праці, досягнення в галузі літератури або мистецтва, це стане в пригоді під час формування іміджу “культурна людина”, що допоможе перехопити в конкурентів частину голосів інтелігенції і т. ін.
Отже, конструюючи імідж політика для кожної з основних категорій населення, бажано передбачити кілька рис характеру кандидата, які їм імпонуватимуть.
Узагалі сучасна наука виокремлює такі основні підходи до формування іміджу:
□ функціональний (на основі різних типів функціонування об’єктів і суб’єктів політики);
□ контекстний (на пристосування до різних контекстів реалізації);
□ порівняльний (на зіставленні близьких іміджів).
До нього належать дзеркальний, по- ФУНКШОНАЛЬНИИ точний, бажаний, негативний, мно-
ІМІДЖ жинний іміджі.
1. Дзеркальний імідж відповідає власному уявленню політика або організації про самих себе. Зрозуміло, він здебільшого є позитивним і не враховує думок інших.
2. Поточний імідж складається на основі сприйняття суб’єкта політики зовнішнім середовищем, виборцями, колегами, пресою та ін.
3. Бажаний імідж є ідеалом, до якого прагне наблизитися суб’єкт політики.
4. Негативний імідж є варіантом свідомо створюваного опонентами своєрідного “антиіміджу” даному суб’єктові політики.
5. Множинний імідж створюється під час об’єднання вже відомих політиків або політичних партій чи суспільних організацій у передвиборний блок чи в об’єднану політичну організацію.
Цей підхід передбачає сприяння впро-
КОНТЕКСТНИИ вадженню або функціонуванню іміджу в ІМІДЖ контексті його використання в певній
сфері, орієнтується на певні верстви населення, рівні суспільної свідомості і т. ін.
Наприклад, політик може мати один імідж серед виборців і зовсім інший — серед колег-депутатів, може користуватися популярністю серед товаришів по партії й мати негативний імідж у середовищі державних чиновників і т. ін.
Такий підхід до формування іміджу ЗІСТАВЛЮВАЛЬНИИ полягає в порівнянні тих чи інших
(ПОРІВНЯЛЬНИЙ) іміджевих характеристик. Таке зі-
ІМІДЖ ставлення може проводитися на рів
ні параметрів іміджу ідеального й реального політичних діячів, двох або більше лідерів, політичних партій і т. ін.
Зрозуміло, що кожен політик чи політична організація прагне переконати громадян у тому, що він (чи вона) має якнайбільше позитивних рис, але водночас слід пам’ятати, що для всіх абсолютно добрим не будеш. Не варто перебільшувати й роль іміджу, який політичний лідер та його команда намагаються втлумачити в суспільну свідомість. Треба пам’ятати, що в разі невідповідності рис характеру та особистих якостей реального політика тим, що сформовані через засоби масової інформації, під час безпосереднього контакту пересічних громадян з цим політиком ці розбіжності можуть завдати стільки шкоди, що нейтралізувати її буде надзвичайно важко.
Отже, до цих питань бажано ставитися обережно, користуючись старим як світ гаслом ескулапів: не зашкодь.
Насамкінець зазначимо, що імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті надто специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльніс- них чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість потребує комплексного, системного підходу до вивчення цих проблем на основі використання як наукових методів політологічних і соціопсихологічних досліджень, так і творчих методів, притаманних, скоріше, світу мистецтва.
■ Розділ 17
Політичний менеджмент
17.1. Поняття, функції і вили менелжменту. Політичний менелжмент
Під менеджментом (від англ. management — керування, управління) взагалі розуміють процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей управління суспільством, політичною, економічною або соціальною структурою, окремими спільнотами тощо.
Зрозуміло, що цей процес здійснюється певними групами людей, які відповідно до законодавства та усталених соціальних і психічних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, беруть на себе зобов’язання з реалізації влади над державною, комунальною, корпоративною власністю, власністю фірми і т. ін.
Отже, менеджмент розглядається з двох поглядів: