Політологія для політика і громадянина (стр. 75 из 82)

Дуже вагомим є психологічний чинник і в таких аспектах, як, здавалося б, процедура заповнення бюлетеня. Якщо, скажімо, люди звикли викреслювати тих, проти кого вони голосують на виборах, ніж ставити плюс або хрестик проти прізвища кандидата, за якого вони мають намір проголосувати, це може призвести до численних помилок, а відтак і перекручування волі виборців.

Незважаючи на те, що нові технології політичної комунікації дедалі ширше впроваджуються в практику виборчих кампаній, найпотужнішими засобами передвиборної агітації залишаються телебачення і радіо. А цілою галуззю політичної реклами стало режисирування відеокліпів і радіосюжетів із закликами на підтримку тих чи інших кандидатів, партій чи передвиборних блоків.

Ознайомлення з варіантами режисури передвиборних матеріалів, безумовно, розширить арсенал засобів політичної реклами, до яких відносять такі типи: “свідчення”, “калейдоскоп контрастів”, “позитивні емоції”, “досвід” і традиційно поширений “репортаж”.

“Свідчення”. На підтримку кандидата висловлюється популярна людина, яку поважають і шанують виборці. По суті цей варіант режисури реалізується на основі застосування принципу декларування причетності до певної людини, партії, громадської організації і т. ін.

Наприклад, у виборчій кампанії 1988 р. Дж. Буш використав відеокліп про зустріч кандидата (тоді віце-президента США) з керівником СРСР М. Горбачовим. Цей відеоряд супроводжувався закадровими словами Р. Рейгана, який запевняв американців у тому, що він особисто довірив би Дж. Бушу управління країною. Ефективний психологічний трюк полягав у поєднанні великої на той час популярності М. Горбачова і Р. Рейгана; як свідчили фахівці, цей відеокліп створював враження, що голосом Р. Рейгана говорить ... М. Горбачов, у певному розумінні тоді шанована суспільною свідомістю людина.

“Калейдоскоп контрастів”. Такий відео- або радіокліп створюється з метою формування негативного контрасту конкурентові й полягає в доборі висловлювань (бажано протилежних) у різні часи і в різних обставинах з одного й того самого питання. Демонстрація таких частин кліпу (10-15 секунд кожна) створює певному кандидатові імідж людини, яка не має власних поглядів, діє кон’юнктурно, сама собі суперечить, а відтак не викликає довіри у виборців.

“Позитивні емоції”. Такий відео- або аудіоматеріал, як правило, будується на поєднанні приємної, спокійної музики й сприятливого тла — лона природи, родинного кола і т. ін.

“Досвід”. Цей тип рекламної продукції розкриває компетентність кандидата, його досвід державної, політичної діяльності, значущість у політичній ієрархії суспільства.

“Репортаж”. Найпоширеніший тип передвиборної політичної режисури, який традиційно розповідає про зустрічі кандидата з виборцями, політичними діячами, висвітлює відвідування певних населених пунктів, виробництв, установ, фірм, закладів культури та спорту і т. ін.

Підсумовуючи, зазначимо, що обсяг часу присутності кандидата у теле- або радіоефірі (прямо або опосередковано) не обов’язково означає, що для виборців це важливіше, ніж минуле кандидата, його політичні погляди, партійна приналежність і програма на майбутнє. Але те, що цим аспектам політичної реклами слід приділяти багато уваги, — факт незаперечний.

17.3. Менелжмент правлячої команли

Ефективність соціального управління залежить від багатьох чинників: інформаційно-управлінської моделі та технології прийняття політичних рішень, соціально-психологічних ролей членів урядової команди, побудови та розподілу функцій в апараті правлячої команди і т. ін. Крім того, особливого значення набувають в умовах створення правової демократичної держави проблеми спілкування уряду з громадськістю, засобами масової інформації — те, що фахівці називають “паблік ри- лейшнз”.

Розглянемо організаційно-технологічні, інформаційні та со- ціопсихологічні чинники, що впливають на роботу правлячої команди національного, регіонального або місцевого рівня. Маючи певні розбіжності, вони водночас характеризуються спільними параметрами оцінки ефективності роботи урядової структури будь-якого рівня державності та об’єкта управління (країни, регіону, партії, суспільної організації тощо).

Під час організації роботи будь- якої урядової структури виникає безліч проблем, пов’язаних з побудовою інформаційних потоків, які потрібно “замкнути” на згаданий центр ухвалення рішень. При цьому бажано врахувати, що інформування, скажімо, президента має бути таким, щоб він отримував справді найважливішу інформацію в необхідних для роботи обсягах. Але водночас не можна допустити, щоб він “захлинувся” в потоках несуттєвої інформації.

Збирання, оброблення та інтерпретація інформації — найважливіші етапи, оскільки від вірогідності інформації залежить характер ухвалених рішень, а відтак — і ефективність управління будь-яким об’єктом.

Будуючи інформаційну мережу системи управління, насамперед треба потурбуватися про джерела соціальної інформації, які адекватно висвітлюватимуть процеси, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Наприклад, у масштабах держави бажано налагодити систему інформування уряду з боку органів державної статистики, економіки, праці та соціальних питань, промисловості й сільського господарства, так званих силових структур, науково-дослідних установ, які фінансуються з бюджету, і т. ін.

Окрім згаданих (офіційних) джерел інформації, також бажано використовувати соціологічні та соціопсихологічні дослідження, аналіз публікацій преси, повідомлень радіо й телебачення, листів і звернень до урядових структур громадян, їх спільнот і груп, суспільних і політичних організацій та ін.

Щоб підвищити вірогідність інформації, яка надходить до центру ухвалення рішень (наприклад, президента, уряду, парламенту, губернатора, мера), бажано мати якомога більше незалежних джерел інформації (не менше трьох). Це дозволяє розширити банк інформації з питань, що розглядаються, сприяє формулюванню більшої кількості представлених альтернативних проектів рішень, а отже, підвищує вірогідність прийняття адекватних ситуації ухвал.

Інформаційна система має реалізовувати три цілі:

□ попереджувальну (відстежувати події, що виходять за межі звичайного “сигналу тривоги”);

□ освітню (подавати необхідні факти разом з відвертою та компетентною оцінкою фахівців, яким можна довіряти);

□ прогнозну (довідуватися про можливі дії та час їх появи, прогнозний вплив цих дій на зміну ситуації).

Кожен посадовець, який наділений правом ухвалювати урядові рішення, висуває різні вимоги до кількості та якості інформації, що має до неї надходити. Скажімо, президент США Л. Джонсон вимагав, щоб йому повідомляли всі деталі проблеми, яка розглядалася, а Р. Рейган такими дрібницями не цікавився. І розібратися тут можуть лише співробітники апарату адміністрації з безпосереднього оточення, визначивши своєрідну точку рівноваги під час комутації та селекції інформації для людини, яка ухвалює відповідальні рішення.

А обсяги інформації можуть бути фантастичними. Наприклад, інформаційна мережа структур національної безпеки США щоденно опрацьовує близько 500 тис. повідомлень. У цьому океані інформації справді можна дуже легко “втопитися”. Вихід один — шифрування під час попередньої обробки інформації. У такий спосіб, читаючи телеграми з грифами “блискавка”, “терміново”, “поточна”, вже на попередньому етапі можна робити висновки про інформацію, що надходить. Наприклад, позначка на повідомленні “загроза” приводить у стан бойової готовності всю систему національної безпеки США.

Через “фільтри” Білого дому щодня проходять приблизно 3 тис. послань, які аналізують працівники так званої ситуаційної кімнати адміністрації президента за допомогою комп’ютерів, програмне забезпечення яких дає змогу приймати або знаходити повідомлення за ключовими ознаками (назва країни, прізвище політика, важлива тема тощо).

Це — стосовно інформації, що надходить закритими, службовими каналами. Але не слід забувати про такі джерела, як засоби масової інформації. Недарма ж фахівці з розвідувальної служби стверджують, що 90 % інформації стратегічного характеру можна взяти з відкритих джерел: газет, журналів, телебачення, радіо, комп’ютерів.

Про приблизну структурно-функціональну схему побудови інформаційно-дослідної служби, скажімо адміністрації президента або уряду, можна довідатися з рис. 14. Ця служба має щодня готувати стандартний пакет інформаційних повідомлень засобів масової інформації для свого керівника. Це зведення новин має бути без купюр вищих рангом чиновників адміністрації, бо запровадження внутрішньої цензури може зіграти не на користь і “підставити” керівника, уповноваженого ухвалювати відповідальні рішення.

Наприклад, “Зведення новин Білого дому” для президента США (починаючи з Р. Ніксона і донині) обсягом 18-20 сторінок готується на основі повідомлень 7 телеграфних служб, усіх телевізійних програм США, 7 газет східного узбережжя, 500 провінційних газет (щотижня), 350 зарубіжних видань і 75 основних закордонних теле- і радіостанцій під рубрикою “Реакція зарубіжних засобів масової інформації”. Ці зведення новин готуються чотири рази на день: о 7.00, 11.30, 15.00 і 17.30 (три останніх є доповненнями до основного зведення, яке вночі готують для президента працівники інформаційної служби адміністрації).