У міжнародному праві національний режим зовнішньої торгівлі, наданий іноземним інвесторам, означає насамперед наділення їхнім правом виступати виконавцями державного замовлення, брати участь в урядових конкурсах на його розміщення. У зв'язку з цим необхідно обґрунтовано користатися даним інструментом регулювання, а не роздавати держзамовлення усім без конкретних планів, лише під розрахунки на либонь. Погіршення конкурентних позицій українських підприємств на внутрішньому ринку (що є неминучим наслідком розширення кола виконавців державного замовлення) повинне відбуватися в обмін на аналогічне (як мінімум) розширення можливостей українських підприємств за рубежем. Приймаючи в увагу кризовий стан українських підприємств, пільги для них можуть бути навіть більш широкими. У зв'язку з цим пропонується змінити редакцію діючого Закону, або уточнити його новим актом підзаконного характеру про порядок проведення конкурсів на висновок державного контракту. Зокрема, державним органам варто було б керуватися такими правилами при виборі виконавця:
1. Загальні умови виконання державного контракту. Для державних (і інших публічних) цілей державні замовники й інші організації з їхнього доручення можуть здобувати лише такі напівфабрикати, що комплектують і сировину, що цілком зроблені або добуті в Україні, і лише таку готову продукцію, що цілком зроблена або істотно перероблена на території України з напівфабрикатів, що комплектують і сировини, цілком зроблених чи добутих в Україні.
Сьогодення правило не поширюється на випадки, передбачені міжнародними договорами України, на постачання продукції за державним контрактом для використання за межами України, а також якщо письмовим рішенням керівника державного замовника встановлені причини, що перешкоджають виконанню вимог даної норми (невідповідність подібного контракту суспільним чи інтересам нерозмірна ціна продукції вітчизняного виробництва й ін.).
2. Державний підряд на будівельні роботи. Контракт на проведення будівельних робіт за рахунок державних засобів повинний включати умови про використання генеральним підрядчиком, субпідрядниками, виконробами і постачальниками для будівництва матеріалів, сировини й устаткування, цілком зробленого чи істотно переробленого в Україні.
Керівник державного замовника в ході чи висновку виконання угоди може установлювати виключення з правила, передбаченого в частині першої дійсної статті, у відношенні окремих матеріалів, сировини й устаткування через нерозмірну ціну або надмірні затримки, про що необхідно вказати в специфікації до контракту на підставі письмового рішення правомочної особи.
Якщо державною чи замовником особи, що діє від його імені, у ході будівництва встановлені порушення умов контракту, зведення про порушника і характер порушень публікуються в офіційному виданні відповідного державного органа, що спричиняє позбавлення генерального підрядчика, субпідрядників, виконробів і постачальників, причетних до порушення зазначених умов контракту, права укладатися угоди на здійснення будівельних робіт за рахунок державного бюджету протягом трьох років після опублікування.
Держава вправі встановлювати інші умови виконання державного замовлення іноземним виробником. Так, у контракті можуть обмовлятися умови наймання фахівців, встановлюватися обсяг матеріалів національного походження, питання створення суб'єктів, що хазяюють, необхідних для виконання зобов'язань і т.п. Вибір потенційного виконавця буде об'єктивним, якщо держава відмовиться від призначення українських контрагентів, але надасть іноземному виробнику самостійно вибрати контрагента на підставі обґрунтованих критеріїв. До того ж установлені подібним чином господарські зв'язки мають більш сприятливу перспективу розвитку, чим нав'язані через монополіста (спеціалізовану господарську організацію).
При виробленні умов контракту, особливо з іноземними компаніями, уповноважені органи держави вправі обмежувати для виконавця коло постачальників і інших господарських партнерів, використання найманої робочої сили. Проведення робіт з державного замовлення може встановлювати більш тверді критерії визначення негативного впливу на навколишнє середовище. Іншими словами, виконання робіт за рахунок державних засобів необхідно використовувати для підтримки і прогресивного розвитку національної економіки.
Очевидно, у різних галузях економіки можливість дотримувати строгих стандартів орієнтації на вітчизняну продукцію неоднакова, тому кожне з відомств повинне видавати спеціальні акти, що містять принципи і правила проведення конкурсів на висновок урядового контракту, визначення вітчизняного виробника і продукції для даної галузі. Ці акти повинні бути обов'язковими для нижчестоящих державних органів, уповноважених виступати державними замовниками. При розробці принципів і процедур варто враховувати думку суб'єктів, що хазяюють, України, а саме – відповідне чи міністерство відомство повинне опублікувати проект підзаконного акта й оголосити про збір рекомендацій від бажаючих щодо змісту акта, не пізніше, ніж за 60 днів до введення його в дію. Зокрема, одними з напрямків удосконалювання порядку висновку державних контрактів є метод визначення країни походження товару (роботи, послуги), альтернативний і резервний методи, обґрунтування їхньої переваги. Пропозиції, що надходять, і зауваження повинні розглядатися відповідно до Закону України "Про звертання громадян"[117] або на умовах, не менш пільгових.
Оскільки в ході розподілу державного замовлення використовуються засоби державного бюджету, представляється доцільним складання щорічного звіту про результати виконання державних контрактів органами виконавчої влади України з наступним його розглядом і твердженням відповідними органами законодавчої влади.
Залучення іноземних товаровиробників як виконавців (підрядчиків) по державному замовленню в Україні повинне бути обумовлено аналогічними або більш пільговими умовами для українських підприємств і організацій у відповідних країнах. Важливість активної діяльності державних органів у цьому напрямку можна проілюструвати наступним прикладом. За допомогою одних дипломатичних засобів (на підставі діючих міжнародних економічних договорів) Торговому представнику США за 1997 р. удалося на 50 млрд. дол. розширити експортні можливості американської промисловості в області висновку урядових контрактів без надання додаткового доступу на ринки США. Для порівняння, в Україні загальний обсяг експорту в 1997 р. склав близько 16 млрд. діл. США.
Представляється доцільним врахувати викладене вже при розгляді проектів Господарського (Комерційного) і Цивільного кодексів України Верховною Радою, а також внести необхідні зміни в чинне законодавство. Захист вітчизняного товаровиробника за допомогою державного замовлення доповнить систему мір захисту внутрішнього ринку по комерційному законодавству України.
ЗАКІНЧЕННЯ
Потреби реальних соціальне-економічних процесів, їх динаміка, природно, вимагають певної корекції конкретних заходів щодо реалізації стратегічного економічного курсу, проте незмінними базовими позиціями залишається поступова заміна адміністративно-розподільчих економічних відносин такими, що органічно поєднують і державне регулювання, і ринкові саморегулятори.
Важливу складову доктрини демократичних соціальне-економічних перетворень в Україні, їх стратегічного курсу здійснення мають становити концепція і практична політика розвитку комерції. Державного значення набуває усвідомлення суті, ролі і місця комерції в нинішньому і головне – в майбутньому економічному, більш того – соціальне-культурному розвитку України, а також усвідомлення умов, необхідних для становлення і функціонування цієї форми ділової активності, прогнозування основних напрямів і тенденцій розвитку комерційної діяльності з урахуванням як публічних інтересів суспільства в особі держави, так і приватних інтересів суб'єктів комерційної діяльності[118].
На жаль, можна констатувати, що й досі в Україні відсутня чітка послідовна державна ідеологія становлення і функціонування національного підприємництва, загальнодержавна програма його розвитку. Гадаю, що певним наслідком цього є недостатнє розуміння необхідності підпорядкування голови Держкомітету України з питань розвитку підприємництва безпосередньо Прем'єр-Міністру України. Становлення підприємництва як нового для пострадянської України соціально-економічного явища потребує серйозної адміністративно-політичної уваги і підтримки. Саме Прем'єр-Міністр, згідно з Основним Законом України, керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямованою, зокрема, на здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, на розроблення економічного, науково-технічного, соціального і культурного курсу розвитку країни. А розвиток комерції, недержавного сектора народного господарства і є важливою складовою формування змішаної економіки як базису плюралістичної політичної системи.