Цивільне право України (стр. 3 из 6)

Дії спадкоємців по прийняттю спадщини є односторонніми угодами (ст.549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.

Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникає цивільно-правове відношення між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цього правовідношення у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначене правовідношення в юридичній літературі називається охоронним.' Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, зв'язані із застосуванням засобів державного примусу.²

До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України «Про власність»), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (ст.ст.440, 469 ЦК України).

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового і економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні, загальнорегулятивні й відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не зв'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад,

'Теория государства й права//Под ред.С.С.Алексеева.—С.352. ^Там же.

власника по володінню і користуванню своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в Й здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаці- < ями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами^ цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що | зв'язані з майновими (ст.ст.86, 472, 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканість особистого життя (наприклад, ст.7 ЦК України), і

Цивільно-правове врегулювання зазначених вище суспільних^ відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, |р літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріаль- Ц них духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права і обов'язки в цих відносинах.

Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права — в його охороні від усіх і кожного і в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язана сторона — це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожного з кожним. В них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін — кожен і всі.' Наприклад, цивільно-правові відносини, зв'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між всіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони: уповноважену і зобов'язану. Відносними правовідносинами є зобов'язальні (ст.ст.151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України).

Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В окремих видах зобов'язальних, відносин сторонами є: продавець і покупець у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник у відносинах із договору позики (ст.ст.224, 371, 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

Активні і пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст.151 ЦК України). У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватись від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах навпаки має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.

Речові й зобов'язальні відносини. Вони розрізняються за об'єктом правовідносин. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (ст.ст.6-9, 12-18 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність»). В зобов'язальних відносинах об'єктом є дії (ст.ст.332, 395, 413 ЦК України).

Майнові і особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (ст.ст.7, 472, 517 ЦК України).

рому выдано разрешение (лицензия) на использование изобретения или полностью уступлен патент.

Согласно п. 126 Положения, вознаграждение за изобретение или рационализаторское предложение в сумме, не превышающей 1000руб., освобождается от обложения подоходным налогом. Авторы ценных предложений пользуются правом на дополнительную площадь наравне с научными работниками (п. 141 Положения). Предусмотрены также и другие льготы.

Следует иметь в виду, что эти льготы на лиц, получивших патенты на изобретения, не распространяются.

7. Право получить авторское свидетельство или патент на изобретение, удостоверение на рационализаторское предложение, свидетельство или патент на промышленный образец и вознаграждение за изобретение, рационализаторское предложение и промышленный образец, а также основанное на патенте исключительное право на изобретение и промышленный образец переходят по наследству в установленном законом порядке (ст. 115 Основ, ст. 525 ГК).

§ 5. Защита прав изобретателей и рационализаторов

1. Конституция СССР (ст. 47) гарантирует гражданам СССР свободу технического творчества, подчеркивая, что права изобретателей и рационализаторов охраняются государством.

Личные неимущественные и имущественные права изобретателей и рационализаторов защищаются нормами уголовного, административного и гражданского права.

2. Пункт 8 Положения предусматривает, что перечисленные в нем посягательства на права изобретателей и рационализаторов влекут ответственность, определяемую действующим законодательством. Так, ч. 2 ст. 141 УК предусмотрена уголовная ответственность за оглашение изобретения до заявки без согласия изобретателя, присвоение авторства изобретения, принуждение к соавторству на изобретение, а равно присвоение авторства на рационализаторское предложение. Указанные посягательства наказываются исправительными работами на срок до двух лет или штрафом до 300руб.

3. Споры об авторстве (соавторстве) на изобретение, рационализаторское предложение и промышленный об-

420

разец разрешаются судом. Судом разрешаются также споры о первенстве на рационализаторское предложение, если они не разрешены в организации по месту внедрения предложения.

Споры по вопросам размера, порядка исчисления и сроков выплаты вознаграждения за изобретения, рационализаторские предложения и промышленные образцы разрешаются в порядке, предусмотренном соответственно Положением об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях и Положением о промышленных образцах; причем автор, считающий принятое решение неправильным, может обратиться в суд (ст. 116 Основ, ст. 526 ГК).

4. В административном порядке рассматриваются споры, связанные с отказом в выдаче авторского свидетельства или патента, § отказом отнести предложение к рационализаторским, а также споры между предприятиями, внедрившими предложение, о том, какое из них должно рассчитываться с изобретателем или рационализатором, и др.