· визначення фінансових результатів від реалізації продукції, робіт, товарів і послуг.
1.2 Нормативно – правові засади організації обліку виробництва і реалізації
Прийняті законодавчі акти, що діють на території України, направлені на те, щоб суб'єкти підприємницької діяльності мали однакові умови для її здійснення, незалежно від організаційних форм та форм власності підприємств, мали однакові права, а також в однаковій мірі відповідали за результати своєї діяльності.
На сьогодні в Україні питанням бухгалтерського обліку та контролю приділяється особливо велика увага, так видано численний ряд нормативних документів, які регулюють порядок організації та ведення бухгалтерського обліку та контролю. Поряд з цим видано ряд документів, які встановлюють порядок ведення податкового обліку, тобто визначення складу валових доходів та валових витрат підприємства з метою обчислення прибутку, що підлягає оподаткуванню.
Значний вплив на зростання ефективності реалізації сільськогосподарської продукції оказує держава. На сьогоднішній день цьому приділяється недостатньо уваги у законодавчих актах України.
Основним Законом є Указ «Про підтримку сільськогосподарських виробників» [42] №1328 від 02.12.1999 року не підлягають плати в бюджет податку на додану вартість, які нараховуються сільськогосподарськими виробниками. Ці кошти залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
Бухгалтерський облік на підприємстві регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», згідно якому питання організації обліку знаходяться в компетенції власника підприємства або уповноваженої особи [39].
Справжній Закон розповсюджується на всі юридичні обличчя, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно законодавству.
Принципи бухгалтерського обліку представлені в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Згідно цим принципам господарство повинно надавати фінансову звітність, в якій не має право занижувати оцінку зобов’язань і витрат і завищувати оцінку активів і доходів. Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, які здійснюються для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Згідно П(с)БО №3 «Звіт про фінансові результати» [48], дохід (виручка) від реалізації визначається у випадку наявності усіх приведених нижче умов:
· покупцю передані ризики і вигоди, які пов’язані з правом власності на продукцію;
· підприємство не здійснює далі управління і контроль за реалізацією продукції;
· сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;
· існує впевненість, що у результаті операцій відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, які пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.
Згідно п. 5 П(с)БО №15 «Дохід» прибуток – це збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови що оцінка доходу може бути достовірно визначена [49].
Даний законодавчий акт дає визначення таким видам доходу, як:
Відсоток – плата за користування грошовими коштами, їх еквівалентами або сум, які винні підприємству.
Роялті – платежі за користування нематеріальними активами підприємства.
Дивіденди – частина чистого прибутку, розподіленого між учасниками.
Ціль господарської діяльності підприємства є отримання прибутку.
Нормативним документом по обліку виробничих витрат є П(с)БО 16 «Витрати» [50], яке визначає методичні принципи формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати господарства і її розкриття у фінансовій звітності.
Витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшення зобов’язань. Витрати звітного періоду визнають або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Добрим моментом в П(с)БО є те, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (товарів, робіт і послуг) буде встановлюватися господарством самостійно. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до змін об’єму діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи із фактичної міцності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні об’єму діяльності.
1.3 Теоретичні основи організації обліку
Розглянемо публікації, в яких були розглянуто думки багатьох авторів стосовно виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції на сучасному ринку, яка підтримка існує від держави.
У своїй статті Н.Л. Правдюк [38] звертає увагу на пряму залежність маси прибутку від ефективності маркетингової системи. Оскільки процес реалізації вимагає певних витрат, розмір яких залежить від об’ємів і товарності виробництва, структури реалізованої продукції і її якості, стану матеріальнотехнічної бази збуту, форми організації збуту, рівня цін; у процесі виробництва здійснюються також додаткові витрати, які пов’язані з підвищенням якісних характеристик продукції. Всі ці витрати в певному ступені є витратами по реалізації продукції в умовах маркетингової діяльності. При конкуренції, яка існує на ринку сільськогосподарської продукції, необхідно постійно отримувати конкурентні плюси – адекватну інформацію до і після прийняття рішень. Маркетингова ж діяльність базується на об’єктивності, чіткості. Саме інформативність дозволяє отримати конкурентні плюси, знизити фінансовий ризик, підвищити результативну діяльність.
Л.А. Євчук в статті говорить, що при виробництві і реалізації сільськогосподарської продукції важливе місце займає створення системи економічних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і заготівельними організаціями, а також і державними організаціями, які займаються заготівкою сільськогосподарської продукції. Основною формою організації таких відносин є укладання контрактів на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції на добровільних початках.
На нашу думку, пропозиції Н.Л. Правдюка і Л.А. Євчука цілком обґрунтовані. Але наші товаровиробники поставлені в такі економічні умови, в яких роблять тільки те, що можуть робити. Також у нас поки що не існує чітко сформованого ринку сільськогосподарської продукції. Але підприємствам необхідно застосувати маркетингову систему, яка б на нових етапах свого існування допомагала у пошуку каналів вигідного збуту сільськогосподарської продукції, розробляла методи і технології, які направлені на покращення якості сільськогосподарської продукції і підвищення її конкурентоспроможності. Контрактна форма відносин забезпечує товаровиробникам реалізацію сільськогосподарської продукції із своєчасною оплатою за придбану продукцію.
Патров В.В. вважає, що облік готової продукції і її реалізації повинен забезпечити контроль за виконанням завдань по випуску продукції згідно договірному асортименту, зберіганням готової продукції в місцях складування і в дорозі; своєчасною випискою документів на відвантаження; пред'явленням розрахункових документів покупцям і їх оплатою; використанням матеріальних і фінансових ресурсів за допомогою складання планових і фактичних калькуляцій собівартості продукції; формуванням достовірної інформації про результати діяльності підприємства.
У статті М.П. Козлова [26] йдеться мова про проблеми збуту сільськогосподарської продукції. У сформованих економічних умовах, навіть при падаючих об’ємах сільськогосподарського виробництва, у товаровиробників існують певні проблеми з реалізації продукції по реалізаційним цінам. Серед причин такої ситуації виділяється монополізм переробних підприємств і торгівлі, низькі закупівельні ціни на реалізовану сільськогосподарську продукцію, не достатньо розвинута сфера торгівельно-опосередкованих послуг.
На думку Т.Є. Олексієвої [13], закупівельні політика передбачає вільний вибір сільськогосподарськими підприємствами усіх форм і засобів збуту сільськогосподарської продукції, висновок контрактів. Основними принципами організації ринку сільськогосподарської продукції є такі: вільний розподіл цін на всіх стадіях ринку; організація великих оптових ринків, торгів, вільний вибір форм і засобів продажу, закупок, збереження, транспортування сільськогосподарської продукції.
Автори В.С. Днесперов, І.С. Лукінов [10, 20] вважають, що ефективне функціонування сільськогосподарського виробництва у багатому визначається наладженою системою виробництва продукції, її промислової переробки і наступної реалізації якісних продовольчих товарів. При цьому виробничі відносини між товаровиробниками і споживачами продукції повинні будуватися з урахуванням попиту і пропозиції, конкуренції, а також зацікавленості покупців. Складовими частинами результативності сільськогосподарської продукції є не тільки організація раціонального виробництва продукції, але і її реалізації по цінам, які забезпечують відшкодування виробничих витрат і отримання достатнього прибутку.