- аналіз ефективності i надійності застосованих на підприємстві форм i методів обліку;
- оцінка правильності первинної реєстрації господарських фактів і їх відображення на бухгалтерських рахунках;
- формування звітної документації;
- контроль за станом розрахунків підприємства з постачальниками, покупцями, фінансовими органами i банками, страховими компаніями тощо;
- аналіз i діагностика фінансового стану підприємства;
- видача рекомендацій для прийняття рішень з покращення системи управління підприємством.
В зазначеній роботі підкреслюється, що незважаючи на здавалося б ідентичність завдань зовнішнього i внутрішнього аудиту i схожість (подібність) за формою, вони відрізняються глибиною дослідження i спрямованістю. Зовнішній аудит відносно поверховий, оскільки базується в основному на звітності, що підлягає публікації. Внутрішній аудит враховує специфіку підприємства i форми звітності (документи), що не публікуються, i відомості, які мало цікавлять зовнішнього аудитора:
- прогноз прибутків;
- прогноз продажу;
- план невідкладних заходів, які мають бути здійснені в короткі строки;
- програму введення в дію нових основних засобів;
- дані аналізу кошторисів i витрат;
- відомості про вплив соціальних, економічних i політичних тенденцій в суспільстві на виробничо-господарську діяльність підприємства;
- матеріали зіставлення аналітичних даних i виявлення помилок у звітності. Але з точкою зору авторів, щодо поверховості зовнішнього аудиту не можна погодитись, оскільки для підтвердження достовірності зовнішньої фінансової звітності аудитор повинен простежити відображення даних у первинних документах.
Зовнішній аудит здійснюється періодично (один-два рази на рік), внутрішній аудит проводиться частіше, що суттєво підвищує ефективність діяльності структурних підрозділів підприємства. Автори підкреслюють також, що аудит, як і будь-яка діяльність, пов’язана з законодавством, стандартизується i нормується. Але поки що це стосується тільки зовнішнього аудиту для внутрішнього аудиту стандартів, що регулюються на державному рівні, ще не існує, що зменшує поширення передового досвіду в цій сфері діяльності на інших підприємствах. З іншого боку, відсутність будь-яких обмежень на зміст i форми проведення внутрішнього аудиту стимулює розробку спеціалізованих експертних систем з різною глибиною аналізу фінансового стану підприємства.
Аналізуючи наведені вище точки зору, слід виділити, що спільним для них є те, що внутрішній аудит на підприємстві здійснюється в інтересах керівництва підприємства. Але в цьому випадку незахищеними лишаються інтереси власників підприємства (засновників, акціонерів, власників), особливо тих, для яких відповідно до чинного законодавства проведення щорічного зовнішнього аудиту не є обов’язковим.
Внутрішній аудит в інтересах власників. У системі національних нормативів аудиту, затверджених рішенням Аудиторської палати України №73 від 18.12.98 не зроблено чіткого визначення внутрішнього аудиту. У нормативі №12 «Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з ефективністю її функціонування» наводиться визначення системи внутрішнього контролю, як усіх внутрішніх правил та процедур контролю, запроваджених керівництвом підприємства для досягнення поставленої мети — забезпечення (в межах можливого) стабільного i ефективного функціонування підприємства, дотримання внутрішньої господарської політики, збереження та раціонального використання активів підприємства, запобігання та викрита фальсифікацій, помилок, забезпечення точності i повноти бухгалтерських записів, своєчасної підготовки надійної фінансової інформації [4, c.52].
У нормативі №24 «Врахування роботи спеціалістів внутрішнього аудиту» під терміном «внутрішній аудит» розуміється діяльність внутрішньої аудиторської служби (або служби внутрішніх ревізорів) підприємства, яку, незалежно від назви, можна розглядати як окремий вид аудиторських послуг, що надаються незалежним аудитором підприємству[4, c.74]. Основні функції служби внутрішнього аудиту, як правило, складаються з процедур дослідження окремих операцій підприємства, оцінки цих операцій i контролю відповідності відображення їх в бухгалтерському обліку, а також контролю за функціями внутрішньої системи контролю підприємства.
Згідно з зазначеним нормативом можливості i мета діяльності служби внутрішнього аудиту мають дуже широкий спектр та напрями i залежать від розміру та структури підприємства, а також потреб керівництва. Як правило, функції внутрішнього аудиту складаються: з контролю за функціонуванням та організацією систем бухгалтерського обліку i внутрішнього контролю. Контроль за організацією систем бухгалтерського обліку i внутрішнього контролю — це виконання частини функцій керівництва підприємства. Служба внутрішнього аудиту, як правило, відповідає перед керівництвом підприємства за постійне спостереження та контроль за функціонуванням цих систем. Але функції працівників служби внутрішнього аудиту в нормативі описані не досить вдало. А саме: фахівці служби внутрішнього аудиту надають рекомендації з удосконалення цих систем, експертизи фінансової i оперативної інформації, огляду коштів, які використовуються для ідентифікації виміру класифікації та інформування; підготовки оглядів ефективності діяльності підприємства, включаючи нефiнансові засоби керівництва; контролю за дотриманням українського законодавства i виконанням всіма підрозділами підприємства його внутрішньої політики щодо здійснення діяльності [4, c.171].
При цьому в нормативі зазначається, що внутрішній аудит, незалежно від рівня автономності i об’єктивності, не може досягнути такого самого рівня незалежності, як зовнішній аудит при висловленні незалежної думки щодо фінансової звітності підприємства. І що в ідеальній ситуації служба внутрішнього аудиту має підпорядковуватися тільки керівництву підприємства найвищого рівня.
Але не можна погодитися з твердженням нормативу, що внутрішній аудит проводиться виключно в інтересах керівництва підприємства, i в ідеальній ситуації служба внутрішнього аудиту має підпорядковуватися тільки керівництву підприємства найвищого рівня. Навпаки, можна стверджувати, що в ідеалі служба внутрішнього аудиту має підпорядковуватись власникам (акціонерам) підприємства i діяти в їх інтересах, оскільки основним принципом аудиту є незалежність аудиторів.
Можна визначити, що внутрішній аудит організовується на економічному суб’єкті в інтересах його власників i регламентується його внутрішніми документами для контролю за дотриманням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку i надійністю функціонування системи внутрішнього контролю [4, c.98].
До інститутів внутрішнього аудиту належать ревізори, що призначаються власниками економічного суб’єкта, ревізійні комісії, внутрішні аудитори чи групи внутрішніх аудиторів [4, c.103].
Характерними особливостями такого визначення є незалежність аудиторів від керівництва підприємства та те, що до інститутів внутрішнього аудиту, крім внутрішніх аудиторів чи груп внутрішніх аудиторів, віднесені також ревізори i ревізійні комісії.
Можливість виконання функцій внутрішнього аудиту ревізійними комісіями зумовлена їх незалежністю. Призначення, функції, повноваження i незалежність ревізійної комісії (ревізора) акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю обумовлені Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. №1576 – ХІІ (ст. 49 і 63) [2, c.8].
Вимога забезпечення принципу незалежності від органів управління трактується таким чином. Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, що обирається з числа акціонерів. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні за її вимогою надаватись усі матеріали, бухгалтерські та інші документи i особисті пояснення посадових осіб (ст. 49). Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, яка утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій засновницькими документами, але не менше трьох чоловік. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Ревізійна комісія має право вимагати від посадових осіб товариства надання їй всіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів i особистих пояснень (ст. 63).
Внутрішній аудит в інтересах керівництва i власників підприємства. Існує i третя точка зору. Внутрішній аудит являє собою систему оперативного, періодичного чи разового забезпечення інформацією керівництва чи власників економічного суб’єкта шляхом організації незалежного контролю i підготовки управлінських рішень силами штатних працівників чи залученої на основі договору сторонньої спеціалізованої аудиторської організації або незалежним аудитором для досягнення основної мети функціонування економічного суб’єкта — одержання максимального прибутку [15, c.14].
Згідно з такою концепцією, внутрішній аудит організаційно призначений обслуговувати інтереси різних груп користувачів його інформації: як керівництва, так i власників підприємства. До інститутів внутрішнього аудиту належать будь-які контролюючі фінансово-господарську діяльність органи, утворені всередині економічних суб’єктів, призначені керівництвом (внутрішні аудитори, підрозділи внутрішнього аудиту (контролінгу)), чи обрані загальними зборами акціонерів або учасників (ревізійні комісії, ревізори акціонерних товариств i товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю), а також залучені для здійснення внутрішнього аудиту сторонні організації i зовнішні аудитори, незалежно від того, чиї інтереси (керівництва чи власників) вони представляють. Внутрішній аудит можна умовно поділити на управлінський аудит, який здійснюється в інтересах керівництва, i аудит, який здійснюється в інтересах власників [ 15, c.15].