За нормативною базою доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) [35, с.10]. Таке значення цього терміна було впроваджене у зв’язку зі зміною чинного законодавства у 1999р. (перехідний етап на орієнтацію і впровадження міжнародних стандартів обліку).
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” дає тлумачення економічної вигоди – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів [43, с.432]. Прикладом збільшення активів, а отже відображення доходу в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, є зростання дебіторської заборгованості внаслідок відвантаження продукції з наступною оплатою.
Згідно з теорією К.Маркса підприємницький дохід – це частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотків за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка в процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру.
Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденди, засновницький прибуток, плата за участь у роботі керівних органів великих акціонерних компаній тощо.
Перш ніж підприємець привласнить підприємницький дохід, він має сплатити податки до бюджету й пенсійних фондів, повернути кредити і відсотки за них, відрахувати частину прибутків на виплату дивідендів акціонерам та ін.
Економісти виокремлюють поняття “доходу підприємства” – це приріст суми грошей над їх витратами на спожиті в процесі виробництва засоби, який отримує підприємство від реалізації новоствореної вартості [13, с.364].
Вчені-теоретики починають досліджувати це питання ще з процесу виробництва, чого не скажеш про вчених-практиків, які поняття “дохід” починають розглядати вже з процесу реалізації. Отже, виробництво товару – процес виробничого споживання засобів виробництва і робочої сили. При цьому вартість засобів виробництва, що вже були до початку виробництва, не зникає. Живою працею робітників вона частинами переноситься на створений ними товар. Водночас жива праця, створюючи даний товар як такий, створює нову вартість, якої до процесу виробництва не існувало. Тому вартість виробництва (Вв) будь-якого товару складається з вартості спожитих засобів виробництва (Всз) і нової вартості (Вн): Вв= Всз+ Вн. Новостворена вартість є джерелом відтворення спожитої в процесі виробництва робочої сили. Якщо ця вартість перевищує вартість продукту, що використовується на відтворення виробників (необхідного продукту), з’являється надлишок – вартість додаткового продукту, або додаткова вартість.
Вартість та її складова – новостворена вартість – є внутрішньою властивістю товару. Щоб видобути їх, товар необхідно продати. Але покупці (ринок) можуть не визнати повну вартість виробництва товару прийнятною для себе, тобто повною мірою оплатити витрачену на його виробництво працю. Можлива й протилежна ситуація, коли за товар платитимуть більше від вартості його виробництва. Все залежить від платоспроможності покупців, насиченості ринку цим товаром, наявності й сили конкуренції, інших чинників, що формують співвідношення попиту і пропозиції. У випадку, коли комбінація ринкових чинників складається на користь покупців, виробник неспроможний реалізувати всю новостворену вартість. Навпаки, за сприятливих умов він може реалізувати її більше, ніж виробив. Джерелом надлишку реалізованої вартості над створеною є в цьому разі новостворена вартість підприємств інших галузей, ціни на продукцію яких через недостатній попит нижчі від вартості виробництва товару. Постійні зміни в часі ринкової кон’юнктури урізноманітнюють можливості підприємств щодо реалізації новоствореної вартості, зумовлюючи коливання величини отримуваних ними доходів.
Тому дохід підприємства – реалізована новостворена вартість. Таке визначення характеризує цю категорію як з якісного, так і з кількісного боку, тобто вказує і на його кількісну відмінність від своєї основи (новоствореної вартості). Звідси й спосіб підрахунку доходу.
З розрахунку доходу підприємства випливає, що на його величину впливають три основні фактори:
- ціна продажу (для виробничих підприємств, як правило, оптова ціна);
- обсяг реалізованої продукції;
- кількість витрачених на виробництво продукції засобів виробництва.
При цьому існує прямо пропорційна залежність доходу підприємства від ціни та обсягів виробництва й обернено пропорційна – від витрат засобів виробництва [13, c.364].
Висвітлення поняття “дохід” було необхідним для легшого пізнання поняття “прибуток”. У даній галузі дослідники добре попрацювали (див. розділ 1.1); залишилось лише належним чином представити цю інформацію.
Велику увагу науковці приділили визначенню терміна “прибуток” як найважливішого фінансового результату господарської діяльності підприємства. Одним із них є: “прибуток – перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товару і витратами капіталу на її виробництво” [15, с. 50].
Таким є погляд західних політекономістів, а саме як перетворена форма додаткової вартості, прибуток – це результат усього авансованого капіталу, факторів виробництва. Такими факторами в сучасних умовах західна економічна наука називає працю, капітал (засоби виробництва), землю, діяльність управлінського апарату з організації виробництва, підприємницьку діяльність (щодо нових комбінацій техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини, впровадження досягнень НТП), а також ризик, інформацію, час.
Марксистська політична економія стверджувала, що прибуток є наслідком експлуатації найманої праці капіталом. Кожна з концепцій є дещо однобічною. Прибуток створюється працею, але не лише найманих робітників, а й великого штату менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукових працівників, спеціалістів, зайнятих збором, обробкою та наданням інформації. Засоби виробництва, земля як такі прибуток не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, затрачена на поліпшення якості землі, її родючості.
Привласнення прибутку за капіталізму – головна мета і вирішальний мотив виробництва. Решта цілей (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та ін.) – похідні, тому прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності. На підприємствах, викуплених трудовими колективами (народні підприємства), основна мета діяльності – привласнення максимального чистого прибутку на кожного зайнятого.
С.В. Мочерний виділяє чотири основні форми існування прибутку:
а) середній прибуток (привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства);
б) монопольний прибуток (привласнюють монополії, в т.ч. групові, або олігополії);
в) прибуток транснаціональних банків і корпорацій (різновид монопольного прибутку);
г) прибуток державних підприємств та ін.
Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади), певна його частка спрямовується на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити. В сучасних умовах частину прибутку привласнюють висококваліфіковані наймані працівники, які придбали певну кількість акцій.
Таким чином, прибуток – найважливіше джерело капіталістичного нагромадження, розширеного виробництва. В Україні в 90-х рр. ХХ ст. значною мірою здійснювалася про капіталістична трансформація економічної системи, однак із підприємств через механізм оподаткування стягувалася надто висока частка прибутку, що за глибокої економічної кризи позбавляло їх можливості здійснювати не лише розширене, а й просте відтворення [15, c.50-51].
Окрім того, виділяють два види прибутку, а саме бухгалтерський і економічний.
Бухгалтерський прибуток – це перевищення валового доходу підприємства над його бухгалтерськими (зовнішніми) витратами.
У більшості країн світу порядок визначення бухгалтерського прибутку регулюється законодавством, оскільки він є об’єктом оподаткування. Одні економісти стверджують, що в Україні відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” бухгалтерський прибуток визначають зменшенням суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань [15, c.51].
Однак у зв’язку з незлагодженістю чинного законодавства можна стверджувати інше: відмінність між бухгалтерським і т.зв. податковим прибутком. Адже національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку не дають чіткого визначення поняття “прибуток”, а лише “фінансового результату”, і виділяють його форми – прибуток чи збиток. А от Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” дає визначення поняття прибутку, за яким прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: