– група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;
– група 4 — електронно-обчислговальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоційнних товарів (предметів).
Кожному підприємству, яке володіє основними засобами, що належать до різних підгруп, необхідно визначити структуру основних засобів, тобто перелік підгруп, груп, а також відповідних рахунків та субрахунків, які використовуються в обліку [3, с.191].
Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому їх ефективність різна в галузях, на підприємствах, окремих видах. Ця різниця залежить від кожного конкретного засобу праці, його технічного стану, ступені фізичного і морального зносу.
Промислові підприємства постійно поповнюються новими засобами праці відповідно до вимог, досягнутого рівня технології виробництва, характеру і об’єму продукції, що виготовляється.
Обізнаність про наявність засобів праці і постійний контроль за ефективним їх використовуванням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому повинен сприяти правильно побудований і організований їх облік [2,с.165].
Основні засоби підлягають фізичному і моральному зносу , тобто під впливом фізичних сил, технічних і економічних чинників вони поступово втрачають свої властивості і приходять в непридатність.
Моральний знос обумовлюється двома чинниками: зростанням продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Поява досконаліших зразків устаткування і інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.
Знос під впливом сил природи залежно від дії зовнішніх чинників приводить до передчасного старіння основних засобів.
Правильне визначення ступеня зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.
Фізичний знос може бути визначений відповідно до термінів служби основних засобів за допомогою формули:
І = Т ф / Т нЧ 100, (1.1)
де І – знос (%);
Т ф – фактичний термін служби (років);
Т н – термін служби по встановленій нормі (амортизаційний період) (років).
Але найбільш правильно фізичний знос можна визначити шляхом обстеження технічного стану об’єкту в натурі (вузлів, частин і об’єкту в цілому). Доцільно також визначати ступінь зносу по термінах служби. Фізичний знос частково можна відновити, провівши ремонт, реконструкцію і модернізацію основних засобів, але з часом витрати на ремонт не окупаються, що призводить до недоцільність їх експлуатації.
Фізичний і моральний знос основних засобів впливає на зменшення їх відновної вартості [1,с.240].
Оскільки необоротні активи приносять підприємству економічні вигоди протягом кількох років, необхідно розподіляти вартість цих активів між звітними періодами для забезпечення відповідності доходів і витрат. Це досягається шляхом амортизації.
Амортизація – це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання. Слово амортизація походить від слова amortisation – сплата боргів.
Вартістю, яка амортизується, є первісна (або переоцінена) вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
У свою чергу, ліквідаційною вартістю є сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.
Строк корисного використання об’єкта (експлуатації) визначає саме підприємство з урахуванням таких чинників:
– очікувана потужність або продуктивність об’єкта;
– строк корисного використання подібних активів;
– очікуваний фізичний знос;
– моральний знос (унаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);
– правові або інші обмеження щодо використання об’єкта (наприклад, строк ;
– оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об’єктів, тощо) [6, с.119].
Метод амортизації необоротних активів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання та норм П(С)БО 7 і 8.
Для нарахування амортизації основних засобів можуть бути застосовані такі методи:
а) прямолінійний;
б) зменшення залишкової вартості;
в) прискореного зменшення залишкової вартості;
г) кумулятивний;
д) виробничий.
Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування.
Метод амортизації об’єкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використовування. Нарахування амортизації по новому методу починається з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення про зміну методу амортизації.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства в звітному році.
Місячна норма амортизації при застосуванні методу залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного і кумулятивного визначається розподілом річної суми амортизації на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використовування.
Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяцем, наступним за місяцем вибуття об’єкту основних засобів.
Завдання бухгалтерського обліку основних засобів [6, с.120].
Бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечувати:
– контороль за збереженням основних засобів;
– своєчасне правильне документальне відображення в регістрах обліку надходження основних засобів, їх внутрішнього переміщення (із цеха в цех, з складу на склад, із віддела у віддел і т.п.); ефективне використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безоплатна передача);
– правильне і своєчасне (щомісячне) обчислення та відображення в обліку зносу, амортизації основних засобів;
– відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;
– контроль за ефективністю використання основних засобів;
– визначення результатів від реалізації об’єктів основних засобів або їх ліквідації, а також втрат від списування не повністю амортизованих об’єктів основних засобів;
– отримання документально обгрунтованих даних про наявність та рух основних засобів за місцями їх експлуатації, а також в розрізі осіб, відповідальних за їх збереженням;
– виявлення надлишкових і морально застарілих основних засобів.
Окрім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використовуванням виробничих площ, устаткування, машин, транспортних засобів і інших засобів праці.
1.2. Визнання основних засобів та їх оцінка
В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів у відповідності до П(С)БУ 7 “Основні засоби ” :
– первісна;
– переоцінена (відновлювальна);
– ліквідаційна;
– справедлива;
– вартість, яка амортизується;
– залишкова.
Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [2,с.184].
Переоцінена вартість — вартість необоротних активів після їх переоцінки.
Залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу основних засобів.
Справедлива вартість – ринкова вартість, яка встановлена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.
Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажею (ліквідацією).
Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об’єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.
Балансова вартість у відповідності до П(С)БУ 7 “ Основні засоби” – це сума, по якій актив включається у баланс після вирахування суми нарахованого зносу.
Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.
Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:
– суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам завиконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;