кінні спадкоємці вказаних осіб. Крім того, по страхуванню дітей, наприклад, може бути не один, а два (і більш) страхувальників, оскільки умови страхування дозволяють заміну страхувальника. Потрібно також відмітити, що принцип добровольностипри укладенні договору страхування в повній мірі відноситься до волеизъявлению страхувальника. Страхувальник же не має права відмови страхувальнику в ув'язненні договору, якщо волевиявлення страхувальника відповідає умовам даного вигляду страхування.
Особливість возмездныхдоговірних страхових зобов'язань складається також в тому, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, право володіння, користування і розпорядження своїми грошима, ці платежі поступають в страховий фонд і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник в період • страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виключенняскладає тільки страхування на дожитие, що є у нас складовою частиною деяких видів страхування життя. При страхуванні на дожитие страхувальник за своїм договором індивідуально нагромаджує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру страхової суми, що виплачується йому. У період дії договору він може, припинивши сплату внесків, отримати суму резерву внесків, що нагромадилася у вигляді викупної суми. Тим самим, т^ряяна час страхування право володіння і користування Відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними, аналогічно правоотношениям, виникаючим при зберіганні грошових внесків громадян в банку. Приведений •механізм поступового накопичення страхової суми по страхуванню на дожитие підтверджує збереження права власності страхувальника на резерв внесків, що утворюється при цьому.
І страхувальник і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в страхову правоотношения. Страхувальник внаслідок свого Статуту і відповідної ліцензії повинен мати право на страхову діяльність, а страхувальник бути дієздатним для оформлення договору страхування по своєму цивільному статусу і віку. Крім того, страхувальнику
необхідно мати достатнє, стійке джерело прибуткуддясплати страхових внесків.
4.2. Страхове законодавство
Наявність вказаної державної монополії на страхування наклала свій відбиток на все страхове законодавство. Передусім, не потрібно було прийняттязагального закону про страхування в країні. Якщотакий закон необхідний в умовах розвитку страхового ринку, де багато страхувальників продавців "страхового товару" і потрібно раціональне державне регулювання страхової діяльності, то при страховій монополії можна обійтися приватним страховим законодавством, регулюючим страхові відносини між страхувальником і тими або іншими категоріями страхувальників. Саме на таких принципах і побудовано чинне страхове законодавство.
Найбільш загальні принципи страхування викладені в "Основах цивільного законодавства СоюзуССРі респубдик", затверджених Верховною Порадою СРСР в 1991 році. У розділі 14 "Основ" сформульовані об'єкти і суб'єкти страхових правоотношений, визначене коло найбільш істотних зобов'язань страхувальника і страхувальників по обов'язковому і добровільному страхуванню. Визначено, зокрема, що обов'язкове страхування здійснюють державні страхові організації, підкреслена возмездностьстрахової послуги, необхідність її письмового оформлення, незалежність виплати страхової суми від виплат по соціальному страхуванню і забезпеченню і в порядку відшкодування шкоди, надане право страхувальнику на регресний позов до осіб, винних в нанесенні збитку, обумовлені деякі інші принциповіположення страхових правоотношений.
ПостановамиРади Міністрів СРСР, прийнятими в 1958 році, органи державного страхування були передані у ведіння міністерств фінансів союзних республік і затверджено "Типове положення про органи державного страхування в союзних республіках". Згідно з цим Положенням система орга-йов державного страхування була побудована за адміністративно-територіальним принципом і суворо централізована в масштабі кожної союзної республіки. Союзна республіка загалом забезпечувала дотримання госпрозрахункових принципів при проведенні страхування. Ради Міністрів кожної республіки затвердили відповідні Положення про органи державного страхування на своїх територіях.
Методичне керівництво і координація діяльності союзних республік в області державного страхування були покладені на Головне управління (а потім Правління) державного страхування СРСР в складі Міністерства фінансів СРСР. На останнє було покладене твердження і видання Правил на кожний конкретний вигляд страхування.
вета СРСР "Про державне обов'язкове страхування пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту" (1982 р.) '; постановаРади Міністрів СРСР. ")Е державному добровільному особистому страхуванні" (1982 р.^; постановаРади Міністрів СРСР "Про введення добровільного страхування додаткової пенсії для робітників, службовців і колгоспників" (1987 р.) *; постановаРади Міністрів СРСР "Про державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, облич рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (1990 р.).
У основі Російського страхового законодавства лежить Закон "Про страхування" (1992 р.). Крім того, діють: Закон "Про медичне страхування громадян РСФСР" (1991 р.), постанова Уряду РФ про заходи по виконанню вказаного закону (1992 р.), Закон "Про оподаткування прибутків від страхової діяльності" (1991 р.). У 1992 р. були прийняті також Укази Президента Російської федерації "Про державний страховий нагляд..." і "Про утворення Російської державної страхової компанії", яка отримала скорочену назву "Росгосстрах". У 1992 р. затверджений новий Статут "Росгосстраха". ; За цей же період неодноразово видавалися і змінювалися Правила по відповідних видах страхування, давалися інструктивні і методичні вказівки з питань проведення державного страхування.
Прийнято вважати, що початок демонополізації страхової справи '. в нашій країні пов'язано з прийняттям Верховною Порадою СРСР [ Закону "Про кооперацію в СРСР" в 1988 році. Тим часом вже в г "Типовому положенні про органи державного страхування в 1 союзних республіках" від 25 жовтня 1958 року, згаданому ви-: ше, була виключено пряма вказівка про те, що органам державного страхування надане монопольне право на проведення страхування в країні. Така вказівка останній раз було в Положенні про Держстрах СРСР 1948 року (п.З цього Положення). Не містилося і не міститьсяположення монополії
держави на проведення страхування і в інших законодавчих актах. Тим самим після 25 жовтня 1958 року немає юридичного, законодавчого підтвердження державної страхової монополії. Вона здійснювалася тільки фактично, через інерцію, оскільки органи влади не давали прямої вказівки про демонополізацію страхової справи.
Становлення і розвиток страхового ринку в країні, формування і діяльність нових недержавних страхових організацій не супроводилися відповідним страховим законодавством, хоч необхідність такого законодавства очевидна. Істотну роль в справі законодавчого регулювання страхових правоотношений покликаний зіграти передусім Закон Російської Федерації "Про страхування". Закон покликаний створювати рівні умови проведення страхування для всіх страхувальників на страховому ринку, як державних, так і недержавних, гарантувати захист інтересів страхувальників, визначити Єдині методологічні положення по організації страхування і принципи державного регулювання страхової діяльності.