Технологiя пiдготовки питноi води з пiдземних джерел (стр. 2 из 4)

Другий шлях — це надходженя мiкробного забруднення через водозабiрнi споруди (обсаднi труби, мiжтрубний i затрубний простори, енергетичнi пiдземнi кабелi до занурювальних насосiв тощо) за їх неправильного монтажу, порушень у процесi експлуатації споруд, недотримання зон санiтарної охорони. В цьому випадку забруднення води вiдбувається миттєво, але пiсля виявлевння може бути швидко призупинене. Пiд час вибору джерел постачання пiдземних вод перевагу вiдають джерелам першого i другого класiв. Джерела пертшого класу можна експлуатувати без використання будь-яких споруд для очищення. При експлуатацiї пiдземних джерел другого класу пiдготовку води зазвичай завершують її знезараженням.

Використання джерел третього класу пов’язане з великими капiтальними витратами на будiвництво й експлуатацiю очисних споруд. Для них характерна ненадiйнiсть системи та потреба утримання спецiального квалiфiкованого iнженерно—технiчного персоналу. З метою забезпечення гарантованого постачання якiсної води з пiдземних джерел потрібна органiзацiя зон санiтарної охорони (ЗСО). Останнi повиннi насамперед забезпечити санiтарну надiйнiсть джерел водопостачання. Цi зони мають три пояси. Розмiри першого поясу ЗСО пiдземного джерела водопостачання залежать вiд ступеня його захищеностi. Пояс має охоплювати територiю, яка вiдповiдає найкрутiшiй воронцi депресії, в якiй створюється реальна можливiсть для надходження води з поверхні землі через дефекти в гiрських породах. Останнi можуть бути пов'язані з процесом бурiння свердловини. Величина радiуса ЗСО для безнапiрних горизонтiв становить 50 м, для мiжпластових напiрних—30 м. Територiя першого поясу має бути огороджена. На неї не допускаються стороннi особи та забороняється будiвництво будь-яких об’єктiв, не пов'язаних з потребами водопроводу. У разi будiвництва на територiї цього поясу вигрiбних туалетiв їх слiд облаштовувати водонепроникними вигрiбними ямами.

Завданням другого i третього поясiв ЗСО пiдземних джерел є збереження сталостi природного складу води. До водоносного горизонту поверхневi забруднення можуть проникнути з дiлянки живлення горизонту, де він виходить на поверхню землi, через дефекти водонепроникної покрiвлі або через порушенi пiд час бурiння свердловин геологiчнi структури. В таких випадках створюється зв’язок мiж горизонтами, розміщеними на різних глибинах.

Другий пояс ЗСО ефективно захищає пiдземнi води вiд мiкробного забруднення.Межадругого поясу визначається гiдродинамiчнимирозрахунками. При цьому допустима тривалiсть просування фронту мiкробного забруднення для грунтових вод становить 400 діб, а для мiжпластових — 200 дiб. За цей час патогеннi бактерiї й вiруси втрачають життєздатнiсть i вiрулентнiсть.

Межу третього поясу ЗСО пiдземного джерела визначають також за допомогою гiдродинамiчних розрахункiв. Основною умовою є те, щоб хiмiчнi забруднення, які потрапили у водоносний горизонт у межах цього поясу, не досягли водозабору або досягли його не раніше розрахункового термiну. Останнiй визначається прийнятою середньою тривалiстю його технічної експлуатацiї—не менше 25 рокiв, або 9000 дiб. Орiєнтовний радiус третього поясу досягає кiлькох кiлометрiв.

Пiд час гiдродинамiчних розрахункiв перемiщення забруднень ураховують нахил пiдземного потоку, активну пористiсть водовмiсних порiд, потужнiсть водоносного горизонту i дебіт водозабору, тобто всi параметри, вiд яких залежить вiввдкiсть пiдземвого потоку. Методику розрахунку меж ЗСО пiдземних джерел наведено в «Рекомендациях по гидрогеологическим расчетам определения границ второго и третьего поясов ЗСО подземных источников хозяйственно-питьевого водоснабжения», виданих у 1983 р. ВНДI ВОДГЕО Держбуду СРСР.

Удругому i третьомупоясахЗСОпiдземнихджерелздiйснюютьспецiальнi заходидлязахистугрунтовогопокривувiдпошкодження i забрудненнятазапобiганнябудь—якiйможливостi iнфiльтраціїповерхневихзабрудненьвексплуатованийгоризонт. Із цiєю метою на територiї зони всi недiючi свердловини треба ретельно затампонувати або вiдновити, якщо це можливо. Свердловини очищають вiд забруднень, промивають i дезiнфiкують розчином хлорного вапна з умiстом активного хлору iз розрахунку 75—100 мг/л. Робочу частину свердловини засипають чистим продезiнфiкованим фiльтрувальним матерiалом (гравiєм, пiском), пiсля чого нижню частину заливають цементним розчином. На рiвнi залягання грунтових вод стiнки свердловини (обсаднi труби) перфорують i весь ствол свердловини заливають цементним розчином пiд тиском для проникнення його в мiжтрубний i затрубний простори. Пiсля цього обсаднi труби зрiзають на висотi 0,5 м від поверхнi землi. Навколо свердловини облаштовують шурф на глибинi 1,5- 2 м, який заливають розчином цементу.

На територiї другого і третього поясів ЗСО забороняється розробка корисних копалин, пiдземне складування та захоронення твердих побутових i промислових вiдходiв, а також будiвництво свердловин для закачування вiдпрацьованих вод у глибокi пiдземнi горизонти.

Розмiщення складiв отрутохiмiкатiв, мiнеральних добрив, пально- мастильних матерiалiв, спорудження накопичувачiв промислових стокiв та iнших об'єктiв, якi становлять небезпеку хімiчного забруднення пiдземних вод, може бути дозволене в особливих випадках. Такий дозвiл видається за умови вiдповiдального природного захисту експлуатованих водоносних горизонтів та проведення спецiальних гідроізоляційних заходiв пiд час будiвництва зазначених об’єктiв.

Крiм того, на територiї другого поясу ЗСО не дозволяється розмiщувати цвинтарi, скотомогильники, споруди грунтового очищення стiчних вод і нечистот, тваринницькi ферми та iншi господарськi об'єкти, якi можуть спричинити мiкробiологiчне забруднення грунтiв. Житлова забудова на територiї другого поясу ЗСО пiдземного джерела має бути обладнана каналiзацiєю або водонепроникними вигрібними ямами.

Водозабiрнi споруди пiдземних вод

З метою органiзацiї водопостачання пiдземних джерел використовують шахтнi й трубчастi колодязii свердловини. Найпоширенішими у сiльськiй мiсцевостi є шахтнi колодязi (рис. 1). У деяких випадках (на заводах невеликої потужностi, розмiщених у низинах, на iндустрiально малоосвоєних територiях) мiсцевими установами державного санiтарно-епiдемiологiчного нагляду може надаватися дозвiл на використання як джерела водопостачання грунтових вод iз шахтних колодязiв. До їх розмiщення ставляться такi вимоги: будiвництво туалетiв i примiщень для сiльськогосподарських тварин має бути на вiдстанi не менше нiж 30 м. В iнших випадках вiдстань становить 100 м i бiльше. Шахтнi колодязi зазвичай роблять круглими, дiаметром вiд 1,0 до 1,5 м і завглибшки до 40 м. Для закріплення стiнок водонепроникного ствола шахти використовують дерево, цегляну кладку, але зазвичай залiзобетоннi кiльця. Водоприймальну частину при заборi води з пiщаних грунтiв роблять у виглядi кiлець з пористого бетону. Якщо вода надходить через бiчнi стiнки i дно, то останнє обкладають плиткою з пористого бетону. Слiд зазначити, що водоприймальну частину в скельних породах, якi обсипаються, роблять у виглядi дiрчастого фiльтра з отворамидiаметром 15—30 мм, розмiщеними в шаховому порядкув стiнках колодязя.

Рис. 1. Схема шахтного колодязя:

1- вимощення; 2- оголовок; 3- замок (при використанні води для господарсько-питних потреб); 4- ствол шахти; 5- водоприймальна частина; 6- зумиф.

У радiусi 10 м навколо колодязяставлять огорожу для обмеження пiд’їзду транспорту. Дебiт шахтного колодязя визначається потужнiстю водоносного пласта ізростає у мiру заглиблення в нього колодязя. На дно колодязязазвичайнасипають шаргравію завтовшки 30 см для запобгання скаламучуванню води. Горловина колодязя завширшки 1 м i завглибшкидо 1,5 м має виступатинад поверхнею грунту на 0,8 м. Її утрамбовують водонепроникноюглиною, а зверху в радiусi 2 м пiдсипають піскомi замощують камiнням чи білою цеглоюі заливають бетоном з уклоном вiдгорловинидлястоку води. Якщо для пiдйому води насос не використовується i горловина не закрита, над нею будують укриття, а воду пiднiмають за допомогою стацiонарно закрiпленого вiдра і спецiального вiдливного прострою.

Воду із колодязя слiд періодично вiдкачувати, а його стiни чистити i знезаражувати 1 % - м розчином хлорного вапна. З цiєю метою можна використовувати спеціальні патрони із дезінфекційною речовиною, яку опускають у колодязь на тривалий час (кiлька місяцiв), упродовж якого забезпечується знезараження води.

Воду в домашнiх умовах зберігають в смальованому, оцинкованому або зi спецiального харчового пластику посудi, який добре закривається. Великі місткості обов'язково повинна мати кришку. Набирати воду ковшами, склянками i кухлями не рекомендується. Зберiгати воду бiльше однієї доби не дозволяється. Через 2-3 доби тару для перевезення і місткості для зберігання води промивають гарячою водою з додаванням 1- 2 чайних ложок питної соди, гiрчичного порошку або спецi альних посудомийних засобiв. Пiсля цього їх ретельно ополіскують i додатково дезiнфiкують.

Для дезiнфекцiї води в колодязiвикористовують патрони об’ємом 250, 500 i1000 см³, виготовлених з пористої керамiки. Про зануреннi патрона у воду дезiнфекційна речовина, до складу якої входять сполукихлору, постiйно надходить у воду. При цьому впродовж 1 години, залежно вiд мiсткостiпатрона, видiляється 25, 50 або 100 мг активного хлору. Тривалiсть дiїтаких патронiв - до 90 дiб.

Схему споруд водогону з пiдземнихджерел зображенона рис2. За такою схемою подають воду з джерсл 1- та 2-го класiв. У разi подавання води зджерела2-го класу їїобов’язково знезаражують. Забiр пiдземних вод здiйснюютьза допомогою вертикальних (шахтних колодязiв або свердловин) ігоринзонтальних (траншейних або галерейних) споруд, променевих водозаборiв та каптажiв виходiв пiдземних вод. Вибiр типу споруд для забору пiдземних вод залежить вiд геологiчних i гiдрогеологiчних умов району, масштабу водоспоживання та економiчних розрахункiв.