2. Фарбування тканин. Це процес, при якому тканині надають забарвлення відповідного кольору шляхом нанесення барвників і їх фіксації. При фарбуванні молекули барвників із розчину проникають в пори набухлих волокон і втримуються там хімічними або фізичними силами. Тканини повинні забарвлюватися рівномірно, барвники втримуватися міцно. При цьому не мають погіршуватися фізико-механічні властивості тканин. Барвники є натуральні і хімічні, водорозчинні, розчинні при відновленні в лужному середовищі та утворювані на волокні (в результаті окислення деяких амінів). Для покращення якості тканин, при фарбуванні використовують допоміжні матеріали, так званні поверхнево-активні речовини. Процес фарбування проводять на спеціальних машинах.
3. Друкування тканин. Це нанесення на тканину барвника у вигляді малюнка, тобто багатоколірне зображення окремих ділянок тканини. За своєю суттю хімічні процеси, що протікають при фарбуванні і друкуванні, подібні. Проте, для нанесення барвника методом друкування, потрібні відповідні умови й обладнання. Малюнок повинен мати чіткі границі, окремі елементи малюнка повинні щільно прилягати один до одного, без просвітів.
Існує ще заключне опорядження. Це механічні (сушіння, каландрування, розширення) і хімічні (просочення клеєм, крохмалем, синтетичними речовинами, декстрином) процеси. І насамкінець здійснюють контроль якості готових тканин. Пофарбовані тканини перевіряють на стійкість фарбування, до тертя (сухого і мокрого), дії мила і поту, білі - на ступінь і стійкість білизни.
2. ШВЕЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
2.1 Асортимент швейних виробів
Швейна промисловість у структурі легкої промисловості України посідає друге місце. За чисельністю зайнятих працівників вона є найбільшою серед інших галузей легкої промисловості.
Сучасна швейна промисловість характеризується доволі високим рівнем техніки, технології та організації виробництва, наявністю великих спеціалізованих підприємств і виробничих об'єднань. У швейній промисловості створено фабрики, виробничі об'єднання, фірми, спільні підприємства. Швейні підприємства є в кожному великому населеному пункті. Перевезення тканин і ниток дешевше аніж готових виробів.
Вдосконалення швейного виробництва передбачає ширше впровадження високопродуктивного обладнання, потокових ліній, розширення асортименту і поліпшення якості одягу, випуск виробів, що користуються підвищеним попитом, відповідають кращим сучасним зразкам. Технологія сучасного швейного виробництва все більше стає механізованою.
До швейних виробів належать: одяг (побутовий і виробничий); предмети домашнього вжитку; технічні вироби і спорядження.
Одяг виник як засіб захисту тіла людини від різних дій навколишнього середовища (спека, холод, волога, пил та ін.). Сьогодні одягом називають різні предмети із матеріалів рослинного, тваринного і штучного походження, що захищають людину від несприятливих дій середовища, підтримують нормальний здоровий стан організму і служать прикрасою. Одяг є одним з елементів матеріальної культури людини. Зміна форм одягу проходить на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Такі зміни відображають вимоги суспільного ладу, розвитку техніки, національної культури, особливостей побуту, художні смаки, традиції людей.
Побутовий одяг -це одяг для носіння в різних побутових і громадських умовах. Його поділяють на повсякденний, святковий, домашній, спортивний. Крім того, є верхній одяг, натільна білизна, корсетні вироби, пляжний одяг, головні убори.
За видами одяг характеризується наступними ознаками: назвою (пальто, куртка, плащ); статтю; віком; сезонністю (зимовий, літній, демісезонний, позасезонний та ін.); призначенням (робочий, вихідний, парадний). Кожен вид одягу має різновиди.
Виробничий одяг служить для носіння у виробничих умовах. Він поділяється на:
- спеціальний - виробничий одяг для захисту від дії небезпечних і шкідливих виробничих факторів (плащі, куртки, штани, костюми, халати, фартухи, головні убори);
-санітарний -одяг для захисту предметів від працюючого і працюючого від загальних виробничих забруднень;
-формений- одяг для військовослужбовців, робітників спеціальних відомств, транспорту, учнів.
Асортимент швейних виробів постійно поновлюється, що пов'язано із покращенням якості сировинної бази швейної промисловості. Вимоги до сучасного одягу визначаються рівнем його якості, що здійснюється шляхом порівняння показників якості моделі з базовими показниками, які фактично досягнуті у цій галузі.
2.2 Основні етапи виготовлення швейних виробів
Виробничий процес виготовлення одягу складається із таких етапів:
1. Створення моделей, розробка конструкцій і технічної документації.
2. Підготовка матеріалів до розкроювання і розкрій.
3. Пошиття виробів і їх опорядження.
Послідовність виробничого процесу визначається технічною підготовкою виробництва. Система технічної підготовки виробництва включає розробку технологічної і технічної документації на весь процес виробництва виробів і підготовку засобів технологічного оснащення.
Моделювання і конструювання одягу здійснюється в Будинках моделей або в експериментальних цехах підприємств. Під моделюванням у швейному виробництві розуміють створення моделі швейного виробу, тобто його ескізу чи об'ємної конструкції. Ескіз виконується на папері, об'ємна конструкція створюється шляхом наколювання тканини на манекені. Моделі створюють художники-модельєри і представляють їх на художню раду для затвердження. Після затвердження на художній раді ескізи разом зі взірцями матеріалів передаються конструктору для розробки конструкцій. Конструкція виробу представляється у вигляді комплекту креслень, а пізніше лекал всіх деталей виробу (в натуральну величину), за якими виготовляється взірець моделі з матеріалу. Він також розглядається і затверджується на художній раді.
Моделювання і конструювання є першим найбільш відповідальним етапом виготовлення виробів. Саме тут закладається якість готових виробів, раціональне використання сировини, забезпечується підвищення продуктивності праці, встановлюються матеріальні затрати на виробництво виробу, визначається технологія його виготовлення та організації виробництва, рівень механізації й автоматизації. Моделювання і конструювання одягу - це творчі процеси створення нових фасонів виробів відповідно до їх призначення і вимог до сучасного одягу.
Перед початком запуску нової моделі у виробництво експериментальний цех повинен мати її зразок, лекала всіх розмірів у повному комплекті і технічну документацію. Технічна документація включає: малюнок моделі, її прейскурантний номер і дату затвердження художньою радою; специфікацію деталей; рекомендовані матеріали верху, підкладки і фурнітури; основні вимоги до розкроювання і пошиття; табель вимірів лекал і готового виробу; дані про площу лекал деталей верху, підкладки і докладу виробу; норму витрати тканини на виріб і мініатюрні зарисовки розкладок лекал із зазначенням міжлекальних відпадків (%).
На кожну нову модель виготовляють зразки (або невеликі дослідні партії). При цьому кінцево уточнюють конструкцію моделі і технічні умови її розкроювання і пошиття. За розробленими і уточненими кресленнями деталей крою виготовляють лекала (шаблони), спочатку на середній розмір, а потім на решту виробів. Лекала виготовляють зі спеціального картону. На кожне лекало наносять позначення (назву виробу, номер фасону чи моделі, розмір, зріст, повноту, напрям нитки основи, лінії допустимих відхилень, місця розташування виточок, кишень, петель, складок, контрольні надсічки, надсічки для з'єднання деталей при зшиванні). Лекала бувають основні, підсобні і допоміжні. Є також контрольні шаблони.
Одяг в процесі його виготовлення на швейному підприємстві проходить через експериментальний, підготовчо-розкрійний і швейний цехи.
В експериментальному цеху відтворюють моделі одягу за взірцями Будинку моделей для показу на ярмарку оптової реалізації. Взірці моделей, розписані торговельними організаціями оптової реалізації одягу, є взірцями для випуску виробів у масовому виробництві. В цьому цеху займаються підготовкою моделі до запуску у виробництво.
Підготовчо-розкрійний цех об'єднує два відділення - підготовче і розкрійне.
В підготовчому відділенні приймають і зберігають тканини, перевіряють їх якість і розміри, підсортовують, підбирають в настили, наносять малюнок елементів крою на верхніх полотнах настилів.
В розкрійному відділенні настеляють настили тканин (8-200 полотен), розсікають настили на частини, вирізають деталі виробу, контролюють якість крою, комплектують деталі крою.
Існують системи централізованого підготовчо-розкрійного виробництва для обслуговування декількох підприємств із застосуванням економіко-математичних методів і ЕОМ.
У швейному цеху вироби шиють. Цей процес здійснюється на технологічних потоках. Потоки можуть бути одно- і багатофасонні, одно- і багатоасортиментні. Деталі одягу з'єднують ниточним, клеєвим, зварним і комбінованим методами.
Найбільш поширеним є ниточний метод з'єднання. Він забезпечує достатню міцність, еластичність, гарний вигляд шва. Можна виконувати будь-які шви.