Отже, технологічний розвиток – це і як синонім НТП, і як його результат, бо НТП охоплює всі елементи цього процесу (від створення нових знань), а технологічний розвиток асоціюється із використанням передових технологій у конкретних виробництвах із отриманням нових якостей, нових характеристик продукції.
Прогресивні технології відрізняються також ресурсозбереженням, нижчою трудомісткістю, меншим негативним впливом на довкілля. Хоча мінімізація цього впливу коштує все дорожче, бо передові технології використовують все більш екзотичні речовини, процеси тощо. Так, заходи по охороні навколишнього середовища при створенні нових виробництв чи впровадженні прогресивних технологій (модернізованих) коштують приблизно 40% від всього устаткування.
Багато підприємств, галузей і цілих країн не здатні з різних причин до створення нових технологій. В таких випадках вони можуть їх отримати від інших суб’єктів, купивши технології або устаткування, яке ці технології застосовує. Тому виник цілий вид бізнесу – девелопери, які на світовому технологічному, інноваційному ринках знаходять по ТЗ замовника необхідні йому технології, устаткування, лінії і т.п.
Тому складається певна світова наукова-технічна система з відповідним розподілом функцій, ролей конкретних держав і регіональних утворень у цій системі. Формуються лідери певних технологічних напрямів – це як країни, так і окремі корпорації, крупні фірми, ТНК. Одночасно діють і конкурентні відносини між ними, або ж вони об’єднують свої потенціали для швидкого досягнення бажаних результатів (Приклади: американські ракети на Марс з російськими двигунами; програма ЄЕС, США, Росії по термоядерній енергії тощо).
Склались і розвинулись світові та регіональні системи комунікацій для обміну досягненнями технологічного розвитку.
Отже, можна стверджувати про функціонування і поступальний розвиток технологічного ринку (ринку науково-технічної продукції, це більш ємна і точна категорія).
Але скористатись пропозицією цього ринку дещо складніше, ніж на ринку споживчих товарів. Бо використання передових технологій ускладнюється необхідністю їх адаптації та експлуатації ( відповідність сировини, матеріалів, енергоносіїв, екології, кваліфікації працівників тощо, як приклад „ Лейбольд Хереус ”, ЧІПи у Японії тощо).
4.Основні форми технологічного розвитку
Технічний розвиток відбувається лише у двох інтегрованих формах:
- еволюційній
- революційній ( проривній )
Еволюційна – існуючі технології постійно вдосконалюються, модернізуються, механізуються та автоматизуються по окремих операціях і, поступово, комплексно. Але технологічна суть та зміст операцій технології при цьому не змінюється. Від цього виникають зрозумілі обмеження еволюційної форми технологічного розвитку – це певні поліпшення результатів застосування технології у технічному та технологічному аспектах. Причому, первинне впровадження найсучасніших технологій дає підприємству найбільші перспективи для їх модернізації. Навпаки, застарілі технології практично вичерпали свій потенціал. Отже, очевидно, існує певний optim еволюції технологій, бо є межа витрат, при яких результати модернізації стануть рівними витратам. Подальші витрати на модернізацію будуть приводити лише до збитків.
Революційна форма – існуючі технології повністю замінюються прогресивними. Ця зміна потребує значних витрат, тобто капіталовкладень, які окупаються значно довше, ніж при еволюційних змінах. Але революційний розвиток несе у собі нову якість, принципово нові можливості технологій. Тому вони мають вищий технологічний потенціал, який необхідно максимально використати, інакше витрати на революційні технології можуть і не окупитись.
Зрозуміло, що революційна форма з часом трансформується в еволюційну. Причому, для різних підприємств одні і ті ж технологічні нововведення можуть носити еволюційну чи революційну форму, це залежить від рівня їх технологій на момент впровадження нових технологій.
В різні періоди та в різних ситуаціях саме підприємство обирає форму технологічного розвитку, яка для нього буде найбільш ефективною. Тому і існують різні визначення для цих заходів: модернізація виробництва або технічне переозброєння виробництва.
Технологічний розвиток має циклічність у своєму русі, тобто у часі:
Фаза 1 – технологічне нововведення, технологічний підйом, збільшення якості, зменшення собівартості, збільшення прибутку.
Фаза 2 – стабілізація технологій і економічного стану, засоби оптимізації.
Фаза 3 – дається взнаки відставання в інших аспектах (сировина, матеріали, інші ресурси, структура витрат, зв’язки, організаційні аспекти і т.п.), підприємство входить у стан економічної депресії (застою), який вимагає подальших технологічних змін.
Тривалість такого циклу в цілому та його окремих фаз залежить від багатьох зовнішніх (стан економіки, інноваційна політика держави, стан конкурентів, постачальників, покупців) та внутрішніх факторів (стан персоналу, стан ОФ підприємства, динаміка обсягів виробництва, швидкість адаптації до змін та інше). За відповідних умов цикл повинен повторюватись (еволюційна чи революційна форма). Технологічні цикли на рівні суспільства називають довгими хвилями економічного розвитку, або „хвилями Кондратьєва”. Приклади: механіка, енергетика, генетика, медицина (антибіотики).
5.Екологічні проблеми технологічного розвитку
Вплив технологій на оточуюче середовище стрімко зростає, причому до наших днів негативні прояви цього впливу різко переважають і деякі позитиви. Тому загальна картина набула загрозливого характеру ( Кіотський протокол, який США не ратифікували !, бо це, на їхню думку негативно позначиться на економіці США ).
Природне середовище до певного часу ( середина ХХ ст.) в цілому справлялося із відходами технологій виробництва нейтралізуючи їх власними можливостями.
Але кількість і „якість” забруднення природи постійно зростає. Змінився і склад зображення – тепер у ньому переважають більш токсичні речовини, більш стійкі до факторів нейтралізації, з більшою здатністю до видозмінювання (трансмутацій). Сьогодні найнебезпечнішими є не прогнозовані небезпечні співвідношення окремих нетоксичних чи слаботоксичних викидів, які взаємодіють тривалий час між собою і трансмутують у невідомі небезпечні сполуки. Наприклад діоксани - пестициди з двома активними радикалами (O,Cl );(O,F);(F,Cl). Вони не розчинні у воді і тому не можуть викликати одноразове отруєння через їжу, але вживання тривалий час їжі з діоксанами може привести до тяжких отруєнь, наслідки та клініка яких ще навіть не вивчені. Тому сьогодні не існує ніяких норм по вмісту концентраціях діоксану в організмі людини.
Багато проблем виникло з радіаційним випромінюванням та забрудненням. Значні періоди напіврозпаду трансуранових ізотопів ( 100- ні років) ускладнюють вивчення їх можливих впливів ( радіація – це і „ліки” і загроза всьому живому).
Найбільшими забруднювачами довкілля є енергетичні, хімічні, металургійні, харчові та с/г технології. Окремо стоять загрози від ВПК, випробувань, ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї. У містах найбільшим забруднювачем довкілля став автомобільний транспорт (маршрутки→ приклад у порівнянні з автобусом, трамваєм, та ще й б/у).
Посиленому забруднення довкілля сприяють енергоємні, ресурсномісткі, багатовідхідні технології разом із неефективними технологіями уловлювання, нейтралізації чи утилізації шкідливих викидів.
НТП та технологічний розвиток можуть створювати екологічні загрози, а можуть і позитивно впливати на екологію. У цьому питанні вирішальне значення має стратегія технологічного розвитку і місце у ній природо захисних технологій. Очевидною є стратегію ЄС залишити в Україні найбільш екологічно брудні галузі, бо відсікаються закордонні інвестиції у розвиток високих та чистих технологій в Україні (електроніка, приладобудування, машинобудування).
У цілому по планеті екологи оцінюють час до настання незворотних негативних процесів у природі у приблизно 20 років, щоб змінити тенденцію до погіршення технологічної ситуації на її покращення приблизно на 2,5%/рік.
Основні напрями технологічного розвитку з урахуванням екології є:
а) впровадження безвідходних технологій
б) впровадження циклічних технологічних схем (наприклад на АЕС найменше забруднення природи у порівнянні з ГЕС, ТЕС
в) використання менш шкідливих джерел палива (природний газ),енергії, сировин.
г) впровадження комплексних технологічних переробки сировини (наприклад деревина – гілки, кора, обрізки, ствол).
д) вдосконалення існуючих технологій очистки шкідливих викидів.
є) створення нових безреагентних (фізичних) технологій знешкодження промислових викидів.
ж) припинення експлуатацій екологічно небезпечних виробництв.
з) реконструкція діючих очисних споруд.
і) розробка технологій утилізації відходів, в тому числі побутових (виробництво будівельних матеріалів; переробка у нову сировину(пластмасова тара)), які теж уже стали великою загрозою.
й) розробка і впровадження нових технологій видобування сировини та рекультивації використаних родовищ.
к) впровадження відновлюваних джерел енергії (наприклад РАПС)
л) екологічна адекватна відповідальність підприємств за екологією.
Всі ці напрями потребують структурної та організаційної перебудови економіки, перетворює її на екологічну економіку.