Обробку кришталевих виробів відносять до 4-10-ї груп складності. У групу поєднують малюнки однакової складності, але різного сюжету. Їх позначають тризначними номерами, у яких цифра сотень указує на номер групи. Позагрупові вироби характеризуються оригінальністю форм, складними, часто комбінованими малюнками високої художньої цінності. Вони індивідуальні для продукції кожного заводу. Багато виробів з індексом «Н» і реалізовані за договірними цінами відносять до позагрупових [7].
Обробку пресованих виробів на групи складності не підрозділяють. Сучасні тенденції в декорі скляного посуду - розширення гами кольорового скла, комбінація в накладенні кольорового й слабко заглушеного скла, контрастні сполучення в малюнках елементів алмазної грані, матового гравірування, люстри, широке використання малюнків деколі й шовкографії різного сюжету, мальовничих оздоблень фарбами й золотом, часто в комбінації з матуванням. Також популярна гутна обробка виробу.
За комплектністю розрізняють штучні вироби, набори (включають вироби одного виду - набір склянок і т. д.), прибори (містять вироби різних видів одного призначення) - для води, варення, крюшону, туалетні. Вироби комплектів характеризуються єдністю художньо-конструктивного рішення.
Господарський посуд виробляють ручним або механізованим методом з безбарвного й напівбілого скла. Асортимент включає термоси й інші вироби для зберігання їжі - глечики, банки для солінь і варення, бочки, пляшки для зберігання рідин.
Термоси підрозділяють за призначенням на термоси для рідин й їжі (із широким горлом), за місткістю колби, конструкції й матеріалу оболонки (металеві, пластмасові, комбіновані). Кухонний посуд з жаростійкого скла й ситалів представлений каструлями різної місткості, формами для запікання, жаровнями, сковородами. Із ситалу виробляють набори каструль. Посуд з жаростійкого скла піддають загартуванню й не декорують. Ситаловий посуд білих кольорів із гладкою блискучою поверхнею додатково прикрашається малюнками деколі.
1.3. Фактори формування споживчих властивостей й асортименту скляних товарів
Споживчі властивості й основні ознаки асортименту скляних виробів формуються на стадії проектування й конструювання при створенні пробних зразків та у процесі серійного виготовлення. При розробці нових виробів художник враховує умови їх експлуатації, метод формування, необхідність забезпечення зручності користування й довговічності виробів, вимоги художнього стилю й моди. Виходячи із цього, визначають склад і забарвлення скла, конфігурацію виробів у цілому і в деталях, товщину стінки, спосіб декорування та ін.
Пробний зразок повинен бути точно відтворений у серійному (масовому) виробництві. Якість його відтворення, тобто якість виготовлення виробів, залежить від дотримання технології виробництва. Сировинні матеріали склоробного виробництва підрозділяють на основні, або склоутворюючі, і допоміжні.
З основними матеріалами до складу скла вводять кислотні, лужні й лужноземельні оксиди.
Головний кислотний оксид - SiО2 - вводять у скло через кварцевий пісок. Пісок повинен бути вільний від домішок, які забарвлюють скло (оксиди заліза, титану, хрому), і викликають блакитнуваті, жовтуваті, зеленуваті відтінки скла, знижують його прозорість [3].
З підвищенням змісту діоксиду кремнію в склі поліпшуються механічна й термічна міцність, хімічна стійкість, але підвищується температура варки. Оксид бору В2О вводять із борною кислотою або бурою. Він полегшує варіння, поліпшує фізико-хімічні властивості скла.
Оксид алюмінію А12О3 уводять звичайно через глинозем. Його добавка сприяє підвищенню показників міцності й хімічної стійкості скла. Лужні оксиди Nа2О, К2О вводять через вуглекислі (сода, поташ) або сірчанокислі солі. Вони знижують температуру варіння скла, полегшують формування виробів, однак зменшують міцність, термостійкість і хімічну стійкість.
Лужно-земельні оксиди вводять звичайно за допомогою вуглекислих солей. Так, оксид кальцію вводять через крейду або вапняк, оксид магнію - через магнезит або доломіт, оксид свинцю - за допомогою свинцевого сурика або свинцевого глету. Оксиди кальцію, магнію, цинку збільшують хімічну стійкість і термостійкість виробів.
Оксиди барію, свинцю й цинку підвищують щільність, оптичні властивості й тому застосовуються у виробництві кришталю. У виробництві скла широко використовують гірські лужновмісні породи, відходи гірничозбагачувальних комбінатів, кольорової металургії, доменні шлаки, а у великих кількостях - скляний бій.
Допоміжні матеріали полегшують і прискорюють варіння скла, зафарбовують і приглушують його. За призначенням їх підрозділяють на освітлювачі, знебаврлювачі, глушителі, барвники, відновники й окислювачі. Освітлювачі сприяють видаленню зі скломаси газів, які утворюються при розкладанні сировинних матеріалів. Знебарвлювачі гасять або послаблюють небажані кольорові відтінки.
Приглушувачі (фториди й фосфати) зменшують прозорість й обумовлюють біле забарвлення скла. Барвники надають склу потрібних кольорів. Як барвники використовують оксиди або сульфіди важких металів. Забарвлення може відбуватися також за рахунок виділення в склі колоїдних часток вільних металів (міді, золота, сурми).
У сині кольори скло фарбують закисом кобальту, у голубий - окисом міді, у зелений - окисом хрому або ванадію, у фіолетовий - перекисом марганцю, а рожевий - селеном, у бузковий - окисом неодиму, у жовтий - окисом церію, сірчистим кадмієм й ін. Особливо виділяють червоні види скла - рубіни: селеновий, мідний, золотий [7].
1.4. Маркування скляних товарів
Маркування виробів наносять на паперову етикетку, що наклеюють безпосередньо на виріб (застосування силікатного клею не допускається) чи в процесі виготовлення. Маркування споживчої (групової чи індивідуальної) тари, групового упакування з паперу і транспортної тари наносять на паперову етикетку чи штамп.
Допускається не наносити маркірування на споживчу тару, упаковану в транспортну.
У маркуванні виробів на паперовій етикетці вказують наступні дані:
- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;
- артикул;
- масову частку оксиду свинцю (тільки для свинцевого кришталю);
- позначення дійсного стандарту [6].
Допускається не вказувати артикул у маркуванні виробів, що упаковуються в індивідуальну тару.
Маркування в процесі вироблення повинні містити товарний знак чи найменування підприємства-виробника.
Склад комплекту чи сервізу вказують на споживчій тарі чи на найбільшому виробі.
Допускається за узгодженням зі споживачем не наносити маркування на вироби чи наносити на частину виробів у партії.
На вироби, призначені для експорту, наносять маркування відповідно до умов договору чи контракту.
У маркуванні споживчої (груповий і (чи) індивідуальної) тари і групового упакування з папера вказують наступні дані:
- товарний знак і (чи) найменування підприємства-виробника;
- найменування виробів;
- артикул;
- кількість виробів в одиниці упакування (для групової тари);
- номер контролера і пакувальника;
- позначення дійсного стандарту.
Для сертифікованої продукції знак чи відповідності номер сертифіката відповідності проставляють у маркуванні виробів на паперовій етикетці і (чи) у маркуванні тари й упакування, а також у товаросупроводжувальній документації.
Допускається наносити зображення маніпуляційного знака на етикетку, призначену для маркування тари.
Виробу упаковують у споживчу і транспортну тару.
Конкретні види тари й упаковки, що забезпечують схоронність продукції при транспортуванні, масу брутто вказують у договорах про постачання продукції між виробником і споживачем [9].
Припустима міграція шкідливих речовин, що виділяються зі скляних виробів, що контактують з харчовими продуктами, встановлюється відповідними органами у відповідних нормативних документах, затверджених у встановленому порядку, а при їхній відсутності — відповідно до додатка А.
Склянки і блюдця для чаю, тарілки для гарячої їжі повинні бути термічно стійкими. Видувні вироби не повинні руйнуватися при перепадах температур 95-70-200С, мальвані — при 95-60-200С [3].
На виробах не допускаються: відколи; прорізані грані; прилиплі шматочки скла; що ріжуть і обсипаються, частки скла при декоруванні виробів «насипом»; наскрізні посічки; сторонні включення, що мають навколо себе тріщини і посічки.
Торцева поверхня верхнього краю і шви виробів повинні бути гладкими.
Декоративне покриття, нанесене на внутрішню поверхню виробів, що контактує з харчовими продуктами, повинне бути кислотностійким.
Кріплення ручок виробів і елементів декоративного оформлення повинно бути міцним.
Вироби приймають партіями. Партією вважається визначене число виробів і одного асортименту зі скла одного виду. Результати приймання партії повинні бути підтверджені відділом технічного контролю.
Для встановлення групи висоту і діаметр виробів визначають будь-яким вимірювальним інструментом, місткість визначають за допомогою мірного посуду чи зважуванням маси води, що вміщається у виріб, на вагах з ієною розподілу не менш 5 р. Воду наливають до краю.
Для перевірки відповідності виробів вимогам дійсного стандарту проводять приймальний контроль.
Дефектні вироби, не більш 4 % від партії, підлягають поверненню виробнику.
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДЕГУСТАЦІЙНОГО ПОСУДУ
Ще за старовинних часів ознакою особливої культури вважалося пригощання гостей напоями з келихів і стаканів красивої форми. В даний час торгівля представляє величезний вибір всіляких стаканів і келихів на будь-який смак і за будь-яку ціну. Якість скла визначається основним матеріалом, що входить в його склад, тональністю звучання, віддзеркаленням світла, формою і міцністю стінок.