Техніко-економічне обґрунтування водогосподарських комплексів (стр. 1 из 2)
1. Задачі техніко-економічних розрахунків
При проектуванні водогосподарських систем, техніко-економічні розрахунки проводять для: визначення структури водогосподарського комплексу (ВГК); вибору параметрів об’єктів ВГК; визначення економічної ефективності прийнятого варіанту; розподілу затрат між галузями – учасниками ВГК; обґрунтування ефективності водоохоронних заходів.
В більшості випадків є декілька технічних варіантів вирішення поставлених задач, наприклад, отримання якої-небудь продукції, транспортного чи соціального ефекту. При цьому вирішальним фактором є ціна досягнутого вирішення.
При проектуванні водогосподарських систем, задача підвищення економічної ефективності має особливо велике значення, оскільки ВГК є системою капітальних вкладень, яка створюється достатньо довгий час в інтересах багатьох галузей народного господарства.
2. Обґрунтування структури ВГК
Основним принципом визначення оптимальної структури ВГК є вибір варіанту, який дає найменші затрати для народного господарства. При заданих об’ємах виробництва всіх учасників ВГК, для визначення оптимальної структури необхідно послідовно порівняти між собою варіанти при наявності чи відсутності кожного компонента комплексу. При не включенні якої-небудь галузі до складу ВГК, відповідна продукція в тому ж об’ємі і якості повинна отримуватись альтернативним шляхом. Методичною основою вибору оптимального варіанту, із можливих альтернативних, служить метод порівняльної економічної ефективності.
Припустимо, є два варіанти отримання аналогічної продукції, наприклад, електричної енергії. В цьому випадку розглядають варіант структури ВГК, який включає до свого складу ГЕС, і варіант без неї. В другому випадку передбачають отримання електроенергії тієї ж виробки і потужності на ТЕС, на будівництво і експлуатацію якої витрачають відповідні капіталовкладення і щорічні експлуатаційні витрати.
Обидва варіанти різняться розмірами капіталовкладень і щорічних витрат. Розглянемо випадок, який зустрічається найчастіше, тобто
К1> К2 і С1 < С2,
де К1 і К2 – капіталовкладення в кожен варіант;
С1 і С2 – відповідні щорічні експлуатаційні витрати.
Здійснення першого варіанту буде пов’язане з додатковими капіталовкладеннями
DК = К1 – К2,
проте з економією витрат
DС = С2 – С1.
Для визначення оптимального варіанту визначають коефіцієнт порівняльної економічної ефективності ЕН, який показує економію щорічних витрат при використанні однієї гривни додаткових капіталовкладень.
ЕН = (С2 – С1) /(К1 – К2).
Величину, обернену цьому коефіцієнту, називають терміном окупності додаткових капіталовкладень.
ТН = (К1 – К2) / (С2 – С1).
Варіант, який характеризується більшими капіталовкладеннями, але меншими щорічними витратами, буде економічно доцільним тоді, коли коефіцієнт порівняльної економічної ефективності більший нормативного, тобто
(С2 – С1) /(К1 – К2) > ЕН.
При Е = ЕН обидва варіанти рівно-ефективні. Остання залежність може представлятись в такому вигляді
ЕН К1 + С1 = ЕН К2 + С2.
Двочлен ЕН К + С називають розрахунковими затратами (ЗР) варіанту, який розглядається зведеним до розмірності поточних щорічних затрат
ЗР = ЕН К + С.
Якщо використати показник ТН, то можна отримати сумарні затрати (ЗС), зведені до розмірності єдиночасних затрат К, тобто
ЗС = К + ТН С.
Нормативні коефіцієнти порівняльної економічної ефективності визначаються за галузевими інструкціями. Наприклад:
– гідроенергетика – 0,12;
– зрошення – 0,17…0,33;
– рибне господарство – 0,17.
В цілому для народного господарства приймають ЕН = 0,12.
Варіанти, що порівнюються, як правило відрізняються не тільки затратами, але й термінами будівництва і освоєння проектних потужностей. Отже, в різних варіантах неоднаково проявляється негативний ефект заморожування затрат, тобто тимчасового вилучення їх з обороту. Тому, при економічних розрахунках, враховується фактор часу. Якщо будівництво проводиться протягом декількох років і об’єкти вводять в експлуатацію чергами, то в розрахунках використовують:
– зведені до одного і того ж року капіталовкладення – `К;
– зведені щорічні витрати – `С;
– динамічні зведені затрати `З, визначені з урахуванням фактору часу.
Ці показники визначаються так. При замороженні капіталовкладень відбувається втрата деякого економічного ефекту, оскільки прибуток від них в цей період не отримують. Ці засоби у вигляді капіталовкладень прямим чи побічним шляхом могли б бути направлені у виробництво, проте цього не відбувається, і виникає втрата капіталовкладень DК, яку в економічних розрахунках начисляють на суму заморожених вкладень. Негативний ефект враховують коефіцієнтом Е0,
DК = К Е0.
Коефіцієнт врахування фактору часу рівний прибутку, втраченому із-за заморожування однієї гривни капіталовкладень на один рік. В економічних розрахунках його приймають рівним 0,08.
Капіталовкладення, необхідні для будівництва, освоюють зразу не всі, а розподіляють по роках. Отже, капіталовкладення Кt, освоєні в різні роки, заморожують на різний період, який залежить від різниці між роком вкладення і роком приведення.
Для дотримання умов співставлення різних варіантів рік приведення приймається однаковим для всіх варіантів.
Сумарні (за всі роки) зведені капітальні вкладення у водогосподарський об’єкт
де Кt – капіталовкладення в році t;
Т – термін будівництва;
tб – базисний рік.
Звичайно виробничі потужності освоюють протягом ряду років. В міру освоєння водогосподарського об’єкту збільшуються витрати на його експлуатацію. Залежність для визначення зведених щорічних витрат має такий вигляд
де dСе – приріст щорічних витрат в році t;
te – перший рік експлуатації;
m – термін зміни витрат від початку експлуатації об’єкта до його
повного освоєння.
Динамічні зведені затрати `З мають ту ж саму структуру, що і розрахункові затрати без урахування фактору часу, але в них враховуються зведені капіталовкладення `К і щорічні зведені витрати `С.
`З = `К ЕН +`С.
При порівнянні варіантів, оптимальним рахують варіант з мінімальними динамічними затратами. При цьому у всіх варіантах необхідно дотримуватись умов співставлення, тобто повинна отримуватись продукція однакової кількості і якості, а затрати повинні зводитись до одного базисного року.
3. Вибір оптимальних параметрів комплексного гідровузла
Параметри водогосподарських об’єктів вибираються за мінімумом народногосподарських затрат. Наприклад, при виборі параметрів комплексного гідровузла (підпірної відмітки, ємності водосховища) керуються наступним.
Відмітка НПР визначає основні розміри споруд, об’єм будівельних робіт, площі затоплення територій, які зростають з підвищенням відмітки НПР. В той же час зростає виробничий ефект (виробка електроенергії, площа зрошення і т. п.). Необхідно, при проектуванні, розглядати не менше трьох варіантів відмітки НПР. При цьому нижньою межею можливого діапазону зміни НПР є мінімально-допустимий рівень зрошувальних водозаборів при самотічному зрошенні, необхідна потужність ГЕС, судноплавні глибини, необхідна ємність водосховища для проведення заданого виду регулювання. Верхня межа обмежується недопустимістю затоплення цінних сільськогосподарських земель, великих населених пунктів, промислових і транспортних об’єктів, топографічними і геологічними умовами створу греблі, підпором розташованого вище гідровузла і різким збільшенням об’єму будівельних робіт.
Вибір корисного об’єму водосховища також відноситься до складних техніко-економічних задач. При заданій відмітці НПР об’єм водосховища визначається глибиною його спрацювання. Збільшення її, в більшості випадків, приводить до росту позитивного ефекту із-за більш повного використання стоку. Але збільшення глибини спрацювання сприяє росту виробки електроенергії лише до певної межі. Цей ріст пов’язаний із збільшенням об’ємів води, пропущеним через турбіни. Проте при цьому зменшується напір, який використовується на ГЕС, при чому, в міру зниження рівня у верхньому б’єфі, одне і те ж зменшення напору проходить при зменшених об’ємах води, що пропускається через турбіни. З двох проти направлених факторів (ріст об’єму і зменшення напору) другий, із збільшенням глибини спрацювання, проявляється сильніше.
Збільшення позитивного ефекту при рості глибини спрацювання водосховища супроводжується ростом об’ємів будівельних робіт, площі затоплення територій і т. п.
Економічний аналіз полягає в порівнянні затрат на отримання однакового об’єму продукції при різних варіантах технічних вирішень. Наприклад, при зменшенні відмітки НПР знижуються затрати на будівництво греблі, компенсацію збитків від затоплення. Але, оскільки знижується об’єм продукції, отриманий на об’єктах водогосподарського комплексу, необхідно передбачати отримання додаткової продукції на інших об’єктах народного господарства і затрати на отримання цієї продукції включити в загальну суму затрат варіанту.
Кожен варіант, як правило, відповідає визначеним узгодженням параметрів. Систему побудови сітки варіантів приймають з урахуванням всіх параметрів.