Своя перша назва організація зберігала до 1932 р., коли на мадридській міжнародній конференції з телекомунікацій було ухвалено рішення про зміну її назви. ITU почала називатися Міжнародним союзом по телекомунікаціях (International Telecommunication Union), що дозволило зберегти незмінній абревіатуру назви організації.
У 1956 р. в результаті чергової реорганізації ITU був сформований Міжнародний консультативний комітет з телеграфії і телефонії (International Telephone and Telegraph Consultative Committee, - CCITT), в роботах якого, зокрема, були закладені основи стандартизації технологій комп'ютерних мереж. Іншими основними підрозділами ITU у той час були: CCIR (the International Radio Consultative Committee - Міжнародний консультативний комітет з радіозв'язку) і IFRB (the International Frequency Registration Board - Міжнародний радий з реєстрації частот), а з 1990 р. і Радий з розвитку телекомунікацій в країнах, що розвиваються (Telecommunications Development Bureau - TDB).
У грудні 1992 р. на позачерговій женевській конференції була проведена структурна реформа ITU. Були створені три сектори:
· Радіокомунікації (Radiocommunication Sector або ITU-R) - сектор, що включає загальні функції комітету по радіозв'язки CCIR, а також завдання, що виконувалися радим з реєстрації частот FRB.
· Стандартизації телекомунікацій (Telecommunication Standardization Sector (TSS) або ITU-T) - сектор, який прийняв на себе функції CCITT, а також функції комітету по радіозв'язки CCIR, пов'язані з виходом засобів радіозв'язку на мережі загального користування.
· Розвитку телекомунікацій (Telecommunication Development або ITU-D) - сектор, що визначає питання стратегії і політики розвитку систем електрозв'язку.
Вищою ланкою організаційного управління ITU служить Загальна конференція (Plenipotentiary Conference), що визначає стратегічні рішення, пов'язані з напрямами діяльності і структурою організації, а також що формує виконавський орган - Раду (Council), що здійснює виконання намічених конференцією завдань. Найвищим органом управління кожного сектора є усесвітня конференція відповідної (для даного сектора) тематичної спрямованості.
Зокрема, для сектора ITU-T (також званого TSS), який представляє в даному контексті найбільший інтерес, такі конференції називаються Усесвітніми конференціями із стандартизації телекомунікацій (World Telecommunication Standardization Conferences). Одним з основних завдань ITU-T є розробка і узгодження Рекомендацій, забезпечуючих інтероперабельність телекомунікаційного сервісу в глобальному масштабі.
Для організацій, що входять до складу ITU-T визначено наступні п'ять класів членства:
· клас A - національні міністерства і відомства зв'язку;
· клас B - крупні приватні корпорації, що працюють в області електрозв'язку;
· клас C - наукові організації і підприємства, що проводять зв'язне устаткування;
· клас D - міжнародні організації, зокрема, організація ISO;
· клас E - організації з інших областей діяльності, але зацікавлені в роботі в даному секторі.
Право голосу при ухваленні рішень дається тільки представникам організацій класів A, B.
Стандарти, що приймаються, ITU-T мають статус рекомендацій.
Основна робота по розробці стандартів виконується дослідницькими групами (Study Groups - SGs). Кожна з груп має власний напрям діяльності. Склад дослідницьких груп достатньо стабільний. Він вибраний за тематичним принципом, так, щоб забезпечити повноту покриття всіх актуальних напрямів технологій електрозв'язку. У 2000 р. налічувалося 14 таких груп. З погляду стандартизації ІТ найбільший інтерес представляє діяльність таких груп, як, наприклад:
· SG7 - Data and open communications systems (Дані і відкриті комунікаційні системи)
· SG8 - Multimedia Services (Мультимедійні сервіси)
· SG10 - Software languages (Мови для програмного забезпечення) - маються на увазі стандарти мов програмування і мов формальної специфікації, використовуваних при розробці телекомунікаційних систем.
· SG13 - GII principles and structure (Структура і принципи Глобальної інформаційної інфраструктури).
Для рекомендацій, що розробляються, ITU-T введена (з часів діяльності CCITT) класифікація документів, а саме, все Рекомендацій розбиті по серіях, які ідентифікуються буквами алфавіту від A до Z. Список цих серій приведений нижче.
· Series A: Organization of the work of the ITU-T (Організація роботи ITU-T)
· Series B: Means of expression: definitions, symbols, classification (Засоби виразу: символи, класифікація)
· Series C: General telecommunication statistics. (Загальні статистичні дані в телекомунікації)
· Series D: General tariff principles (Загальні принципи тарифікації)
· Series E: Overall network operation, telephone service and human factors (Загальна робота мереж, телефонні послуги і людські чинники)
· Series F: Non-telephone telecommunication services (Нетелефонні служби електрозв'язку)
· Series G: Transmission systems and media, digital systems and networks (Системи передачі і середовища, цифрові системи і мережі)
· Series H: Audiovisual and multimedia systems (Аудіовізуальні і мультимедійні системи)
· Series I: Integrated services digital network - ISDN (Цифрова Мережа з Інтеграцією Служб)
· Series J: Transmission of television, sound programme and other multimedia signals (Передача звуковому віщанню, телевізійних і мультимедійних сигналів)
· Series K: Protection against nterference (Захист від перешкод)
· Series L: Construction, installation and other elements of outside plant (Конструкція, прокладка, захист кабелів і елементів лінійних споруд)
· Series M: TMN and network maintenance: international transmission systems, telephone circuits, telegraphy, facsimile and leased circuits (Технічна експлуатація: міжнародні системи передачі, телефонні канали, телеграфні, факсимільні і такі, що орендуються канали)
· Series N: Maintenance: international sound programme and television transmission circuits (Технічна експлуатація: міжнародні канали звукового і телевізійного віщання)
· Series O: Specifications of measuring equipment (Вимоги до вимірювальної апаратури)
· Series P: Telephone transmission quality, telephone installations, local line networks (Якість телефонної передачі, прокладка ліній, мережі локальних ліній)
· Series Q: Switching and signalling (Комутація і сигналізація)
· Series R: Telegraph transmission (Телеграфна передача)
· Series S: Telegraph services terminal equipment (Крайове устаткування телеграфних служб)
· Series T: Terminals for telematic cervices (Крайове устаткування і телематические служби)
· Series U: Telegraph Switching (Телеграфна комутація)
· Series V: Data communication over the telephone network (Передача даних по телефонній мережі)
· Series X: Data networks and open system communications (Мережі передачі даних і зв'язок відкритих систем)
· Series Y: Global information infrastructure (Глобальна інформаційна інфраструктура)
· Series Z: Programming languages (Мови програмування)
Як можна бачити з приведеного списку серіїв Рекомендацій ITU-T, найбільший інтерес для області ІТ представляють Рекомендації серіїв H, X, Y, Z.
Прикладами Рекомендацій цих серіїв можуть служити наступні стандарти і їх підсерії:
· X.200-X.299 - Open Systems Interconnection /стандарты взаємозв'язки відкритих систем/
· X.400-X.499 - Message Handling Systems / стандарти систем обробки сообщений/
· X.500-X.599 - Directory /стандарты довідковою мережевий службы/
· X.700-X.799 - OSI Management /стандарты мережевого управління для моделі OSI/
· X.900-X.999 - ODP /стандарты ODP/
· Y.100-Y.199 - Global information infrastructure. General /общие стандарти Глобальної інформаційною инфраструктуры/
· Z.100 - LANGAGE DE DESCRIPTION ET DE SPECIFICATION /стандарт мови SDL/
· Z.200 - CCITT HIGH LEVEL LANGUAGE (CHILL) /стандарт мови CHILL/
Хоча основна область інтересів ITU-T пов'язана із стандартизацією телекомунікаційних технологій і сервісів, ITU-T (як і її попередниця - CCITT) внесла значний внесок до стандартизації ряду напрямів ІТ, зокрема, це в першу чергу стосується стандартів OSI і ODP. Цей інтерес обумовлений поряд причин, а саме, важливістю пов'язаних з передачею даних сервісів, зростанням попиту на інтегровані телекомунікаційні послуги для голосу і даних, зростаючим попитом на сервіс передачі повідомлень і сервіс довідкової служби, а також зростаючою роллю використання ІТ для роботи власне телекомунікаційних мереж.
З сказаного ясно, що інтереси JTC1 і ITU-T в області стандартизації ІТ значною мірою перекриваються, хоча, звичайно, є і аспекти, специфічні для кожної з організацій.
Очевидно, що для прогресу в області стандартизації ІТ важливої ролі набуває тісна співпраця між JTC1 і ITU-T.
Значущим результатом такої співпраці є угода про загальний текст для стандартів ISO/IEC (тобто JTC1) і Рекомендацій ITU-T/CCITT, що відносяться до одних і тих же аспектів в областях OSI і ODP.
У інших випадках ця співпраця виявляється в ухваленні однією організацією тексту стандарту, розробленого іншою організацією. Прикладами тут можуть служити ухвалення попередником ITU-T, організацією CCITT, еталонній базовій моделі OSI, розробленій в надрах ISO, а також ухвалення організаціями ISO/IEC рекомендацій за технологією передачі повідомлень, розроблених CCITT.
Ще однією формою співпраці є сумісна розробка стандартів, як, наприклад, розробка стандарту для служби Довідника (Directory) і стандарту для еталонної моделі відкритої розподіленої обробки (ODP).
Завершуючи розгляд діяльності офіційних міжнародних організацій стандартизації ІТ, зробимо наступні виводи:
· Діяльність цих організацій тісно взаємозв'язана і скоординована.
· Використовуються різні форми кооперації зусиль цих організацій для створення всеосяжної системи міжнародних стандартів ІТ.
· Інтенсивність зусиль в міжнародній стандартизації ІТ постійно зростає, що досягається підвищенням ефективності роботи самої системи міжнародної стандартизації, залученням до цього процесу все більшого числа професійних організацій і експертів, розвитком співпраці з промисловими консорціумами.
Параметричні ряди
Параметри виробівВпровадження досягнень науково-технічного прогресу супроводжується створенням нових виробів: машин, механізмів, технологічного устаткування, приладів, матеріалів і так далі. Нові вироби відрізняються кількістю виконуваних функцій, що збільшується, зростаючою складністю конструктивного пристрою. Зараз номенклатура виробів машинобудування включає понад 200 тис. найменувань. Виникає завдання - упорядкувати номенклатуру виробів, що виготовляються. Необхідність рішення такої задачі робить стандартизацію найважливішим важелем прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ця провідна роль полягає не тільки в тому, що виключається можливість виробництва невиправдано великої номенклатури виробів, створюючи тим самим сприятливі умови для організації високоефективних велико серійних спеціалізованих виробництв, але і в тому, що вона забезпечує впровадження у виробництво виробів на рівні передових досягнень науки і техніки. З цією метою розробляють параметричні ряди виробів, чим досягається істотне поліпшення техніко-економічних показників виробів однакового функціонального призначення. Під параметричним рядом розуміється сукупність величин (параметрів), побудована за певною ознакою. Частіше за вcе виріб виконує свої функції не ізольовано, а в комплексі взаємодоповнюючих один одного виробів. В зв'язку з цим виникає найважливіша проблема - раціонального формування системи виробів. У такій системі виробів повинні бути взаємно узгоджені, наприклад вантажопідйомність кранів, потужність електроагрегатів, тиск насосів і ін. Для забезпечення якнайкращого використання транспортних засобів в народному господарстві повинні бути узгоджені вантажопідйомність цих засобів і маса вантажів. Якщо вантажопідйомність залізничних вагонів складатиме 25; 40; 63; 100 т, то вантажопідйомність вантажних автівок повинна бути 2,5; 4,0; 6,3 і 10 т, маса контейнерів - 250; 400; 630 і 1 000 кг, а маса ящиків - 25; 40; 63 і 100 кг Встановлення типорозмірних рядів виробів (тобто параметричних рядів, в основу яких покладені які-небудь розміри або типи виробів) і формування систем виробів для комплексного озброєння окремих виробництв ще не забезпечують повної техніко-економічної ефективності виробництва і експлуатації виробів. Функціонально однорідні вироби, так само як і вироби, що входять в комплексну систему, складаються з достатньо великого числа спеціальних складових частин, що неминуче приводить до значного збільшення номенклатури виробів, що виготовляються, а це, у свою чергу, обмежує спеціалізацію виробництва і знижує темпи науково-технічного прогресу. Вирішення цих протиріч полягає в переході до принципово нового підходу по створенню виробів на основі широкої уніфікації складових частин, що комплектують виріб. Цю задачу вирішують шляхом створення стандартизованих параметричних і розмірних рядів для різних машин, складальних одиниць, деталей і навіть розмірів. Об'єктами параметричної стандартизації є параметри. У загальному випадку параметрами виробів називають ознаки виробів, що кількісно характеризують будь-які їх властивості або стани. Велике число властивостей, якими володіють сучасні вироби, вимагають для їх характеристики великого числа параметрів виробів. Зазвичай властивості виробів машинобудування виражають через показники якості, що об'єднуються в групи. Основними групами показників якості виробів є: призначення, надійності, технологічності, стандартизації і уніфікації і ін. Названі групи об'єднують декілька показників, кожен з яких характеризує відповідний параметр або сукупність параметрів виробу. Наприклад, показник довговічності будь-якої механічної пари, що зношується в процесі експлуатації, представлений ресурсом цієї пари, залежатиме від геометричних параметрів зв'язаних деталей (розміри, допуски розмірів, відхилення форми і взаємного розташування поверхонь), параметрів шорсткості і хвилястості поверхонь, фізико-механічних параметрів матеріалу деталей і стану поверхневих шарів (хімічний склад, структура, твердість і ін.), параметрів, що характеризують режим роботи і умови експлуатації і так далі Показники функціонального призначення, наприклад, для автомобілів - вантажопідйомність, потужність двигуна, габаритні розміри, вага і ін., одночасно є і параметрами автомобілів. Таким чином, кожен виріб характеризується безліччю взаємозв'язаних параметрів. Зазвичай для цілей стандартизації параметри ділять на головних, основних і допоміжних. Розрізняють одновимірну і багатовимірну параметричну стандартизацію. Одновимірна стандартизація припускає стандартизацію одного, як правило, головного параметра виробу. При багатовимірній стандартизації об'єктами стандартизації є декілька параметрів виробу. Головним параметром виробу називають такий, який найповніше визначає найважливіший показник функціонального призначення виробу. Особливістю головних параметрів виробів є їх стабільність при конструктивних модифікаціях, технічних і технологічних удосконаленнях виробу, а також незалежність від організаційних типів виробництва, характеру устаткування, методів технології і ін. Стандарти на головні параметри тривалий час не змінюються, а їх перегляд викликається в більшості випадків переходом на нові, досконаліші вироби однакового функціонального призначення. Як головні параметри для метало ріжучих верстатів приймають, як правило, габаритні розміри встановлюваних на них заготовок. Так, для токарних верстатів - це висота лінії центрів, для фрезерних і продольно-строгальних - розміри столу для установки оброблюваних деталей, для карусельних верстатів - діаметр планшайби верстата і так далі Для ковальсько-пресового устаткування головними параметрами служать зусилля, що розвивається робочими органами, або вага падаючих частин. Для колісних і гусеничних тракторів головними параметрами є потужність або тягове зусилля на крюку. Основні параметри, яких для кожного виробу декілька, характеризують на додаток до головного параметра інші важливі експлуатаційні показники виробу. Наприклад, для металоріжучих верстатів як основні параметри приймають число ступенів оборотів шпинделя або подвійних ходів повзуна, граничні значення чисел оборотів шпинделя або подвійних ходів повзуна, граничні значення і число ступенів подач, потужність приводу верстатів і ін. Для колісних і гусеничних тракторів основними параметрами служать ширина колії, швидкість руху, конструктивна вага трактора. Як видно з прикладів, кожен виріб зазвичай характеризується декількома основними параметрами, причому бажано, щоб кожен з цих параметрів був оптимальним. Оптимальні розміри повинні задовольняти обмеженням конструктивно-технологічного характеру. У числі встановлених головних і основних параметрів, використовуваних для параметричної стандартизації виробів, повинні бути параметри, що відображають розвиток науки і техніки, наприклад параметри, що характеризують продуктивність, матеріаломісткість, рівень механізації і автоматизації, динамічні і швидкісні показники процесів, питомі витрати енергії, палива і ін. Допоміжні параметри складають найбільш широку групу. Стосовно автомобілів це: зусилля перемикання важелів, педалей, стопорів, фізико-хіміко-механічні параметри використовуваних в конструкції матеріалів і поверхневих шарів деталей, геометричні параметри розмірів, форми, шорсткості і хвилястості поверхонь деталей, параметри режимів роботи електро-, гідро- і пневмосистем, вимоги до зовнішнього вигляду і обробки і ін. Допоміжні параметри виробів безпосередньо пов'язані з конструктивними і технологічними рішеннями і схильні до набагато частіших змін, ніж головні і основні параметри, у зв'язку з впровадженням у виробництво досягнень науки, техніки і передового досвіду, і тому вони не є об'єктом параметричної стандартизації. |