Смекни!
smekni.com

Економічна оцінка кредитного процесу (стр. 13 из 18)

— права банку і позичальника (банк має право у разі не­дотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказуєть­ся розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернув­ши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користу­вання, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

— особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

— строк дії договору (строк дії кредитного договору вста­новлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

До тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні умови, заборонні умови, а також обмежувальні умови. До зобов'язувальних умов відно­сяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівни­цтво підприємства-позичальника. Це, приміром, надання бан­кові через певні проміжки часу фінансових звітів підприєм­ства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інфор­мації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забез­печення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо. Заборонні умови — це дії, які позичаль­ник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Йдеться, наприклад, про заборону підприємству-позичальнику проводити реорганізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборону позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборону виступати гарантом для іншого позичальника тощо. Обме­жувальні умови кредитного договору дозволяють підприєм­ству-позичальнику певні дії, але лише в заздалегідь встанов­лених межах. Це, приміром, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачу­вати власним акціонерам під час реалізації кредитного до­говору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам підприємства-позичальника, тощо.

Кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обмі­ну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Факт укладання кредитного дого­вору підкреслює добровільність участі сторін у даній кредитній операції.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням по­зики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чин­ним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних до­говорів визначаються також кредитні відносини між комер­ційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забез­печити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника.

НБУ вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалася конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його ко­ристування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне пе­рерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальни­кові пені за кожний день прострочення; відповідальність по­зичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнен­ня з позичальника штрафу у відсотках від розміру викорис­таного не за призначенням кредиту.

3.2.2 Відсоткова ставка, нарахування, сплата і стягнення

Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими гроши­ма. Ставка (або норма) відсотка — це відносний показ­ник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право само­стійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредита­ми залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається, насамперед, рів­нем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки бататофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання пози­ки, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Голов­ним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться форму­вання кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ре­сурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточ­ну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені това­рами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює ін­фляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позич­ковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто нази­вається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випе­редження темпів знецінення грошей відносно темпів зростан­ня позичкового відсотка.

У банківській практиці широко використовується термії "маржа". Маржа — це різниця між відсотковими ставками для процесу кредитування — це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка» Зрозуміло, ще маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується не довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-гос­подарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприяти­ме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регу­лювання фінансово-кредитної сфери національної економі­ки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

— забезпечення позитивного реального рівня ставки від­носно інфляції;

— встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

— наближення до рівня міжбанківських відсоткових ста­вок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

— урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

— відповідність поточній політиці НБУ щодо регулюван­ня грошово-кредитного ринку.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення кредит­них ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зни­ження облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.

У зв'язку з дією цього механізму відповідно до зміни об­лікової ставки НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках. Стимулювати розвиток вироб­ництва може лише низька відсоткова ставка.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшко­дувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати на­лежний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичаль­ників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку.