Вимірювання електричних струмів і напруг (стр. 6 из 7)

Допоміжні ізолюючі електрозахисні засоби не здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки і захищати людину від ураження струмом при цій напрузі. Вони слугують для підсилення захисної дії основних ізолюючих засобів. В електроустановках до 1000 В до них належать діелектричні боти, килимки, а також ізолюючі підкладки і накладки, а в електроустановках понад 1000 В — діелектричні рукавиці, боти, килимки й ізолюючі підкладки.

Ізолюючі штанги існують трьох типів: оперативні — для операції з вимиканням роз'єднувачів, накладанням захисних заземлень; вимірювальні — для проведення вимірювальних операцій в установках, що перебувають під напругою; ремонтні — для проведення профілактичних ремонтних і монтажних робіт на установках під напругою.

Штанга(рис. 14) складається з робочої, ізольованої частини та ручки. Зі штангою може працювати тільки навчений персонал, при цьому в процесі роботи не можна торкатися її ізольованої частини вище обмежувального кільця.

Рис 14. Ізолююча штанга: 1, 2 — робоча й ізолююча частини; 3 — обмежувальне кільце; 4 — ручка

Ізолюючі кліщі(рис. 15) використовують для встановлення і зняття під напругою трубчастих патронів запобіжників, зняття рубильників і роз'єднувачів з ножів, ізолюючих накладок тощо. Кліщі застосовують під час роботи електроустановками напругою 6...35 кВ. В електроустановках напругою вище 1000 В при роботі з кліщами необхідно одягати діелектричні рукавиці, а при роботі із запобіжниками захисні окуляри.

Рис. 15. Ізолюючі кліщі

За допомогою покажчиків напруги перевіряють наявність або відсутність напруги на струмопровідних частинах. Ознакою наявності напруги є засвічування неонової лампи. Покажчики напруги до 1000 В можна використовувати без інших захисних засобів.

В електроустановках понад 1000 В покажчики напруги складаються (рис. 16) з робочої (корпуса, сигнальної лампи, конденсаторів, контакту, наконечника) та ізолюючої частини, а також ручки.

При роботі з покажчиком оператор повинен одягнути діелектричні рукавиці.

Діелектричні рукавиці використовують як основний захисний засіб для електроустановок до 1000 В, а як допоміжний — в електроустановках понад 1000 В. Діелектричні калоші, боти, килимки використовують тільки як допоміжні захисні засоби.

Гумові килимки виготовляють із спеціальної гуми з рифленою поверхнею. Найменший розмір килимка 0,75 х 0,75 м.

Ізолюючі підкладки — це дерев'яні підстилки з планок, які спираються на ніжки або фарфорові ізолятори. Найменші розміри підкладок 0,75 х 0,75 м. Відстань між планками не більше як 2,5 см. Висота ізоляторів не менша ніж 10 см.

Огороджуючі захисні засоби призначені для тимчасового огородження струмопровідних частин від випадкових доторкувань. До них належать переносні щити, решітки огородження, ізолюючі накладки, тимчасове переносне заземлення і попереджувальні плакати.

Запобіжні захисні засоби призначені для індивідуального захисту персоналу від світлових, теплових і механічних дій. До них належать захисні окуляри, рукавиці, захисні каски, запобіжні монтерські пояски тощо.

Перед використанням засоби захисту уважно оглядають і очищають від пилу. Особливу увагу звертають на тавро, що свідчить про придатність засобів захисту, а також дату випробування засобів захисту. Перевіряють засоби захисту відповідно до інструкцій і норм у лабораторіях.

Рис. 16. Покажчики напруги: а, б — в установках до 1000 В; в — в установках понад 1000 В; 1 — неонова лампочка;. 2 — щуп; 3, 4 — робоча й ізолююча частина покажчика; 5 — ручка

Ізолюючі штанги і кліщі випробовують не менше ніж трикратною напругою один раз на рік.

Гумові рукавиці, боти, калоші перевіряють один раз у 6 місяців, ізолюючі підставки — один раз у 3 роки.

4.3 Перша допомога потерпілому від електричного струму

Головною умовою ефективності допомоги потерпілому від електричного струму та в інших нещасних випадках є швидкість дій, спритність і вміння людини, що надає допомогу.

Життя потерпілого від електричного струму залежить від швидкості звільнення його від струму, швидкості та правильності заходів щодо його врятування.

У людини, яка торкнулась струмопровідних частин, що перебувають під напругою до 1000 В, електричний струм спричиняє скорочення м'язів. Внаслідок цього пальці потерпілого сильно стискаються і, якщо він тримається за провід, то вивільнити останній неможливо.

За будь-яких умов людину необхідно звільнити від струму. При цьому слід пам'ятати, що торкатись до неї під напругою без застосування відповідних захисних засобів небезпечно для того, хто надає допомогу. Тому слід негайно відімкнути частину елеутроустановки, якої торкається потерпілий — вимкненням рубильника або викручуванням пробок запобіжника. Коли потерпілий перебуває на висоті то, вимкнувши напругу, треба запобігти його падінню. Якщо ж при відімкненні електроустановки вимикається також освітлення, то треба забезпечити його від іншого джерела (ліхтар, свічка, аварійне освітлення тощо).

У тому випадку, коли електроустановку швидко вимкнути неможливо, потерпілого потрібно відірвати від струмоведучих частин. Для цього можна скористатись сухим одягом, канатом, палицею, дошкою або будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм. Можна звільнити потерпілого від струму, перерубавши проводи сокирою з сухим дерев'яним держаком або перерізати іншим ізольованим інструментом. Перерізують кожний провід окремо, одягнувши діелектричні рукавиці та калоші.

Звільненого від струму потерпілого ніколи не слід вважати мертвим через відсутність дихання, биття серця, пульсу. При ураженні електричним струмом смерть часто буває уявною. Тому потерпілому обов'язково надається допомога, а рішення про продовження чи припинення рятувальних заходів приймає тільки лікар.

Передовсім потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню та перевіряють наявність дихання (чи піднімається грудна клітка, відхиляються нитка, папір, піднесені до рота або носа потерпілого); пульсу (прощупують сонну артерію); ступінь звуження зіниць свідчить про різке погіршення кровопостачання мозку. Все це має зайняти не більше ніж 15...20с. Одночасно необхідно викликати лікаря.

Якщо потерпілий при свідомості, але до цього був непритомним, його слід покласти, накрити одягом і забезпечити спокій до прибуття лікаря. За неможливості швидко викликати лікаря потерпілого слід негайно доставити до лікарні.

Коли потерпілий знепритомнів, але дихає і має постійний пульс, його треба рівно і зручно покласти, розстібнути одяг, створити приплив свіжого повітря, дати понюхати нашатирного спирту, обпризкувати водою і забепечити повний спокій. Одночасно слід терміново викликати лікаря чи відправити потерпілого у лікарню.

Якщо потерпілий погано дихає — дуже рідко й судомливо або зовсім не відчувається дихання, ударів серця і пульс, треба негайно зробити штучне дихання і масаж серця. Відомо, що спроби оживлення бувають ефективними тільки тоді, коли від моменту зупинки серця пройшло не більше ніж 10 хв. Потерпілого можна вважати мертвим тільки за наявності видимих важких зовнішніх травм, таких як роздроблення черепа при падінні чи обгоряння всього тіла. У всіх інших випадках смерть констатує тільки лікар.

Найефективнішим штучним диханням є спосіб, за якого рятуючий видихає повітря з власних легенів у легені потерпілого через спеціальний пристрій або безпосередньо в рот чи ніс потерпілого. При цьому забезпечується необхідний контроль за надходженням повітря в легені — розширення грудної клітки після кожного вдування повітря і спад після припинення вдування, які добре видно.

Для проведення штучного дихання потерпілого кладуть на спину, розкривають йому рота і звільняють порожнину від слизу та сторонніх предметів. При цьому стежать, щоб язик потерпілого не запав назад і не закрив дихальних шляхів і щоб встановлена в рот трубка попала у дихальне горло, а не в стравохід.

Гортань потерпілого повинна бути розкритою. Щоб забезпечити це, голову потерпілого відводять назад, підклавши одну руку під потилицю, а другою рукою натиснувши на лоб потерпілого. Голову відводять до положення, за якого підборіддя перебуває на одній лінії з шиєю. У такому положенні голови просвіт у горлі й у верхніх дихальних шляхах значно розширюється і стає повністю прохідним, що є основною умовою успіху штучного дихання.

Штучне дихання проводять методами «рот в рот» або «рот у ніс». Для цього рятувальник робить глибокий вдих, притискає свої губи до рота або носа потерпілого і енергійно видихає повітря відповідно в рот чи ніс. Повітря входить в легені, роздуває їх, рятувальник у цей час відхиляється назад і вдихає сам. Грудна клітка потерпілого поступово опускається і самовільно робить пасивний видих. За 1 хв. має бути 12/16 вдихів і видихів.

Слід пам'ятати, що за будь-якого способу штучного дихання не можна допускати охолодження потерпілого. Не можна залишати його на сирій землі, на бетонній підлозі — слід підстелити що-небудь тепле, а зверху вкрити.

У разі відсутності у потерпілого пульсу необхідно одночасно з штучним диханням робити зовнішній масаж серця. Для цього потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (низький стіл, підлогу), розстібають комірці або знімають усі предмети одягу, які утруднюють дихання. Під потерпілого підкладають якусь одежу так, щоб його грудна клітка була піднята, а голова була закинута назад.