Смекни!
smekni.com

Екологічні проблеми хімічної промисловості (стр. 1 из 3)

Екологічні проблеми хімічної промисловості


Зміст

Вступ

1. Хімічна промисловість як один з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища

1.1 Позитивні тенденції

1.2 Негативні тенденції

2. Види відходів та загальна характеристика методів боротьби з ними

2.1Класифікація промислових відходів (ПВ)

3. Аналіз ХТС з точки зору утворення відходів

4. Стратегія сталого розвитку суспільства та заходи по вдосконаленню ХТС

Висновки

Література


Вступ

Тема реферату «Екологічні проблеми хімічної промисловості» з дисципліни «Загальна хімічна технологія».

В роботі оглянуті основні екологічні проблеми хімічної промисловості України та вказано напрями вдосконалення хімічних виробництв.

Дисципліна "Загальна хімічна технологія" відноситься до циклу загально професійних дисциплін. Вивчення даної дисципліни базується на курсах: загальної неорганічної, органічної і фізичної хімії, фізики, математики, обчислювальної математики, процесів й апаратів хімічної технології і повинно передувати вивченню фахових дисциплін.

Мета роботи – ознайомитися з:

- хімічною промисловістю як одним з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища;

- видами відходів;

- аналізом ХТС з точки зору утворення відходів;

- стратегією сталого розвитку суспільства;

- заходами по вдосконаленню ХТС.


1. Хімічна промисловість як один з основних чинників підвищеного антропогенного навантаження навколишнього природного середовища

В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком промислового виробництва синтетичного каучуку. За 1991–2009 рр. обсяги продукції виробництва хімічного комплексу скоротилися на 59%, в тому числі за багатьма видами продукції рівень виробництва у 2009 р. становив усього 15–40% рівня 1990 р., а понад 50% – тільки з випуску переважно експортно орієнтованих видів продукції (азотні добрива, аміак, сода кальцинована, двоокис титану пігментний, шини) (табл. 1). Причини низького рівня використання потужностей, а також їх зменшення полягають у порушенні економічних зв’язків та скороченні ринків збуту, недостатній конкурентоспроможності продукції, низькій платоспроможності населення й підприємств, обмеженості кредитів та інвестицій, відсутності або недостатності сировини, матеріалів, напівпродуктів для виготовлення кінцевої продукції. Продовжується вибуття фізично і морально застарілого обладнання, консервація фондів, виведення з дії виробничих потужностей, продукція яких не має попиту на ринках збуту. Аналіз стану хімічного комплексу за 2006–2009 рр. дозволив виявити як негативні, так і позитивні тенденції його розвитку.

Таблиця 1

Галузева структура продукції хімічної і нафтохімічної промисловості за видами економічної діяльності (%)

Вид діяльності 2006 2007 2008 2009
Хімічна та нафтохімічна промисловість (DG+DP) 100 100 100 100
Хімічне виробництво у тому числі: 79,7 77,7 75,6 78,0
Виробництво базової хімічної продукції 45,6 44,6 40,5 48,2
Виробництво лаків тафарб 5,1 5,3 4,7 4,7
Фармацевтичне виробництво: 14,7 14,4 15,1 12,3
основних фармацевтичних продуктів 2,5 0,5 0,4 0,3
фармацевтичних препаратів 12.2 14,4 14,7 12,0
Виробництво мила, парфумерної продукції, очищувальних і полірувальних препаратів 4,2 5,1 5,5 5,5
Виробництво інших хімічних продуктів 8,5 5,6 8,0 5,6
Виробництво штучних або синтетичних волокон 1,4 2.1 1,7 1,6
Виробництво гумових та пластмасових виробів 20,3 22,3 24,4 22,0
Виробництво гумових виробів 10,9 11,1 9,8 6,8
Переробка пластмаси 9,4 11,2 14,6 15,2

1.1 Позитивні тенденції

- Стійке щорічне зростання обсягу продукції галузі. Найбільш прискореними темпами розвивається фармацевтичне виробництво та виробництво пластмасових виробів (переробка пластмаси), про що свідчать дані, представлені в табл. 1.

- Нарощуються обсяги виробництва конкурентоспроможної та імпортозамінної продукції. Переважно це продукція, яка користується попитом на зовнішніх ринках: синтетичний аміак, азотні добрива, кальцинована сода, пігментний двоокис титану, органічні хімічні сполуки, деякі види пластичних мас і синтетичних смол, шини різного призначення, лікарські засоби, а також продукція широкого вжитку, конкурентоспроможна на внутрішньому ринку (лаки і фарби, мило, парфумерна продукція тощо).

- Зростання внутрішнього попиту на хімічну продукцію (товари) вітчизняного виробництва. Частка вітчизняного продукту на внутрішньому ринку у 2008–2009 рр. складає 29–30% (у 2006 – 2007 рр. – 25%).

- Сприятлива зовнішня і внутрішня кон’юнктура прискорили зростання рівня використання діючих виробничих потужностей з випуску конкурентноспроможної продукції на деяких підприємствах до 94–98%.

- Поступове зростання інвестицій в основний капітал (табл. 1) дозволяє проводити реконструкцію хімічних виробництв, введення нових технологічних ліній, у тому числі енергозберігаючих технологій. Тільки у 2009 р. частково або повністю реконструйовано близько 20 виробництв та введено 100 нових технологічних ліній.

- Пожвавлення інноваційної діяльності. У 2009 р. з 518 обстежених підприємств 126, тобто кожне четверте, займалося інноваційною діяльністю (у 2006 р. – 117 підприємств). Зростає кількість впроваджених нових технологічних процесів з 50 у 2006 р. до 170 у 2009 р., з них маловідходних, ресурсозберігаючих чи безвідходних з 25 до 40 відповідно.

1.2 Негативні тенденції

- Не простежуються позитивні зміни в галузевій структурі: питома вага енергомістких і сировинних виробництв базової хімічної продукції зростає, а підгалузей, орієнтованих на кінцеву продукцію та наукоємних виробництв, скорочується (табл. 1). Всупереч світовим тенденціям, за якими пріоритетного розвитку набувають малотоннажні наукомісткі та екологічно чисті виробництва, в Україні обсяг продукції цих підгалузей продовжує скорочуватися. Не відбувається розширення асортименту синтетичних матеріалів та продуктів тонкого органічного синтезу, що зумовлено відсутністю сировини через низький рівень переробки нафти на нафтопереробних підприємствах.

- Повільно здійснюється оновлення основних засобів (на рівні 2,5–2,9% щорічно), що призвело до збільшення виробничих фондів з понаднормативними термінами служби. Зношеність основних засобів продовжує зростати: з 50,4% у 2006 р. до 62% у 2008 р. та 64,1% у 2009 р. (у хімічному виробництві 68,4%), а моральна зношеність за оцінками експертів сягає 80–85%. Головною причиною такого стану є інвестиційна криза. У 2008 р. інвестиції в основний капітал склали 4,56 коп. в розрахунку на 1 грн. виробленої продукції.

- Нестача інвестицій гальмує реалізацію інноваційної моделі розвитку хімічних підприємств, у тому числі насичення внутрішнього ринку новими якісними хімічними товарами, переобладнання та модернізацію основних засобів хімічного комплексу тощо. У 2009 р. освоєно всього 2 найменування у виробництві інноваційних видів машин, устаткування, апаратів, приладів (у 2008 р. – 13) та 166 найменувань у виробництві матеріалів, виробів, продуктів (у 2008 р. – 341).

- У країні відсутні необхідні умови для підвищення ролі амортизації як важливого джерела внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Тому тільки 40–45% амортизаційних відрахувань та 30–35% прибутку в галузі надходять в інвестиційний процес, решта – на потреби поповнення оборотних засобів.

- Імпортна залежність функціонування ряду галузей хімічної, нафтохімічної та хіміко-фармацевтичної промисловості по широкому спектру сировини та напівпродуктів.

- Недосконалі або відсутні технології переробки власної мінеральної сировини: калієвої, ільменітової і апатитової руди, йодоброммісткої води, крейди, бішофіту, цеолітів тощо.

- Недосконала система державної підтримки наукових досліджень і впровадження наукових розробок у виробництво, а також система поєднання досліджень науки, технології, виробництва і ринку.

- Недостатня послідовність у здійсненні реформ, що не сприяла зростанню ефективності виробництва: зростає частка матеріальних витрат у структурі витрат на виробництво з 70,9% у 2006 р. до 75,8% у 2008 р.; рентабельність операційної діяльності коливається від 3,8% у 2007 р. до 5,2% у 2008 р. та 3,7% у 2004 р.; повільно знижується кількість збиткових підприємств: з 38,6% у 2006 р. до 35,6% у 2009 р. від загальної кількості підприємств. Масовим явищем стало банкрутство підприємств. Станом на 2009 р. 98,2% підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості належали до приватної власності, 1,6% – до державної та державної корпоративної і 0,2% до комунальної власності. На підприємства приватної власності припадає 80,8% реалізованої продукції, державної – 19,2%.

- У галузі зберігається приховане безробіття, яке поступово скорочується, але ще до цього часу понад третина робітників галузі працюють в режимі неповної зайнятості. Так, у 2008 р. в хімічній і нафтохімічній промисловості в адміністративних відпусках перебували 7,8% і працювали в режимі неповного робочого дня/тижня 27,9% загальної кількості працівників (у 2006 р. – 38,1% та 26,6% відповідно).

- Недостатньо уваги приділяється поліпшенню умов праці робітників, зайнятих у хімічному комплексі. На кінець 2009 р. кількість працюючих в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам склала 44,8%, у т. ч. у хімічному виробництві – 47,2% від загальної кількості зайнятих у галузі; серед працюючих у таких умовах 39,5% – жінки, у т. ч. у хімічному виробництві – 41,6%.

хімічний відход природний середовище

2. Види відходів та загальна характеристика методів боротьби з ними

Україна займає одне з перших місць у світі по обсязі відходів, що накопичуються. З 1,4 - 1,5 млрд. тонн природних ресурсів, використовуваних щорічно в промисловому виробництві, велика частина перетворюється у відходи. Основними джерелами відходів в Україні є більш 3,5 тис. підприємств видобувної, переробної, металургійної, енергетичної, хімічної й іншої галузей промисловості. Можна затверджувати, що в даний час на жодному з природних родовищ України розкривні й основні породи не використовуються комплексно, а це більш 70 - 80% загального обсягу усіх твердих відходів. До 1988 р. Україна переробляла до 12,4% обсягу вторинних ресурсів, що складало приблизно 200 млн. тонн у рік. Однак в останні роки в силу економічних і організаційних причин зменшується використання відходів як вторинні ресурси на 20% у рік.