Параметри, які характеризують якість поверхні (стр. 2 из 2)
Опорна довжина ηp профілю визначається сумою довжин відрізків в межах базової довжини, що обмежуються на заданому рівні в матеріалі профілю лінією, еквідистантною середній лінії.
Для співставлення розмірів опорних поверхонь, оброблених різними методами, зручно користуватись поняттям відносної опорної довжини tp профілю, яка визначається відношенням довжини профілю до базової довжини, тобто [4]:
,де ві – довжина відрізка, що відсікається в матеріалі виступу профілю;
p – рівень перерізу профілю, який визначається відстанню між лінією виступів профілю та лінією, що перетинає профіль еквідистантно лінії виступів профілю.
Опорна довжина ηp профілю і відносна опорна довжина tp профілю встановлюються на потрібному рівні перерізу P профілю, який визначається відстанню між лінією виступів профілю та лінією, що перетинає профіль еквідистантно лінії виступів профілю, вона виражається у відсотках від Rmax.
При проектуванні виробу, в залежності від функціональних вимог, які ставляться до його робочих поверхонь, параметри шорсткості вибирають за державним стандартом.
Значення шорсткості, що рекомендується для використання при конструюванні та технологічному проектуванні, наведені в табл. 2 [2].
Таблиця 2 Значення шорсткості, що рекомендуються при певних видах обробки
| Область застосування | Значення Rz, мкм | Значення Ra, мкм |
| Фінішна обробка | 0,0250,050,10,20,40,8 | –0,0120,0250,050,10,2 |
| Чистова обробка | 1,63,26,312,525,0 | 0,40,81,63,26,3 |
| Попередня (чорнова) обробка | 50100200400 | 12,52550100 |
Хвилястість займає проміжне положення між шорсткістю та похибкою форми поверхні. Критерієм для розмежування шорсткості та хвилястості служить величина відношення кроку до висоти нерівностей. Для шорсткості (рис. 4) це відношення орієнтовно рівне ℓ/H < 50, для хвилястості – L/Hв = 50 – 1000, для макрогеометрії – L/Hв > 1000 [4].
Шорсткість:
Хвилястість:
Макрогеометрія:
Рис. 4. Шорсткість та хвилястість поверхні
При вирішенні задач технологічного забезпечення якості поверхні деталей та їх експлуатаційних якостей технолог повинен вміти:
– забезпечувати параметри якості поверхневого шару деталей машин відповідно до їх службового призначення;
– прогнозувати режими механічної обробки, що забезпечують одержання заданих параметрів якості;
– визначати комплекс методів механічної обробки, що забезпечують одержання заданих параметрів якості поверхневого шару з найбільшою продуктивністю.
Література
1. Бондаренко С.Г. Розмірні розрахунки механоскладального виробництва. – К. 1993. – 544 с.
2. Маталин А.А. Технология машиностроения. – Л. – М., 1985. – 496 с.
3 Основы технологии машиностроения / Под ред. В.С. Корсакова – М., 197 – 416 с.
4. Справочник технолога-машиностроителя / Под. ред. А.Г. Косиловой, О.К Мищерякова. Т. 1. – М.. 1985. – 655 с.
5. Руденко П.А., Шуба В.А и др. Отделочные операции в машиностроении. – К.: Техника, 1990. – 150 с.