ЗМІСТ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
1. Пояснювальна записка (папка)
2. Графічна частина на листах (своєї моделі)
3. Графічна частина на клейонці по завданню.
ЗМІСТ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ
Вступ
Малюнок моделі
Опис зовнішнього вигляду (назва виробу)
Зразок матеріалу
Вибір матеріалу
Вибір обладнання, організація робочих місць, техніка безпеки.
Конструкторська частина
а) мірки прибавки;
б) розрахункова табличка;
в) будова креслення 1…4 см.;
г) виготовлення лекал;
д) розкладка лекал;
є) таблиця специфікації.
ТЕХНІЧНА ЧАСТИНА
А) Описати послідовність виготовлення цього виробу;
Б) Описати обробку двох вузлів по моделі вказавши технічні умови. Замалювати схему вузла, який описується у формі таблиці.
В) Список використаної літератури.
Лекала краще виготовити на цупкому папері. На лекалах необхідно зробити основний надпис:
- назва виробу (жіноче пальто);
- назва деталі;
- кількість деталей;
- деталь верху;
- ріст – окружність гр. – 0 бедер.
На кожній деталі вказують напрям нитки основи, розкладання деталей на тканини. При виконані розкладки враховують ширину тканини і як вона складена.
ВСТУП
Розвиток одягу його історичні зміни пов’язані, з одного боку, з модою, а з іншого зі стилем, що виникає на основі соціально-економічного розвитку суспільства, виявляє його культуру, побут, ставлення до навколишнього світу.
Стиль – у перекладі з грецької stylus – паличка, стрижень для письма – структурна єдність образної системи і прийомів художнього вираження народжених практикою розвитку архітектури, образатворчого і декоративного мистецтва. Отже, стиль одягу характеризується тим самим напрямком, що й інші види мистецтва даної епохи, як і в одязі, завжди відбивається короткочасні зміни, які прийнято називати модою.
Мода у костюмі – це образ, прийнятий більшістю людей, який у певний час, набуває широкої популярності. Прийоми крою, декор, добір тканини завжди пов’язані з відповідним періодом розвитку модства і одночасно збігається з сучасним естетичними критеріями і технологічними можливостями.
Слово «мода» у перекладі з французької означає міра, образ, роль у розвитку і формуванні різних видів одягу. Вважають, що мода зародилася у ХІІ – ХІІІ ст.., коли вперше почали носити капелюхи метрової висоти, довгі шлейфи, вузькі чоловічі панталони і взуття із загнутою передньою частиною.
Центром моди був і залишається Париж. Чимало зроблено для розвитку мистецтва костюму ХХ ст.. Габріель Шанель – видатний художник, модельєр для працюючих жінок.
Всесвітньо відома діяльність українського модельєра Михайла Вороніна, який почав свою кар’єру майстром закрійником чоловічого одягу. Ним вперше створено «макетне – жилетний метод», за яким одяг виготовляли без жодної примірки. Сьогодні відомий український кутюр’є вдосконалює свій метод, застосувавши комп’ютерні технології. У своїх моделях важливого значення він надає силуету, лініям, кольору: чорному, темно-бордовому, темно-зеленому.
Творчість М. Вороніна визнана міжнародною модою. Він володар найпрестижніших нагород: “Золотий наперсток” (Париж), “Чарівна голка” (Київ). Новий напрям його діяльності – моделювання і виготовлення ділового одягу для жінок.
Сучасний стиль – це складна система елементів, їхній взаємозв’язок і координація з метою досягнення краси, екстравагантності та комфорту характеризується різноманітність форм і матеріалів для одягу ХХ ст.. притаманні риси костюмів різних історичних епох і стилів. Народний національний костюм вважається невичерпним джерелом для створення моделей класичного, романтичного спортивного і фолькольорного стилів.
Жакет
Часто жіночі жакети називають піджаком. Але жінки носять саме жакети. Навіть коли на дамі надіто повністю чоловічий костюм, все одно його називають жакетом. Звичайно універсальний дамський жакет має однакові форми з чоловічим піджаком.
Піджак – чоловічий короткий однобортовий чи двобортовий являється під назвою Сак в Англії.
З попередником сака ми зустрічаємося вже в епоху готики. Це полегшує жакет, який в епоху Ренесанса був розширений і подовжений, і який іспанська мода знову пристосовувала зі строгим поглядом.
В 1740 – 1745 роках нижня частина
Жакет може бути виготовлений з шерстяної, напівшерстяної тканини чи габардину болотного кольору. Але сама вдала тканина для цієї моделі – легкий драп чи тонкий кашимір.
В результаті відділки може бути використано штучне хутро чи хутро тварини. При тязі до розкоші можна звичайно поставити і будь - яке натуральне хутро.
Підкладкові тканини
Становлять значну частину в асортименті шовкових тканин. За видом використаної сировини їх поділяють на тканини зі штучних ниток, зі штучних ниток з іншими волокнами, штучних і синтетичних ниток, чисто синтетичні. Переважно підкладкові тканини виробляють з віскозних комплексних ниток пологого кручення в основі, а також з віскозних комплексних ниток в сонові та бавовняної або віскозної пряжі. Підкладкові тканини отримують внаслідок поєднання віскозних ниток або пряжі з капроновими нитками або чисто синтетичними. Ці тканини виготовляються переважно саржевим, полотняним, атласним, рідше дрібно візерунчастим або жакардовим переплетіннями. Випускають їх вибіленими гладко пофарбованими, з ефектом «шнапса», тобто з застосуванням різнокольорових ниток. Залежно від сировини, лінійної густини ниток поверхнева густина цих тканин становить 80 – 150 г/м2 , ширина 90 – 150 см. Беручи до уваги функціональне призначення цих тканин, вони повині мати гладку, ковзку поверхню, що забезпечує їм високу стійкість до витирання та полегшує вдяганя виробу. Окрім цього, необхідно, щоб ступінь збігання цих тканин відповідав нормам, передбаченим для збігання тканин верху.
Підкладкові тканини також повинні бути стійкими до поту, тертя, забруднень, мокрих обробок, мати місце забарвлення. Всі ці властивості слід враховувати швейниками під час добору підкладкового матеріалу відповідно до тканин верху, а також пошиття одягу й проведення волого-теплової обробки виробів.
Швейні нитки
Швейні нитки призначені для з’єднання деталей одягу з тканин та інших матеріалів.
Виготовляють бавовняні, шовкові, лляні та синтетичні швейні нитки. Найчастіше у швейній промисловості використовують бавовняні нитки, які виготовляють з високоякісної гребіної пряжі шляхом скручування та обробки в 3, 6, 9 і 12 складень. Найбільш поширенні нитки в три в шість складень. Швейні нитки в шість складень спочатку скручують по дві в дну, після цього повторним скрученням з’єднують три нитки в одну. Кінцеве кручення обов’язково має бути направлене в бік, протилежний прядильному крученню.
Скручування робить нитку міцною, закріплює кінці волокон, надає їй гладкості, рівності. Кінцеве кручення може бути лівим або правим. Для швейних машин використовують переважно нитки правого кручення. Після скручування нитки проходять такі операції обробки: виварювання (кипятіння ниток у лугах під тиском з метою видалення забруднень, жирових речовин); вибілювання (проводять у розчині натрію гідро хлориду, після чого нитки обробляють сірчатою кислотою); фарбування (за забарвленям нитки бувають сурові, білі, чорні та кольорові); обробка ниток парафіном, воском, крохмалем.
Швейні нитки бувають матовими та глянцевими. Матові нитки мають незначний блиск, бо вкриті тонким шаром парафіну або сумішшю олії та крохмалю.
Готові нитки перевіряють за якістю й намотують на гільзи, бабіни; довжина ниток 200, 400, 500 м і більше. Залежно від товщини швейним иткам присвоюють різні торговельні номери – умовне числове призначення, наприклад № 10,20,30,40,50,60,70,80,100,120. Що більше числове призначення торговельного номера, то тонші швейні нитки. Шовкові нитки виробляють зі шовку – який проходить подвійне скручування. Такий шовк випускають у 9 і 16, 36, 90 складень з торговельними номерами 75, 65, 33, 18, 13. шовкові нитки використовують для зшивання одягу з тонких тканин, нитки найчастіше застосовуються для машинного обмотування петель і строчки при виготовлені одягу з різних тканин.
Петельний шовк
Петельний шовк застосовують для обмотування петель ручним способом, а також прокладання оздоблювальної строчки при виготовлені одягу. Виробляють його з натурального шовку або з віскозних ниток у два кручення, фарбують у різні кольори і випускають у мотках 50 – 80 м. У петельному шовку не допускається перекручення чи недокручення, обриви ниток під час другого кручення, штопорність, забрудненість ниток, плями.
Клейові матеріали
У швейній промисловості широко використовують клейові способи з’єднання деталей одягу. При цьому клеї можуть бути в рідкому, пастоподібному вигляді, а також у вигляді клейкої плівки, нитки, порошку нанесеного шаром на різні матеріали. Клейові матеріали застосовують для виконання основних і допоміжних операцій: для з’єднання деталей пальт, костюмів, суконь: фронтального для основних деталей, як прокладку при підгинанні та закріплені зрізів з низу рукавів, штанів, спідниць: для обробки кишень, а також прокладки, манжети сорочок.
Клей БФ-6 – спиртовий розчин, формальдегідної смоли. Клей ПВБ – спиртовий розчин. Клей БФ-6 і ПВБ використовують у вигляді плівки або шару, нанесеного на тканину.
Клей БФ-6 і ПВБ забезпечують клейовим швам міцність, еластичність, морозостійкість, стійкість до бензину. Недостатня стійкість до вологи та пряння обмежують використання цих клеїв – їх застосовують тільки в одязі, який не підлягає прянню.
При виготовленні чоловічого, жіночого одягу для дублівання костюмних, пальтових тканин використовують трикотажний дубляж поверхневою густиною 65 – 85 г/м2 на віскозній основі (70 -80% віскози, 20 – 30 % поліаміду), з покриттям – поліамідною подвійною мікрокрапкою (52 кр./см2).
Дублеж, виготовлений на нейлоновій основі поверхневогю густиною 40 – 50 г/м2, з покриттям поліамідною подвійною мікрокрапкою (52 кр./см2) застосовують для важко дубльованих тканин (шовк, трикотажне полотно). Для дублювання бузкових, платтяних тканин застосовують дубляж із текстурованого поліефірного волокна, поверхневою густиною 33 г/м2 з покриттям – поліамідною подвійною мікрокрапкою (52 кр./см2).