3.2. Документування операцій руху безготівкових розрахунків на досліджуваному об’єкті
Нормативним документом, який врегульовує питання оформлення розрахункових документів та їх приймання установами банків є Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», яка затверджена Постановою Національного банку України від 02.08.1996 р. №204 з подальшими змінами і доповненнями.
Зазначеним нормативним документом визначено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам установлених стандартів та вміщувати (залежно від їх форми) такі реквізити:
а) назву документа;
б) номер документа, число, місяць, рік його виписки. Число та рік вказуються цифрами, місяць – літерами. На розрахункових документах, які заповнюються за допомогою технічних засобів, допускається зазначення місяця цифрами (01-12);
в) назви та коди (номери) платника й одержувача коштів: повна назва або її офіційне скорочення, які відповідають зареєстрованим в установчих документах, ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України ( далі за текстом – код);
г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);
д) суму платежу цифрами та літерами. При зазначенні суми цифрами розділовим знаком є кома, а цифрами проставляється як сума у цілих гривнях, так і сума копійок. Наприклад: 123,45. При зазначенні суми літерами перше слово починається з великої літери, назва грошової одиниці вказується у скороченій формі, а сума копійок – цифрами. Наприклад: Двадцять одна грн. 78 коп., якщо сума складається тільки з копійок, то обов’язковим є написання слів «Нуль грн.», а у разі відсутності в сумі копійок обов’язковим є написання слів «00 коп.»;
е) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера й дати, назви і відповідної статті закону, якою передбачено безспірне списання (стягнення) коштів, тощо.
Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) значення.
Якщо платник або одержувач платежу (або вони разом) є особами, які відповідно до чинного законодавства України визнаються нерезидентами, то реквізити «Призначення платежу» обов’язково має додатково вміщувати дані про зміст операції, за якою здійснюється рух коштів, а також код країни, в якій одержувач платежу зареєстрований як юридична особа (для фізичних осіб – країна постійного проживання). Ці дані мають бути відображені у вигляді семизначного коду, що утворюється таким чином: перші чотири знаки – код операції за стандартною класифікацією платіжного балансу, останні три знаки – код країни одержувача платежу за Класифікатором країн світу (ДК007-96);
є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або одержувача коштів;
ж) коди бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);
з) суму податку на додану вартість (цифрами) або напис "без податку на додану вартість".
Якщо хоча б один із зазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений з порушенням вимог, що встановлені цією Інструкцією, то банк такий документ до виконання не приймає.
На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп "Вечірня". Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті.
У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проводки його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється.
Банк одержувача зобов'язаний зарахувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від розрахункової палати.
Банк не має права робити виправлення в розрахункових документах у паперовому чи в електронному вигляді, отриманих від своїх клієнтів та клієнтів інших банків, за винятком випадків, обумовлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
У разі відмови прийняти від клієнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з посиланням на розділ (пункт) нормативно-правового акта Національного банку України, який порушено), вказати дату його повернення (за підписами виконавця і головного бухгалтера, звіреними штампом банку) та повернути документ клієнту.
Відповідальність за правильність внесених у розрахунковий документ даних, у тому числі номерів рахунків (у тому числі реєстраційних), кодів банків, суми податку на додану вартість та кодів бюджетної класифікації несе підприємство «Струмок» чи фізична особа, яка оформила документ.
Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей та технічних можливостей банку, в якому він відкрив рахунок, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв’язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.
Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються з використанням технічних засобів за один раз під копірку у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, - в трьох примірниках (якщо застосування копірки неможливе, то на всіх тотожних примірниках у правому верхньому куті мають бути вміщені послідовні порядкові номери).
Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:
· платіжними дорученнями;
· платіжними вимогами-дорученнями;
· акредитивами.
1. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.
Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й міжміських розрахунках.
Дорученнями можуть проводитися:
- розрахунки за отримані товари та надані послуги;
- авансові платежі;
- розрахунки по нетоварних операціях;
- попередня оплата товарів і послуг та інші.
Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових до відвантаження покупцям зразу ж після отримання платежу і відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, зазначеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня отримання платежу).
Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отримання кредиту.
Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні цільові фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком незалежно від наявності коштів на поточному рахунку. У випадку відсутності коштів доручення розміщується в картотеку № 2, тобто обліковується на позабалансовому рахунку.
Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.
Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:
· при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;
· при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо;
· при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.
Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв'язку. Суть такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на окремому рахунку "Гарантовані платіжні доручення". Це платіжне доручення з відміткою банку передається відділенню зв'язку. До платіжного доручення додається список одержувачів коштів і запевнені бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв'язку платіжне доручення разом з реєстром здає в банк, який зараховує кошти підприємству зв'язку, одночасно списуючи їх з рахунку, де вони були задепоновані (рахунок "Гарантовані платіжні доручення").
Якщо підприємство зв'язку і платник обслуговуються різними банками, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, направляє до банку, що обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти з рахунку "Гарантовані платіжні доручення" і перераховує їх підприємству зв'язку.
Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою платника.
Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.