«...Коли в сучасному природознавстві туманна куля Канта називається первісною туманністю, то це, звичайна річ, треба розуміти лише відносно. Ця туманність є первісною, з одного боку, як початок існуючих небесних тіл, а з другого, як найбільш рання форма матерії, до якої ми маємо можливість тепер доходити. Це зовсім не виключає, а, навпаки, вимагав припущення, що матерія до цієї первісної туманності пройшла через безконечний ряд інших форм» '.
Свого часу при Ватікані — центрі католицизму — було створено Папську Академію наук, її президентом до 1966 року був бельгійський космолог і католицький абат Жорж Леметр — один з авторів теорії вибухового розширення Всесвіту з надщільного «першоатома». Свою теорію сам Леметр не пов'язував з актом божественного творення, а, навпаки, всіляко підкреслював, що вона є суто фізичною теорією і «не апелює ні до яких сил, які були б нам незнайомі».
Крім того, Леметр виклав свою думку з приводу можливих теологічних інтерпретацій теорії розширюваного Всесвіту. «Наскільки я можу гадати,— писав він,— така теорія повністю полишає в стороні будь-яке метафізичне чи релігійне питання. Вона надає матеріалістові свободу заперечувати будь-яке трансцендентне буття... Для віруючого знімається будь-яка спроба зблизитися з господом...».
Сучасна астрофізика успішно розв'язує завдання вивчення фізичних властивостей тих чи інших космічних об'єктів, а також розкриває еволюційні зв'язки між ними, взаємоперетворення різних форм космічної матерії. Нові космічні об'єкти у Всесвіті утворюються, але це не народження матерії з нічого, а її переходи з одного стану в інший.
Про добу, що закінчилася приблизно через один мільйон років після Великого вибуху, ми дістаємо пряму інформацію завдяки так званому реліктовому випромінюванню, яке виникло на ранній стадії розширення. А сучасні фізичні теорії дають нам цілком достовірні дані аж до ще більш раннього моменту, коли речовина, яка розширювалась, мала ядерну густину. Цей момент віддалений від початку розширення не більш як на 1 с. Отже, ми вже зараз маємо досить надійні відомості про відрізок часу, тривалість якого становить приблизно 99,99 тривалості всієї історії Метагалактики. Цих знань цілком вистачає, щоб робити принципові висновки. Протягом 99,99 історії спостережуваного Всесвіту ми не виявляємо абсолютно нічого такого, що прямо чи посередньо свідчило б на користь богословських тверджень про існування надприродних сил, надприродного начала або надприродного творення.