Безвинна відповідальність за моральну шкоду шкоди, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі – обставин, які виключають застосування ст. 450 ЦК України. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Що стосується суб’єктів відповідальності, то важливим є положення, відповідно до якого не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Так, в ухвалі судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України зазначено: “Посилання відповідача на те, що державна автомобільна інспекція не визнала вини шофера у нещасному випадку, не може служити підставою для звільнення автоколони від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну позивачеві, оскільки організація несе відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки і у випадку відсутності вини шофера у заподіянні шкоди”[46].
Глава 3. Форми майнової компенсації моральної шкоди.
Чинне цивільне і трудове законодавство передбачає можливість компенсації моральної шкоди у грошовій або іншій майновій формі[47]Закон не визначає поняття “іншої матеріальної форми”. Під нею, вважаємо, слід розуміти, наприклад, надання безкоштовних путівок в лікувально-оздоровчі заклади, в туристичну подорож, надання інших матеріальних благ – телевізора, магнітофона, комп’ютерної та побутової техніки, меблів, зібрання творів літератури, художніх виробів тощо, які зумовлюють позитивні емоції і цим частково компенсують ті негативні наслідки, яких зазнала особа. Проте у разі якщо необхідність лікування у зазначених закладах зумовлена ушкодженням здоров’я то надання путівки чи відшкодування її вартості потерпілому здійснюється у порядку відшкодування додаткових витрат, викликаних ушкодженням здоров’я[48]. В.П. Паліюк до способів відшкодування моральної шкоди в іншій майновій (не грошовій) формі відносить придбання автомобіля та протезів.[49] Проте таке твердження не узгоджується із ст. 455 ЦК України; ч. 5 ст. 11 Закону України “Про охорону праці”, якими закріплене право потерпілого на відшкодування у разі ушкоджень здоров’я пов’язаних з цим додаткових витрат (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальних транспортних засобів, протезування, санаторно-курортне лікування тощо) відповідно до висновку МСЕК. Поряд з відшкодуванням цих додаткових витрат потерпілий має право на компенсацію моральної шкоди у грошовій або іншій майновій формі незалежно від того, чи була заподіяна майнова шкода (в тому числі додаткові витрати) та чи була вона відшкодована[50].
Можливість відшкодування моральної шкоди у грошовій або іншій майновій формі збережено і в проекті ЦК України (ч. 3 ст. 23). Проте сформульоване в проекті положення про те, що моральна шкода компенсується грошима або іншим майном є, на нашу думку не зовсім вдалим. Оскільки, як правильно вважає С.І. Шімон, цю норму можна тлумачити не тільки як можливість компенсації моральної шкоди в іншій майновій формі, але і як можливість забезпечувати майном немайновий позов, а це є питанням процесуального права[51]. Доцільнішим, вважаємо, було б зазначити, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій майновій формі.
Разом з тим у юридичній літературі часто ставиться під сумнів доцільність застосування іншої майнової форми компенсації моральної шкоди. Пропонується відмовитися від цієї форми компенсації, виходячи з того, що гроші є загальним еквівалентом, завдяки чому вони здатні в умовах ринкової економіки задовольнити будь-які людські потреби[52]. Таким шляхом пішло російське цивільне законодавство, яким визначено єдиний спосіб грошової компенсації моральної шкоди. На наш погляд, вказана думка є правильною і підтверджується практикою, оскільки суди призначають компенсацію моральної шкоди лише у грошовій формі.
Розділ 3. Розмір компенсації моральної (немайнової) шкоди
Найбільше ускладнень у правозастосовчій діяльності судів України у справах про відшкодування моральної шкоди виникає при визначені розміру такого відшкодування. Про гостроту даної проблеми свідчать приклади того, що суди часто роблять це довільно.
Наприклад, Ватутінський районний суд м. Києва позов В. до АТ “Холдингова компанія “Київміськбуд” про стягнення моральної шкоди у зв’язку із смертельним травмуванням її сина в технічно несправному ліфті задовольнив частково – на суму 4 800 грн., хоча позов було заявлено на 300 тис. грн.
Верховний суд Автономної республіки Крим позов підприємця Є. до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в частині стягнення збитків задовольнив частково у розмірі 24 тис. 136 грн., а в частині відшкодування моральної шкоди – на 10 тис. грн.
Кіровоградський районний суд частково задовольнив позов М. до Кіровоградської районної державної адміністрації та громадянина З. про захист честі, гідності і ділової репутації. Суд визнав таким, що не відповідає дійсності викладене в листі та оголошене в ефірі повідомлення про те, що позивач порушив права жителя села Б. щодо користування земельною ділянкою, і постановив рішення, яким стягнув з відповідачів 5 млрд. крб. компенсації моральної шкоди. Ухвалою судової колегії Кіровоградського обласного суду рішення в частині розміру компенсації було змінено – його зменшено до 400 млн. крб., а постановою президії цього ж суду – до 40 млн. крб.[53]
Інколи один і той самий суд в аналогічних справах щодо заподіяння моральної шкоди встановлює різні розміри компенсації. Так, у Козельщанському районному суді Полтавської області один і той же суддя в один день розглянув дві аналогічні справи за позовами С. і Г. до одного і того самого відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка виникла внаслідок несправності кінескопів у телевізорах. Задовольнивши ці позови часткова, суд стягнув з відповідача на користь позивачів в одному випадку 220 грн. компенсації моральної шкоди. а в іншому – 550 грн. У першому випадку суд посилався на те, що можливості користуватися телевізором певний час були позбавлені діти позивача, а в другому – сам позивач-пенсіонер.[54]
В окремих випадках розмір компенсації моральної шкоди, який стягується з відповідача (передусім це стосується засобів масової інформації) використовується як засіб покарання. Так, рішенням одного із районних судів м. Києва з редакції газети “Киевские ведомости” на користь Київської міської державної адміністрації було стягнуто 1 млн. грн. компенсації моральної шкоди. Журналісти та деякі фахівці розцінили таке рішення суду як “розстріл … за перехід вулиці у невстановленому місці”.[55]
Причини неоднозначного і неоднакового підходу до вирішення питання про розмір компенсації моральної шкоди. а також способів розв’язання цієї проблеми широко дискутуються в спеціальній літературі та серед юристів-практиків.
Основною причиною ускладнень при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, на нашу думку, є, по-перше, відсутність офіційно визнаних критеріїв для визначення обсягу моральної шкоди та розміру її компенсації, по-друге, наявність колізій та прогалин у чинному законодавстві України, по-третє, відсутність у теорії цивільного права єдиного, загальновизнаного підходу до вирішення проблеми розміру компенсації моральної шкоди, що в свою чергу не дає можливості однозначно тлумачити відповідні правові норми. Все це не дозволяє ефективно вирішувати практичні питання, які виникають при вирішенні судами України справ за позовами про відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи, що компенсація моральної шкоди відбувається на емоційному рівні людської свідомості, то розмір такої компенсації повинен бути достатнім, щоб викликати у потерпілого, або дозволити йому отримати у майбутньому позитивні емоції такої глибини і сили, які здатні у повному обсязі компенсувати, врівноважити ті негативні відчуття і переживання, в яких полягає моральна шкода. Стосовно ж юридичних осіб, то розмір компенсації немайнової шкоди повинен бути достатнім для відновлення ділової репутації та інших нематеріальних активів у попередньому стані. Саме у цьому і полягає реалізація в інституті відшкодування моральної шкоди фундаментального принципу цивільного права – принципу повного відшкодування заподіяної шкоди.
З цього випливає, що проблема визначення розміру майнової компенсації моральної шкоди переходить в дещо іншу площину: по-перше, потрібно оцінити обсяг моральної шкоди – характер і обсяг душевних (психічних) та фізичних страждань потерпілого, а по-друге, визначити розмір майнової компенсації, який дозволив би потерпілому врівноважити пережиті страждання на емоційному рівні. Для юридичних осіб це механізм набуває іншого вигляду: оцінюється рівень зниження ділової репутації та обсягу нематеріальних активів потерпілого – юридичної особи, на підставі чого визначається розмір компенсації, достатній для їх поновлення.
Виходячи з викладеного вище, вважаємо, що ключовими моментами для вирішення вказаної проблеми є з’ясування питань щодо меж (мінімального і максимального розмірів) компенсації; та щодо способів та критеріїв оцінки обсягу заподіяної моральної (немайнової) шкоди та визначення конкретного розміру компенсації.