Глава 1. Межі компенсації моральної (немайнової ) шкоди
Не менш важливим для вирішення питання про розмір компенсації моральної шкоди є питання про межі такої компенсації, тобто встановлення її мінімального та максимального розмірів.
Закон не окреслює чіткі межі компенсації моральної шкоди. Проте ст. 4401 ЦК України визначає, що він не може бути меншим ніж п’ять мінімальних розмірів заробітної плати[56], максимальний розмір компенсації вказаною нормою не обмежується.
У юридичній літературі іноді зазначається, що вказана норма застосовується, якщо спеціальним законодавством не визначено іншого правила. У цьому випадку повинні застосовуватися норми спеціального закону. Так, О.І. Сліпченко стверджує, що у разі якщо моральна шкода заподіяна діями, передбаченими ст. 7 ЦК України, то будь-які обмеження її розміру не встановлені[57]. Така думка очевидно ґрунтується на положенні п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно з якою ст. 4401 і ст. 7 ЦК України є спеціальними нормами.
Проте, як уже зазначалося, вказана позиція навряд чи може бути визнана обґрунтованою.
У зв’язку з цим положення ч. 2 ст. 4401 ЦК України щодо визначення мінімального розміру повинно застосовуватися в усіх випадках компенсації моральної шкоди. Продовжуючи думку, слід відмітити, що з вимогами цієї статті не узгоджуються положення ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, відповідно до якої розмір відшкодування за моральну шкоду у таких випадках не може бути меншим однієї мінімальної заробітної плати за один місяць перебування під слідством і судом. Якщо врахувати, що слідство і суд може бути проведено менше як за п’ять місяців, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди за цим Законом становитиме менше п’яти мінімальних розмірів заробітних плат, що суперечитиме ч. 2 ст. 4401 ЦК України.
Уявляється, що у цьому випадку діє загальна норма ч. 2 ст. 4401 ЦК України, і мінімальний розмір компенсації у будь-якому разі не може бути меншим від п’яти мінімальних розмірів заробітних плат. Відхід від цього положення повинен розцінюватися як порушення вимог чинного цивільного законодавства.
Що стосується максимального розміру компенсації моральної шкоди, то слід зазначити, що доктрина цивільного права виходить з неможливості встановлення верхньої межі такої компенсації. По-перше, така практика суперечитиме загальному принципу цивільного права про повне відшкодування заподіяної шкоди[58]. По-друге, встановлення максимального розміру компенсації суперечить загальній нормі про відшкодування моральної шкоди – ст. 4401 ЦК України, за змістом якої компенсації підлягає моральна шкода у повному обсязі.
Однак чинне законодавство є непослідовним у цьому напрямку. Існує один нормативно-правовий акт, що визначає максимальний розмір компенсації – Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 р. (із змінами і доповненнями внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1100 від 03 жовтня 1999 р.), пунктом 11 яких встановлено, що розмір компенсації моральної шкоди не повинен перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян[59]. Оскільки ст. 4401 ЦК України не передбачає максимального розміру компенсації моральної шкоди, тому немає жодних підстав, для встановлення такого положення, до того ж у підзаконному нормативно-правовому акті[60]. Крім того, судова практика у справах про відшкодування моральної шкоди виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації визначається судом з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, наслідків тілесних ушкоджень, істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках[61].
Разом з тим, після доповнення КЗпП України ст. 2371, яка передбачає можливість компенсації моральної шкоди у разі порушення будь-яких трудових прав працівника[62], складається ситуація за якої моральна шкода, заподіяна працівнику зв’язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, які стали наслідком дії небезпечних або шкідливих умов праці (тобто, внаслідок порушення конституційного права працівника на належні, безпечні і здорові умови праці[63]) підлягає відшкодуванню лише в межах 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У той же час, моральна шкода заподіяна порушенням інших трудових прав особи (наприклад, незаконне переведення) відшкодовується без обмежень.
Виходячи з викладеного можна зробити висновок, що п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків суперечить ст. 4401 ЦК України та ст. 12 Закону України “Про охорону праці”. А тому, на підставі п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”[64]суди при задоволені позовів про компенсацію моральної шкоди, заподіяної працівнику трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, повинні застосовувати норми ст. 4401 ЦК України та ст. 12 Закону України “Про охорону праці” без обмежень розміру такої компенсації будь-яким максимальним розміром, виходячи лише з конкретних обставин справи.
Повертаючись до проблеми мінімального розміру компенсації моральної шкоди, слід зазначити, що суди не завжди враховують встановлений ч. 2 ст. 4401 ЦК України мінімальний розмір компенсації такої шкоди. Так, зокрема, Богунський районний суд м. Житомира стягнув на користь С. 50 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок затоплення квартири. Богородчанський районний суд івано-Франківської області у справі за позовом Д. до С. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою стягнув з відповідача на відшкодування моральної шкоди. Рішення у цих справах оскаржені не були. Натомість ухвалою судової колегії Тернопільського обласного суду було скасоване рішення Тернопільського міського суду у справі за позовом К. оскільки з відповідача було стягнуто 50 грн. компенсації моральної шкоди, що не відповідає вимогам ст. 4401 ЦК України щодо мінімального розміру компенсації[65].
В окремих випадках позивач може вимагати компенсацію моральної шкоди у меншому, ніж п’ять мінімальних заробітних плат, розмірі, або взагалі символічну суму (скажімо – 1 грн.), і суди задовольняють позов саме в такому розмірі. Так, Диканський районний суд Полтавської області стягнув з відповідача на користь Полтавського міського голови 1 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішення було залишено без змін судом касаційної інстанції[66]. Вказане рішення суду з одного боку суперечить вимогам ст. 4401 ЦК України щодо мінімального розміру компенсації, з іншого боку п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” зобов’язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах заявлених позивачем вимог.
Така позиція Пленуму Верховного Суду України видається цілком обґрунтованою, оскільки при вирішенні справ про відшкодування моральної, передбачене ч. 8 ст. 203 ЦПК України право суду вични за межі заявлених позовних вимог[67]. Крім того, ряд фахівців вважає, що обмеження мінімального розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди є мінімальною межею лише для суду, за яку останній не може вийти вирішуючи питання про розмір компенсації в межах заявлених позивачем вимог; у випадку ж коли вимоги позивача є нижчими ніж встановлений законодавством мінімум – суд, виходячи з принципу диспозитивності, повинен вирішувати позов у межах заявлених вимог[68]. Задоволення позовних вимог, заявлених у розмірі, що є нижчий або значно нижчий (символічні суми) від встановленого законом мінімуму, не може розглядатися як порушення прав сторін, норм матеріального чи процесуального права.
Виходячи з цього, слушною є пропозиція доповнити ч. 2 ст. 4401 ЦК України після слів “не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати” словами “якщо позовні вимоги перевищують цю суму”[69]. Це дозволило б за умови існування мінімального розміру компенсації моральної шкоди усунути неоднозначність у тлумаченні та застосуванні закону при вирішені позовів, заявлених у меншому, ніж мінімально встановлений, розмірі.
Водночас, варто зазначити, що питання законодавчого (нормативного) встановлення мінімального і максимального розміру компенсації моральної шкоди є досить спірним з огляду на саму правову природу моральної шкоди, а також передовий зарубіжний досвід.
У переважній більшості держав, у праві яких існує інститут компенсації моральної шкоди, будь-які межі її розміру (мінімальні, а тим більше максимальні) законом не окреслюються. В кожному конкретному випадку суди визначають їх самостійно, виходячи із суті позовних вимог та фактичних обставин справи[70].