А. Виробнича потужність, що максимізує сумарний прибуток від реалізації продукції:
продукція "А" (Х1) = 146 шт.
продукція "Б" (Х2) = 922 шт.
продукція "У" (Х3) = 0 шт.
Загальна сума прибутку від реалізації продукції (значення цільової функції):
Z = 191-146 + 176-922+229-0 = 190158(грн.)
Б. Виробнича потужність, що мінімізує сумарні простої устаткування:
продукція "А" (Х1) = 0 шт.
продукція "Б" (Х2) = 977 шт.
продукція "В"(Х3) = 77 шт.
Сумарний час простоїв металорізального устаткування (значення цільової функції):
Z = 11543 + 3717 = 15260 (станко-годин)
У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємства є найдешевшим заходом . що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є учасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються якісні, та кількісні зміни.
Якщо не враховувати впливу обєктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізірованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різний їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обраних виробництвах, що впідсумку стимулює необхідність перебудови структури їх сисстем машин.
Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають в безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах цей прцес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких звязків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.
Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагае постійного впорядкування складових їх єлементів та удосконалення організаційних звязків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.
Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. Прицьому. Одні з них мають мінімальну пропускну здатність, а інші – максимальну. В зв язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.
1.10.Виробничий фактор «капітал» як основне джерело підвищення єфективності виробництва.
У практичному розумінні «капітал» - це вкладене в основну спрвву джерело доходу, що дає суспільно корисний єфект. Перевищення вкладень від використання капіталу коштів над вкладеннями утворить прибуток. Спрямування її частини на розвиток виробництва означає капіталізацію (реінвестування) прибутку.
Доход приносить не тільки виробничий фактор «капітал», а й інші джерела (гроші, акції і т.п.). Однак усі ці джерела в остаточному підсумку забезпечують доход в результаті інвестування в об єкти підприємницької діяльності – виробництво товарів, послуг, що задовольняють потреби суспільства.
Так, гроші не приносять їхнім власникам доходу доти, поки вони не вкладені у прибуткову справу. Внески в банк приносять їхнім вкладникам доход у вигляді відсотків завдяки тому, що банк інвестує прийняті ним внески у виробництво шляхом надання підприємствам кредитів під більш високий відсоток, ніж відсоток за вкладами.
Капітал, як виробничий фактор виступає, з одного боку, у формі грошового або речового капіталу, а з іншого – у формі власного або чужого капіталу.
Ця неоднозначність визначається структурою балансу підприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна виділити власний капітал підприємства, тобто фінансові кошти, які підприємство (підприємець) створює саме собі, ічужі (позикові) кошти, що утворюють чужий капітал.
З боку активу можна виділити грошовий капітал (фінансові кошти) і речовий (реальний) капітал. Надання грошового капіталу для купівлі засобів виробництва називається фінансуванням, перетворення грошового капіталу в реальний капітал – інвестуванням.
Таким чином, інвестиції фінансуються за рахунок власного капіталу підприємства (самофінансування) і за рахунок чужого капіталу шляхом залучення позикових коштів. Існують різні механізми залучення позикових коштів (у формі позички, кредиту, випуску облігацій, венчурного фінансування, лізінгу).
Величина виробничого фактора «капітал» змінюється під впливом інвестицій і витрат капіталу. Якщо інвестиції дорівнюють витратам, то капітал залишається незмінним.
У випадку, коли інвестиції меньші ніж витрати. Величіна капіталу падає (такий стан характерний останніми роками для багатьох виробництв російської промисловості). Якщо інвестиції перевищують витрати виробництва, о капітал зростає.
Засоби виробництва тривалого користування надовго прив язують фінансові кошти до виробництва, тому плата за користування таким капіталом висока: мають місце витрати фінансових коштів на відсоток і виробничий капітал на амортизацію і ремонт. Ці витрати виникають незалежно від кількості виробленої продукції, тобто є постійними. Якщо в капіталомісткому виробництві фактор «капітал» увесь час виявляється незавантаженим, то постійні витрати розподіляються на меньшу кількість продукції, що призведе до зростання цих витрат на одиницю продукції, зниженню прибутку й рентабельності капіталу.
Коли прибуток дорівнює нулю, то це порог прибутковості (точка критичного обсягу виробництва). При меньшому обсягу виробництва (обсягу прдажів) підприємство зазнає збитків. При збільшенні виробництва понад критичний обсяг підприємство дістає прибуток.
На підприємстві, яке повніше використовує свої виробничі потужності, при тому ж обсягу поточного виробництва рентабельність продукції буде вищою. Максимальна рентабельність досягається при повному використанні виробничих потужностей. У з вязку із цим найважливішим завданням управління підприємством є повне використання виробничих потужностей.
Вирішення цього завдання досягається систематичним оновленням
продукції, що забезпечує підтримку попиту на даному ринку, і проникнення на інші ринки, де попит на дану продукцію досить високий. Іншим способом вирішення цього завдання є раціональна диверсифікованість виробництва шляхом розширення сфери діяльності підприємства по життєвому циклу продукції (наприклад, не тільки виготовлення технологічного устаткування, а й його монтаж і налагодження в споживача, профілактичне обслуговування і ремонт) і розширення номенклатури продукції в межах даної технології (найпростіший, широко розповсюджений варіант – випуск різних модифікацій на основі базової конструкції).
Визначальний вплив на величину виторгу на одиницю продукції мають:
¨якість виробу;
¨матеріфломісткість;
¨енергоємність;
¨фондоємність;
¨трудомісткість (точніше, зарплатоємність) продукції.
Значення цих параметрів визначаються на стадії проектування й досвідченного відпрацьовування продукції й технологічної системи виготовлення.
Очевидно, чим нижча зарплатоємність продукції. Тим при повному обсягу виробництва підприємство починає одержувати прибуток. Тому одним із завдань стратегічного управління є розміщення виробництв компанії в районах, щозабезпечують зниження затратоємності продукції. Так, багато транснаціональних компаній розміщують свої трудомістсткі складні виробництва в регіонах з дешевою робочою силою.
Матеріалоємні виробництва (наприклад, металургійні) доцільно розміщувати поблизу джерел сировини, щоб максимально знизити транспортні витрати.
Наукомісткі виробництва краще розміщувати там, де є кваліфікована робоча сила і тому не потрібно додаткових витрат на навчання.
Виробництва, що потребують великих територій, розміщують у районах з більш низькою ціною на землю. Однак слід зазначити, що всі зусилля зі зниження затратоємності продукції можуть не виправдатися, якщо буде вироблятися продукція низької якості (з низкою ціною продажу).
2. Розрахункова частина.
Завдання №1
На підставі вихідних даних розрахуємо тривалість виробничого циклу виготовлення виробів при використанні послідовного, паралельного та паралельно-послідовного виду руху предметів праці.
Вихідні дані:
| Найменування показника | Значення показника |
| Загальний розмір оброблення однієї партії виробів, од. | 15 |
| Кількість транспортних партій | 5 |
| Розмір транспортної партії, од. | 3 |
| Кількість робочих місць: | |
| 1 операція | 1 |
| 2 операція | 1 |
| 3 операція | 1 |
| 4 операція | 2 |
| 5 операція | 1 |
| 6 операція | 1 |
| Норми часу на виконання операцій, хв. | |
| 1 операція | 3 |
| 2 операція | 6 |
| 3 операція | 2 |
| 4 операція | 12 |
| 5 операція | 3 |
| 6 операція | 8 |
Вирішення завдання:
1) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні послідовного виду руху предметів праці: