Смекни!
smekni.com

Історія розвитку та краху Бретон-Вудської валютної системи. Реформування Німецького федерального банку (стр. 3 из 5)

Банк широко використовує політику обов'язкових мінімальних резервів, облікову політику, операції на відкритому ринку (тобто, операції з державними цінними паперами).

Банк здійснює касове виконання державного бюджету, операції з іноземною валютою і золотом, кредитує уряд і міжнародні організації.

Особливості організації кредитної системи у Німеччині. Головним завданням Європейський валютний інститут вважає стримування темпів інфляції в межах 0-2 %. Інші цілі - сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеню конвергенції національних економічних систем, підтримка економічного єднання й солідарності держав-членів ЄС - носять відверто допоміжний характер. Німецьку банківську модель було взято за основу функціонування Європейського центрального банку (ЄЦБ) у зв'язку із запровадженням нової валюти "євро" з 1 січня 1999р.

Німецька модель базується на основі норм мінімального резервування, усереднення цих норм і нечастих операцій на відкритому ринку з метою згладжування коливань ліквідності в банківській системі і стабілізації відсоткових ставок.

Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ незалежно від розмірів банків, різниці у правових формах та відносинах власності. Кожна з них виконує для своїх клієнтів усі можливі банківські операції.

Незалежність Бундесбанку від уряду та досконалість законодавства у цій сфері - можна сказати, єдиний випадок у світі. Центральний банк не ставить собі за ціль отримання прибутку, як це роблять інші центральні банки. Бундесбанк функціонує як корпорація громадянського захисту.

Резюме.

1. Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк - Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку. У 1957 році був прийнятий закон про Німецький федеральний банк на основі об'єднання Банку німецьких земель та центральних банків земель. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

2. Уставний капітал банку належить Федерації. Органами управління Бундесбанку є: Рада Центрального банку, Рада директорів Правління Центральних банків земель. Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

3. Головним завданням Бундесбанку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки. Основні функції Бундесбанку: емісія банкнот, керування золотовалютними резервами, керування валютними курсами, функція Державного банку, функція головного банку.

4. Німецький федеральний банк використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання: встановлення облікової ставки в рамках угод рефінансування кредитних установ, політика обов'язкових мінімальних резервів, облікова політику, операції на відкритому ринку.

5. Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ. Незалежність Бундесбанку від уряду не має жоден банк у світі. Німецька модель базується на основі норм мінімального резервування.

Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів.

І етап - до 70-х років XIX ст. - срібний монометалізм: різні грошові системи (грошові одиниці - пфеніг, грошей, геллер, талер, гульден), в обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.

ІІ етап - 1875-1924 рр. - золотий монометалізм: створення єдиної грошової системи, єдина валюта - рейхсмарка із золотим вмістом 0,358423 г золота, в обігу також були банкноти. Після Першої світової війни посилилась інфляція, яка переросла в гіперінфляцію.

ІІІ етап - 1924-1931 рр. - у 1924 р. проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих. У результаті реформи відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою.

IV етап - 1931-1948 рр. - скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей. Після Другої світової війни відбулося знецінення рейхсмарки, країна перебувала в глибокі економічній кризі.

V етап - 1948-2002 рр. - здійснено грошову реформу: в обіг було введено нову грошову одиницю - німецьку марку, переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. У 1949 р. в країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи було встановлено золото-доларовий стандарт, курс німецької марки до долара становив 3,33 марки за долар США (у вересні 1949 р. девальвація, курс - 4,2 марки за долар США). У 1953 р. ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який зафіксував золотий вміст марки в 0,211588 г золота. 1958 р. - запроваджено часткову конвертованість марки.

VI етап - з 2002 р. - марку замінено на євро.

З моменту створення ЄСЦБ Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк ФРН є складовою ЄСЦБ. Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині".

До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні. Результати рішень банку зажди висвітлюються у засобах масової інформації. За допомогою відсоткових ставок банк має змогу у тій чи іншій мірі змінити кількість готівки в обігу.

Банк виконує забезпечення виконання платіжного обігу та контроль за діяльністю інших банків та впливу на них - прямо (участь у контрольних радах) та опосередковано (використання інструментів грошової політики).

Що стосується підтримки стабільності цін, то вона може здійснюватися двома способами. Перший - це регулювання короткострокових відсоткових ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага (він становить близько 2-х років) між здійсненням заходів регулювання та їх результатом - впливом на ціни й обсяг виробництва.

Другий спосіб полягає в тому, щоб доповнити регулювання відсоткових ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак і цей метод має свої недоліки. Як показує практичний досвід, у динаміці саме грошової маси присутній значний елемент невизначеності, пов'язаної з не передбачуваними змінами в політиці приватних фінансових інститутів і в настроях населення. Це робить контроль над грошовими агрегатами з боку Бундесбанку не досить надійним. Крім того, і цьому методу регулювання властиві деякі тимчасові лаги.

Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) заявив про свій намір зберігати наступність і використовувати всі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували себе з позитивного боку.

Резюме.

1. Велику роль у регулюванні грошового обігу відіграє антиінфляційна грошова політика Бундесбанку. Грошові агрегати схожі до американських, але їх всього 3: М1 включає готівкові гроші в обігу та кошти на розрахункових рахунках; до агрегату М2 входить М1 та строкові і ощадні депозити у фінансових установах; до М3 належать М2 та депозитні сертифікати.

2. Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів. І етап - срібний монометалізм, ІІ етап - золотий монометалізм, ІІІ етап - грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих, IV етап - скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей, V - етап проведено грошову реформу: в обіг було введено німецьку марку, VI етап - марку замінено на євро.

3. З метою збереження довіри до банків у Німеччині створена система добровільного страхування вкладів та резервування коштів банків. Бундесбанк активно кредитує-комерційні банки, організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами.

4. Статутний фонд Бундесбанку належить уряду, якому й перераховується отриманий прибуток. Проте банк не зобов'язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики.

5. Марка (Deutsche Mark) - вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Курс німецької марки (DEM, DM, D-Mark) щодо євро: 1 EUR = 1,95583 DEM.

6. До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні.

Банківські фінансові установи. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов для вкладників.

Формальною метою публічно-правових кредитних установ є заохочувати накопичення заощаджень і сповна забезпечувати приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами.

Універсальні банки посідають здійснюють усі види банківської діяльності (у тому числі операції з цінними паперами). До них належать приватні комерційні банки ("гросбанки", регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи ("Райфазен" та "Фольксбанк"), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них - "гросбанки": "Дойче банк", "Дрезднер банк" і "Коммерцбанк". Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів. Ці банки мають досить розгалужену мережу філій - 3,5 тис., їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів.