Література:
Абульканова-СловскаяК. А. Диалектикачеловеческойжизни. М.: 1979 г.
Бандура А.Теория социальногонаучения –СПб, Евразия2000 г.
Бодальов А.А.Психологияличности. –М.: МГУ, 1988 г.
Вилюнас В.К.Психологическиемеханизмымотивациичеловека. –М.: МГУ, 1990 г.
Занюк С.С.Психологіямотивації– К.: Либідь,2002 р.
Ильин Е.И. Мотивацияи мотивы. Питер,2000 г.
КалашниковаЛ.В. Психологияразвития. –Кировоград,2000 г.
Ковальов В.И.Мотивы поведенияи деятельности.2001 г.
Леонтьев Д.В.Психологиясмысла. – М.:СМЫСЛ. 1999 г.
Ломов Б.Ф.АбулькановаК.А. Психологияличности всоциальномобществе. 1989г.
Мартынюк И.О.Жизненныецели личности.– Киев.: Наука,1990 г.
Марыщук В.Л.,ЕвдокимовВ.И. Поведениеи саморегуляциячеловека вусловияхстресса. –СПб.: Изд. дом"Сентябрь",2001 г.
Маслоу А. Психологіябуття. – М.: Ваклер,1987 р.
Мистецтвожиттєтворчостіособистості– К.: ІЗМН.
МогильнийА.П. Культураі особистість.– К.: Вища школа,2002 р.
Наумова Н.Ф.Социологическиеи психологическиеаспектыцеленаправленностичеловека. –М.: Наука, 1988 г.
НиканороваЛ.В. Мировозрениеличности ивозрастныеособенности.– К.: Наука, 1989 г.
РубинштейнС.Л. Бытие исознание. 1989г.
СтаниславГрогр. Духовныйкризис. Статьии исследования.– М.: МГИ. 1995 г.
Старовойтенко.Жизненныеотношенияличности. –К.: Лыбидь, 1992 г.
РОЗДІЛІ. ПОНЯТТЯ ДУХОВНОСТІВ ПСИХОЛОГІЧНІЙЛІТЕРАТУРІ
Духовнийрозвиток – цедовгий і складнийшлях по незнайомійкраїні. Вінпробуджуєздібності, щораніше спали,возвеличуєсвідомістьдо нового рівня,рішуче трансформуєелементи особистості,яка починаєфункціонуватив нових вимірах.
Термін "духовний",в широкомузначенні, завждипов’язанийз емпіричноспостерігаємимвнутрішнімстаном людини.В цьому смислі"духовне"відображаєне тільки тіпереживання,які традиційновважаютьсярелігійними,а те що торкаєтьсясприйняттята пізнання,всю людськуактивністьта всі функції,у яких загальнийпідсумок –володінняцінностями,більш високимичим загальноприйняті– такі як етичні,естетичні,героїчні,гуманістичніта альтруїстичні.[18]
В психосинтезівважалось, щотаке переживаннявищих цінностей,виникає нарівні суперсвідомостілюдини. Підсуперсвідомістюрозумієтьсявища складовачастина нижчогонесвідомого,добре описаногоФрейдом та йогопослідовниками.Вище "Я" дієяк об’єднуючийцентр у відношеннісуперсвідомостіта по відношеннюдо всього життялюдини.
Духовні переживанняможуть бітиобмежені, тобтопроходититільки на рівнісуперсвідомості,а можуть такожвключати іпізнання цілісного"Я".
В наш час кількістьосіб, що переживаютьпорушення, тамають духовнепоходженняшвидко зростає.Можна сказати,що цей зрістіде в ногу зчислом людей,що свідомо чинесвідомошукають шляхдо більш повноцінногожиття. Більшетого, найбільшийрозвиток іскладністьособистостісучасної людини,її критичнийрозум, що збагачуєдуховний розвиток,щедро винагороджуєйого але в тойже час сам процесускладнюється.В минуломутаких якостей,як прагненнядо духовногоі моральноговдосконалення,повна любовіпокора Богу,було достатньощоб відкритиворота, що ведутьна вищий рівеньсвідомості,дати індивідупочуття внутрішньоїєдності танаповненості.Сьогодні жбільш різноманітніі складні аспектиособистостіприймаютьучасть в трансформуванняі мають гармонійновзаємодіятиміж собою. Цеосновні прагнення,емоції та почуття,творче відображення,вперта воля,а також міжособистісніта соціальнізв’язки.
Тому вельмикорисно описатизагальні рисипорушень, якіможуть виникнутина різних стадіяхдуховногорозвитку іпам’ятати деякіпоради.
В процесі духовногорозвитку можнавиділити чотириетапи:
криза, що передуєдуховномупробудженню;
криза, викликанадуховнимпробудженням;
реакція, щослідує за духовнимпробудженням;
процес перетворенняособистості.[19]
Під духовноюособистістю,оскільки вонапов’язана земпіричною,ми не розуміємотого чи іншогоокремого станусвідомості.Скоріше мирозуміємо піддуховною особистістюповне об’єднанняокремих станівсвідомості,конкретновзятих духовнихздібностейта станів. Цеоб’єднанняв кожну окремухвилину можестати об’єктомнаших думокта викликатиемоції аналогічніемоціям, щовиникають внас під впливомінших сторіннашої особистості.Коли ми думаємопро себе, якпро думаючихособистостейвсі ніші сторонинашої особистостіуявляютьсявідносно нас– зовнішнімиоб’єктами.Навіть в обмеженняхнашої духовноїособистостідеякі елементи,здаються більшзовнішніми,ніж інші. Наприклад,наші здібностідо відчуття,уявляютьсяменш інтимно,пов’язаниміз нашим "Я",ніж наші емоціїта бажання,самий центр– ядро нашого"Я", оскількивоно нам зрозуміло,святе із святихнашого існування– це відчуттяактивності,що знаходитьсяв деяких нашихвнутрішніхдушевних станах.На це відчуттявнутрішньоїактивностічасто вказували,як на безпосереднєпроявленняжиттєвої субстанціїнашої душі. [1]
Становленнядуховності– це вища метакожної особистостіадже в міцномуґрунті духовностізростає і особистістьі людина.
Серед багатьохпроблем нашогосуспільства,які трапляютьсяв наш час, є проблемазростання тарозвиткуінтелектуального,духовного тафізичногокомпонентівлюдини табезпосередньомолоді. Неперервністьосвітньогота професійноговдосконаленняособистості,звернення дозагальнолюдськихі національнихцінностейнасампереддуховно-моральних.
Що ж творитьдуховну людину?На думку Г.Сковороди– це шлях добра,через пізнання,усвідомленняі розуміннясвоєї істинної,духовної природи,свого призначенняв світі до чоголюдину закликаєхристиянськамораль.
Надзвичайнопродуктивнимметодом формуваннядуховно-інтелектуальноїособистостівважаєтьсяметод діалогу,пошуку істини.
Акумуляторомдуховностівиступаютьрелігія, наука,мораль, мистецтво,педагогіка.
Суспільствомає забезпечитиширокий спектрвибору свободи,волі людиничерез культурно-освітні,наукові та іншізаклади.
Пізнання людиноюсамого себе,таємниць свогожиття –одиніз її духовнихпошуків, щосягає в глибинустоліть. Потрібнодопомогтидитині пізнаючисвіт, пізнатисебе як людинуі сприяти тому,щоб вона буласуб’єктомжиттєтворчості. Навчити мистецтвужиття, бутиконкурентноспроможнимв сучасномусвіті, оволодітикультуроюжиття. Потрібноставити собіза мету розвиватиособистість,розумові здібності,творчі вміннясамостійноздобуватизнання, логічномислити. Створенняситуації успіхує умовою длясамореалізаціїкожної особистості.Учитель маєбути духовнимнаставникому пошуку істини,добра і краси,взірцем розсудливостів особистомуі громадськомужитті. [14]
В наш час нашасамооцінкаробиться зточки зорувнутрішньогосвіту та єдностівнутрішньогота зовнішньогосвіту.
Енергія творчостіживиться зджерела, якеміститься втаємній глибинідуху, поза чуттєвимбуттям та пов’язанимиз ним структурамидосвіду. Завдякидуховностілюдини суб’єктстає здатнимдо таких особистіснихпроявів як:
подоланнястереотипівта продукуванняоригінальнихідей, передумовисемантичнихзв’язків татрансмутаціїзнань та досвіду.
руйнуванняізоморфізмусвідомостібуття, тобторозвитку свободижиттєдіяльності.
до автономноїнонконформістськоїнезалежноївід групи поведінки:посилюєтьсяздатність допозазалежностіі, відповідно,знижуєтьсясугестивність,навіюваністьпсихіки.
до виробленняшироких узагальненихпоглядів насвіт, які долаютьвузькоемпіричнийрівень оцінок:мислення стаєбільш системним,здатним доперспективногобачення тапередбачення,плануваннята ціленакладання.
до надситуативноїповедінки, якаорієнтованана найвищіцінності, долаєвузькопрагматичніінтереси.
до неутилітарноїмотивації.
до моральнихвчинків, тобтотаких, колиморальнийвибір здійснюєтьсяза вільнимвнутрішнімпереконанням,а не визначаєтьсязовнішнімидетермінантами,соціальнимконформізмом.
Таким чином,ми бачимо, щошлях, який стимулюєсвідомістьдо духовностів різних проявах,інтелектуальній,вчинковій,соціальній,моральній, –це шлях звільненняпсихічноговід залежностізовнішньоюдетермінацією.[7]
Одна з головнихумов звільненнясвідомостіособистості– трансценденціясвідомостіза межі наявногочуттєвогобуття, узагальнено-позачасовийпогляд на речі.Духовність– це крок свідомостіза обрій уставленогоу світ свободита творчості.
Людині потрібнаопорна реальність,базуючись наякій, вона малазмогу будувативірний образвнутрішньогосвіту. [13]
Духовна людина,я к писав В. ФранкоЄ такою, що їїдуховна сутністьвиходить замежі тілесного,її духовністьвиявляєтьсялише тоді, коливона піднімаєтьсянад собою істає відношеннямсама до себе.[14]
Духовністьособистостітворитьсяподібно добудівлі, в основіякої лежитьвіра, на цю основунакладаєтьсятерпіння тапослушання,а далі співчуття.Каменями єтерпіння імужність, цемент– смирення. [9]
Ціннісні орієнтаціїявляються однимз найбільшкомплексних,багаторівневихутворень вструктуріособистості,які виконуютьроль регуляторівповедінки.Знання степенюсформованостіцінніснихорієнтаційособистості,їх ієрархія– ключ для можливостіздійсненнявихованняособистості.Ціннісні орієнтаціївпливають навизначеннямісця особистостів суспільстві,а також на вибірнею референтноїгрупи. цей фактповинен враховуватись.То ж духовніцінності виявляютьсяспільними длядуже широкихкіл людей безвідноснодо їх професіїчи особистихуподобань. Впевних ситуаціяхвони охоплюютьусе суспільство,етнос або націю,визначаютьїх глобальнуповедінку. Дотаких вищихцінностейзавжди належалирелігійніпереконання,почуття любовідо батьківщини,відданістьінтересамнації, рідніймові, а такожестетичніцінності. Звичайноу різних людейступінь відданостіцим духовнимцінностямрізна. Для деякихлюдей вищідуховні цінностірозглядаютьсяяк атрибутижиття без якихвоно втрачаєсенс.
Тому саме поширеннямдуховних цінностейкультура виконуєсвоє призначення– єднання соціуму.Вона досягаєсвоєї метирізними способами,але передусімтакими, як силаестетичноговпливу – завдяки,вторам мистецтва,що діють як наемоційну такі на інтелектуальнусфери людини.Власне поєднанняцих вищих формемоційногоі інтелектуальногозбудженнятворить те, щоми називаємоестетичноюнасолодою. Їїспричиняютьне лише творимистецтва, ай наукові досягнення.Найсильнішевідчуваютьдуховні цінностіїх творці і ті,хто активносприймає іпоширює цінностісеред інших.І хочу такихлюдей у соціумівідносно небагато,їх роль виняткова,бо саме їх активнадіяльністьздатна об’єднатипрактично усіхінших. [15]
У процесі витворенняі утвердженнядуховних цінностейважливу рольвідіграє притаманнетеж лише людинівідчуттясправедливості.Хоча останнєє сильною внутрішньоюспонукою, однаквоно може скеруватирізних людейв різних напрямкахвнаслідокрізного розуміннятого у чому жсправедливістьполягає. Культуранамагаєтьсястверджуючиправду життяпереконливимимитецькимита іншими творамисформуватиі ошляхетнитипочуття справедливості.Очевидно, щовизначна рольв єднанні спільнотиналежить самееліті – цьомупорівняновузькому колулюдей. Найактивнішихтворців і носіївдуховних цінностей.Без них націядоволі швидкорозкладається.Наука довгийчас твориладуховні цінності,які щось важилилише для вузькогокола професіоналів,хоча матеріальніплоди науковогопрогресу споживаливсі. Істини яківона встановлювала,мали з самогопочатку характер,доволі нейтральнийдо етичнихнастанов, алюдських інтересівторкалися лишепрактичнінаслідки науковогопрогресу. Крімтого, прагненнянауки встановитите, що існуєнасправді,незалежно відупередженьлюдей дозволяєпобудуватиреалістичнукартину світу,сприяє твердомуусвідомленнюцілісності, в якій живелюдина як наслідок– полегшує їйпристосуваннядо реалій буття,стимулює іскеровує діяльністьщодо змінидійсності вбажаний людинібік.
Отож людинане може відмовитисявід пізнаннясвіту. Це їїмісія, для їївиконання вонастворена іпокликана.Звісно, науканіколи не булаєдиним способомпізнання, аленадійністьнауки, контрольованістьїї висновківє надзвичайнопривабливоюрисою її. [7]
Говорячи процінності, яківитворює культураартефактів,культура формуєв людині такожусвідомленняїї цінностей.Це справедливоне лише щодовисоких витворівмистецтва,літератури,а й щодо звичайнихкорисних побутовихречей. Любовдо гарно оздобленогоінструментує природноюрисою культурноїлюдини, рівнояк і повага допотрібнихсуспільнихінститутів,розвинена вкультурномусуспільстві.В часи культурногозанепаду людивтрачаютьпочуття цінностіартефактів,так само, яквони зневірюютьсяу високих ідеалах.
Отже, можнатвердити, такимчином, що поняттядуховних цінностейє центральнимв культуріособистостічи суспільства.Вони формуютьі скеровуютьдію тих механізмів,які здійснюютьобидві функціїкультури:
1 – підтриманняєдності тарівноваги усоціумі;
2 – пристосуваннялюдства донових, зміненихумов завдякистворенню новихідей і забезпеченнятим самим йогоеволюційногоросту.
Поєднанняестетичнихта інтелектуальнихзасад у творчостілюдини формуєїї прагненнядо краси таістини. Самена цій основінароджуються,кристалізуютьсяі усвідомлюютьсяпритаманнілюдині спершуна інстинктивномурівні поняттясправедливостіі добра. Усвідомленнятого, що джереломвищий творчихдосягненьлюдини є Богі освячує їхавторитетомрелігії. В своїхобрядах релігіязавжди акумулювалавсі види мистецтв,всі форми естетичногоі етичноговпливу на людей,надихувалаїх мудрим словомпровідниківта духовнихнаставників,живим взірцямипровидногожиття та діяньсвятих.
Визнаючи значеннядуховних цінностей,слід зауважити,що найбільшзрозумілоюстає їх величезнароль у функціонуваннісоціуму, колими починаємоаналізуватиситуації, заяких системадуховних цінностейруйнується.Ця руйнаціяшвидко призводитьдо катастрофічнихнаслідків.Отоді і виявляється,що така тонкадля багатьох"річ" – культура,і була тоювирішальноюсилою, що зумовлювалапроцвітаннялюдської спільноти.Відхід людейвід якоїсьважливої частинидуховних цінностейпризводитьдо підвищенняв суспільствіегоїзмі, бездуховності,душевногоочерствіння,зникненняестетичнихпотреб, до зростусірості ібеззмістовностіжиття. А крахвіри в Бога,втрата етичнихнорм та ідеалівпризводитьдо ще жахливішихнаслідків, усуспільствізапановуєвзаємна озлобленістьі жорстокість,точиться війнавсіх противсіх, злочинстає нормоюжиття. [3]
Хоча за будь-якихумов, навітьу часи глибокогокультурногозанепаду усуспільствізавжди залишаєтьсяпевна кількістьдобрих та поряднихлюдей, зсувосновної масив бік аморальностістає визначальноюрисою буття.Подолати цейстан вкрайважко, тому щозанепад моральностіпороджуєкорумпованістьсуспільства,спричиняєтьсядо появи малоне всесильнихмафіознихугруповувань,а це зводитьнанівецьвпорядковуючусилу державнихі суспільнихмеханізмів.В свою чергуце породжуєгромадськуапатію, живитьзневіру, цинізмі аморальність.
Важливо відзначити,що системадуховних цінностейв нормі утворюєієрархічнуструктуру, прицьому процесисамоорганізаціїрізних ієрархічнихрівнів маютьбути взаємоузгодженимиі підпорядкованимицентральномуджерелу самоорганізації,який ми розуміємояк Бога. До пізнаннябожественноїістини ми імаємо прагнути.[11]
Нажаль в реальнійдійсності миспостерігаємобагато негативнихявищ, природаяких пов’язанасаме з порушеннямієрархії впроцесахсамоорганізації,як також ієрархіїсистеми духовнихцінностей. Всвоїх надзвичайнихпроявах порушенняієрархії цінностейє наслідкомто чи іншоїпатології.Цікаво, що бракусвідомленнязв’язків цінностейнижчих ієрархічнихрівнів з вищими,не прийняттяпріоритетувищих цінностейможе не супроводжуватисянегайною руйнацієюцінностейнижчого рівня.Звуження системицінностей ведедо фанатизмупри їх відстоюванні.Не може бутиі мови про нормальнефункціонуваннялюдини у соціумі,якщо в системіцінностейієрархічнабудова порушена,не відкритадо Бога, як доїї першоджерела.Нехтуваннянайвищимидуховнимицінностямиможе інодіпризвести доуспіху, алелише локальногов часі. В більшвіддаленійперспективітаке порушенняведе до неминучогокраху. Доситьяскраво мибачимо це й наприкладі взаєминміж народами.[16]
В критичнійситуації, вякій зараззнаходимолюдство, самеу вірностівищим цінностям– запорука йогопорятунку.
Отож у системіцінніснихорієнтаційдедалі повнішевиявляєтьсяустановка нараціональневикористанняматеріальних,соціальнихта духовнихможливостейособистості.
Як бачимо, піддуховнимицінностямивзагалі розуміютьтакі об’єктита явища, що єпредметамипрагнення,інтересу, потребиособистості,групи людейчи людства вцілому, тобтоцінностямивиступаютьоб’єкти і явища,до яких у суб’єктасформувалосяпозитивне чинегативнеставлення. [21]
Можна виділититри основнихваріанта розумінняпсихологічноїприроди індивідуальнихцінностей.Перший із них- трактуванняцінностей водному рядіз такими поняттямияке точка зору,уявлення. Такрозумінняцінностей немають спонукальноїдії, а черпаютьїї із новихджерел. Іншетлумаченнярозглядаєіндивідуальніцінності абоцінності орієнтаціїяк різновидчи уподобаннясоціальнихустановок чиінтересів. Втакому розумінніїй приписуєтьсянаправляючачи структуруючафункція, доякої зводитьсяефект ціннісноїрегуляції. Ітретій підхідзближує їх зпоняттямипотреби тамотику, підкреслюючиїх реальнуспонукаючусилу.
Перше трактуванняцінностейвиходить зописаної ранішеасоціальноїпіраміди. Вонаототожнюєсоціальну таціннісну регуляціюз зовнішнімивимогами, більшменш рефлексивнимиіндивідом тапротиставляючимийого внутрішнімегоцентричнимспонуканням,якщо останнівзагалі враховуються.Друге поясненнябільш продуктивне,разом з тимвоно міститьпроблему міжрозходженнямиреальних цінностейта декларованих.
Крім того розгляданняцінностей таустановок якоднопорядковихутворень неспівпадає зуявленням проособливийстатус, місцеі роль цінностейв людськомужитті, характернимяк для повсякденногоусвідомлення,так і для більшостіпідходів проблемицінностей уфілософії,етиці, естетиці.
Найбільшпояснювальнимпотенціаломволодіє підхід,що ставитьпоняття цінностейв один ряд зпоняттямипотреби тамотику. А.Н. Леонтьєвзгадував пронаявність такзваних вузлів,що з’єднуютьрізні видидіяльностів цілісні особистісніструктури,ототожнює цівузли з цінніснимиутвореннями,що задаютьоснову особистості.Більш того рядавторів прямовказують насмислову природуцінностей(Жуков, Братусь).[5]
Розглянувшицілий ряд сучаснихпідходів дорозумінняструктуримотивації ютут присутнєвирізненнядвох рівнівмотиваційнихутворень. Доодного рівнявідносивсяконкретно-ситуативнімотиваційніутвореннятотожні однійдіяльності.Мотиваційніутвореннядругого рівняявляються неситуативними,стійкими іузагальненими.Вони спонукаютьдіяльністьне безпосередньо,а беруть участьв народженніконкретно-ситуативнихмотивів. [20]
По своємуфункціональномумісцю та ролів структурімотиваційособистісніцінності очевиднимспособом відносятьсядо стійкихмотиваційнихутворень чиджерелом мотиваціїпо А.Г. Асмолову.Їх мотивуючадія не обмежуєтьсяконкретноюдіяльністю,конкретноюситуацією, вониспіввідносятьсяз життєдіяльність,конкретноїситуації, вониспіввідносятьз життєдіяльністьлюдини в ціломута мають високийступінь стабільності;зміни в системіцінностейпредставляютьсянадзвичайне,кризовий випадокв житті людини додатковимелементом, щопідкріпляєце положення,являєтьсяобставина, щоцілий ряд авторівнезалежно одинвід одногозапропонувалирозрізнятидва класи цінностей– цінності-ціліжиттєдіяльностічи термінальніцінності зодної сторонита цінності-принципижиттєдіяльностічи інструментальніцінності здругої сторони.Функції якихспівпадаютьз описанимираніше формамивпливу стійкихмотиваційнихутворень наконкретно-ситуативні.
Разом з тимбільш традиційнимє розгляданняпотреб як стійкихмотиваційнихутворень. Потребитакож характеризуютьсятрансситуативністюта стійкістюта впливаютьна конкретнудіяльність"мотивоутворюючий"та "зміщюючий"вплив. Підфункціональнимкутом особистісніцінності тапотреби опиняються,таким чином,нерозрізнені.
Потреби являютьсяформою безпосередніхжиттєвих відношеньіндивіда зісвітом. Вонидіють "заразі тут" відображаючистан цих динамічнихта постійнозмінюючихсястосунків.Спонукальніта смислоутворюючіпроцеси берутьпочаток відпотреб суб’єкта,відображаютьдинаміку самогожиття, актуальнівимоги в данийчас, які надаєсуб’єкту йогожиттєві стосункизі світом,узагальненіта переробленісовокупнізв’язки зісвітом та досвідомсоціальноїгрупи. Вониасимілюютьсяв структуруособистості,а в подальшомусвоєму функціонуванніпрактично незалежать відситуативнихфакторів. Черезпотреби людинапереживає своювідношеністьзі світом, черезцінності вонапереживає своєвідношеннядо соціальногоцілого, в своїхпотребах людиназавжди одинока,в цінностях,навпаки, воназавжди не одна.Якщо потребиуявляютьсяв структурімотиваціїживими, динамічними,ситуативнозмінюваними,то цінності– стабільні,"вічні", незалежнівід зовнішніхобставин, абсолютні.К.Клакхомхарактеризуєцінності я каспект мотивації,співставленимиз особистимичи культурнимистандартами,не пов’язаніз винятковоактуальноюнапругою читеперішньоюситуацією.
Тобто спонукальнасила потребпоступовозмінюється,їх системахарактеризується"динамічною"ієрархією.Ієрархія особистіснихцінностейнезмінна. Змінаієрархії особистіснихцінностей –це криза в розвиткуособистості.
Друга групавідмінностейпотреб таособистіснихцінностейпов’язана зхарактеромїх мотивоутворюючихвпливів. В Франклце пояснювавтак: якщо потребиштовхають нас,то цінностіпритягують.
Потреби мисуб’єктивносприймаємо,як дещо, щознаходитьсяу середині наста штовхаютьдо чогось ззовні;при цьому тедо чого спонукаєнас будь-якапотреба – цеконкретнийпредмет чиконкретнадіяльність,що відноситьсядо деякогокласу предметів.Реалізаціяпотреб та здійсненняпритаманноїїй діяльностіпризводитьдо тимчасовогозадоволеннята дезактуалізаціїпотреби. Цінностіми сприймаємояк щось зовнішнє,що відноситьсядо світу, хочаіснують притаманнібудь-якій цінностідії та витвори,ні одне з них,не може задовольнитий дезактуалізуватицінність навітьна деяких час.Якщо регулятивнадія потребвиражаєтьсяв цільовомустані, що можнадосягнути, торегулятивнадія цінностейвиражаєтьсяв задоволеннівектора діяльності,я кий направленийв безкінечність.Діяльністьможе співпадатичи не співпадатиз цим вектором,але не завершуєтьсяконкретнодосягнутоюціллю, а ведедалі.
Цінності сприймаютьсяяк ідеали –кінцеві орієнтирибажаного станусправ. При цьомунеобхідноврахувати двіобставини.По-перше, якщопотреби переживаютьсяяк втіленнямого індивідуальногобажання, тоцінності – як"об’єктивнобажаного стануречей і не тільки".По-друге ціннісніідеали не завждиусвідомлюються:осмисленістьне являєтьсянеобхіднимпоказникомособистісноїцінності. Самалюдина можевзагалі неусвідомлювати,здійснює воначи ні ціннісневідношеннядо дійсності,і якщо так, тояке. Дійснадіюча силаціннісноговідношеннявід цього негубиться.
Механізм становленняособистіснихцінностей вжедавно був описанийв поняттяхінтеріоризаціїособистістюсоціальнихцінностей. Рядавторів (Дадонов,Кюрегян) відмічають,що осмисленнядеякого предмету,як суспільноїцінності передуєперетвореннюйого в особистіснуцінність –регуляторіндивідуальноїповедінки.Переймаючивід оточуючихлюдей поглядина дещо, як націнність, вартутого, щоб нанеї орієнтуватисяв своїй поведінціта діяльності,людина можеу такий спосібзакладати всебе основипотреби, якоїраніше в неїне було. [6]
Та далеко невсі соціальніцінності, осмисленніі навіть визнанііндивідом вякості такихреально асимілюютьсяним і стаютьйого особистіснимицінностями.Збагненностіта позитивноговідношеннядо цінностейнедостатньо;більш того,вони навітьне являютьсянеобхідними.Необхідноюумовою цієїтрансформаціїє практичневключеннясуб’єкта вколективнудіяльність,направленуна реалізаціювідповідноїцінності. Е.А.Арутконянвідмічає, щопроміжноюланкою, що посередкуєцей процес, єсистема цінностейреферентноїдля індивідагрупи. можнаприпустити,що засвоєнняцінностейвеликих соціальнихгруп та суспільствазавжди опосередкованоцінностямималих референтнихдля індивідагруп. На початковихстадіях індивідуальногорозвитку єдиноюреферентноюмалою групою,опосередковуючоюзасвоєннясоціальнихцінностей,довгий часзалишаєтьсясім’я. В підлітковомувіці, колиоформляютьсябільш меншстійці гуртиоднолітків,вони стаютьдругим, альтернативнимканалом засвоєнняцінностей. Цим,зокрема, обґрунтовуєтьсяможливістьпояви в суспільствіантигуманнихта антисуспільнихцінностей. Якщодевіантна групастає для індивідареферентною,цінності більшшироких соціумівв тому числізагальнолюдськіцінності, приймаютьсячерез призмуцінностейреферентноїмалої групи,а не навпаки.[1]
Таким чином,особистісніцінності являютьсягенетичнопохідними відцінностейсоціальнихгруп та спільнотрізного масштабу.Селекція, присвоєннята асиміляціїіндивідомсоціальнихцінностейопосередковуєтьсяйого соціальноюідентичністьта цінностямиреферентнихдля нього малихта контактнихгруп, які можутьвиступати яккаталізатор,чи бар’єр дозасвоєнняцінностейвеликих соціальнихгруп, в томучислі загальнолюдськихцінностей..особистісніцінності виступаютьяк внутрішніносії соціальноїрегуляції,прискоренів структуріособистості.
Інтеріорізаціята соціалізаціястосовно достановленняособистіснихцінностей –являється двомасторонамиодного процесу,розглядаємого,в аспектітрансформаціїсамих цінностейтат трансформаціїструктуриіндивідуальноїмотивації. Церух через різніграниці, черезграницюзовнішнього-внутрішньогота через границюбіологічного-соціального.[9]
В наш час вжедоказано, щолюдське життямає не лишефізіологічніа ц психологічніпотреби, якіскладаютьчастину їївнутрішньогоскладу. Вониможуть розглядатисяяк нехватка,яку потрібнозаповнити здопомогоюзовнішньогосвіту, щоб уникнутихвороби тасуб’єктивногопоганого настрою.Ці потреби єосновні чибіологічні.
а) індивід прагнезадоволенняцих потреб.
б) не задоволенняпотреби призводитьдо хвороби тазсихання індивіда.
в) задоволеннямає терапевтичнийефект виліковуючиіндивіда відхвороби, викликаноїдефіцитом.
г) недопущеннядефіциту попереджаєзахворювання.
д) у задоволенихлюдей потребине проявляються.
Але ці цінностічи потребипов’язані однез одним ієрархічнота еволюційно,займая місцястосовно своєїсили та важливості.
Потреба в безпеці– більш потужначи сильна більшжиттєвоважлива,більш настановчаніж, скажімо,потреба в любові,а потреба в їжісильніша їхдвох. Більштого всі ціосновні потребиможуть розглядатисяяк сходи дробинки,що ведуть досамоактуалізації,що може включатив себе такожзадоволенняосновних потреб.Здається, щоу людства єодна абсолютнацінність –далека ціль,до якої прагнутьвсі люди. Цеможе бутисамоактуалізація,інтеграція,психічне здоров’я,індивідуалізація,автономія,творчість,продуктивність,але всі вонисходяться натому, що ця цільявляє собоюреалізаціюпотенційнихможливостейлюдини, всього,чим тільки можестати людина,тобто перетворенняїї на повноціннулюдину. [4]
Людське буттядійсно прагнедо повноцінності,яка виявляєтьсяяк становленнята зріст. Задоволенняосновних потребдарує нам багатохвилин радості.Тенденціярозвитку внаправленостіповноцінностіта здоров’яне є єдиноютенденцієюлюдськогобуття. Рольоточуючогосередовищав даному випадкуполягає у тому,щоб дозволитичи перешкодитилюдині реалізуватиїї потенційніможливості,а не потенційніможливостіоточуючогосередовища.Оточуюче середовищене наділяєлюдину здатністю,задатками тапотенційнимиможливостями,вони містятьсяв ньому в початковомустані. [16]
Творчість,спонтанність,самостійність,здатністьлюбити, потягдо істини властивілюдині, як потенційніможливості.
Життя в сім’їнеобхідне дляреалізаціїтого психологічногопотенціалу,який визначаєвідмінністьлюдини відінших створінь.
Слід пам’ятати,що основнамотивація даєлюдині однез одним як високіта низькі, сильніта слабкі,життєвоважливіта необов’язкові.Одну групуцінностей миможемо назватицінностямирозвитку, другу– цінностямиздоровогорегресу, тавказати, щобільш зрілий,сильний таздоровий індивід,більш схильнийдо цінностейрозвитку і менш–до регресивнихцінностей, алейому необхідніі ті, і інші. Цідва наборицінностейзавжди діалектичнопов’язані однез одним і складаютьдинамічнурівновагу, якевизначає відкритуповедінку.
Ці потребискладаютьзібрану ієрархію,тобто вонизалежать одинвід одного. Це означає, щопотреба звертатисядо низькихпотреб не зникненіколи – ценеобхідністьдля цінностейусього організму.Безпека – необхіднаумова для любові,яка в свою чергує загальноюумовою самоактуалізації.Тільки саміздорові, самізрілі, самірозвиненііндивіду найчастішевибирають вищі(духовні) цінності.І це тільки вхороших, сприятливихжиттєвих обставинах.Кращий спосібзадовольнитивищу природу– спочаткуреалізуватита задовольнитинижчу природу,перетворившиїї в основу.Крім того духовнаоснова людиниспираєтьсятакож на сприятливічи відносносприятливіумови оточуючогосередовища,актуальні тапередуючі.
Мається наувазі, що вищаприрода людина,його ідеали,прагнення таздібностіспираютьсяне на інстинктивнесамовиявлення,а на інстинктивнезадоволення.
Навіть найбільшповноціннілюдські створінняне вільні відзначної приреченостілюдини бутиодночаснолюдиною звичайноюта богоподібною,сильною і слабкою,дорослим тідитиною. Нашібогоподібніякості, духовніцінності потребуютьв наших твариннихякостях. Вищіцінності складаютьз нижчими якостямиодну ієрархію.
Ми знаходимонаші цінностів собі, але вониж вибираютьсясамим індивідом.Придбати цінності,по яким ми зможемов подальшомужити, можливоне лише шляхомвідкриття.Майже всі потребиможуть задовольнятисьрізними способами.[17]
Можна сказати,що внутрішняприрода і структуралюдини – цескоріше за всехрящ і йомуможна надаватиформи.
Крім того, я ктільки людинапочинає уявлятисобі діапазонжиттєвих шляхів,що пропонуютьсяйому на вибірв відповідностіз його можливостями,з уявленнямиконкретноїцивілізаціїпро добро ізло, я к тількилюдина стаєна шлях – потрібноочікувати появупроблем, пов’язанихз досягненнямуспіху в ційобласті. [20]
Мотивація –це прагненнядо чогось, чипотреба чого-небудь,чи бажаннячогось, чи відчуттянадостаткучогось. "Дефіцитом"називаютьсяті потреби,незадоволенняяких викликаєв організмі"пустоту", якупотрібно заповнитизаради збереженняорганізму, ібільш того,повинні бутизаповнені іззовні, не самимсуб’єктом, аіншою людиною.Це сформульованодля того, щобпротиставитиці потреби гетьіншому типумотивації.
Якщо мова ідепро мотиваційнийстатус, то здоровілюди вже в достатніймірі задовольнилисвої основніпотреби в безпеці,любові, приналежності,повазі і самоповазіі тому можутькеруватисяпередусімпрагненнямдо самоактуалізації(як неперервнареалізаціяпотенційнихможливостей,здібностей,талантів, якпоклик долі)тому сприйняттясвоєї особистоїпочатковоїприроди якнеспинне прагненнядо єдності,інтеграції,чи внутрішньоїенергії особистості.Якщо ми визначиморозвиток яксукупністьрізноманітнихпроцесів, щоприводятьособистістьдо певноїсамоактуалізації,це буде більшспівпадатиз тим, що цейпроцес продовжуєтьсяна протязівсього життя.Це протиріччяконцепції"поетапного","скачкоподібного"зміщення мотиваціїв сторонусамоактуалізації.Згідно цієїконцепціїспочатку одназа одною повністюзадовольняютьсявсі основніпотреби, а потіму створенняпопадає наступнапотреба більшвисокого ступеня.
"Дефіцитні"потреби притаманнавсім представникамлюдства. Самоактуалізаціяунікальна тому,що кожна людинамає свої особливості.Потреби повиннібути повністюзадоволені,щоб могло здійснитисяповне розвиванняістинноїіндивідуальності.[22]
потреба людинив безпеці,приналежності,любові та повазіможе задовольнитисялише з допомогоюінших людейі ззовні. Цеозначає суттєвузалежністьвід оточення.Якщо людиназнаходитьсяв такому залежномустані, то напевнене можна сказати,що людина сама"господар"своєму життю.Вона повиннатриматисяджерел бажаногозадоволення,людина повиннапідкорятисяїхнім правиламта законам,повинна задовольнятичиїсь бажаннята капризи, бов іншому разівона ризикуєвсе втратити.Людина повиннабути в певніймірі "орієнтованана інших" і неможе не залежативід схвалень,відношенняі доброї воліінших людей.Тобто, вонаповинна бутигнучкою тауважною і повиннапідганяти себепід зовнішнюситуацію. [3]
Людина – цезалежна змінна,а оточення –це жорстканезалежназмінна. То жлюдина, якадосягла задоволеннявсіх основнихпотреб, набагатоменше залежитьі більше автономнаі сама визначаєнапрям свогоруху. Такі людибільш самостійні,самозадоволеніі підкоряютьсявнутрішнім,а не суспільнимдетермінантам.
Отже ієрархіяжиттєвих цінностейособистостіявляє дужескладну схему.На нижчих сходахелементарніпотреби і такіж цінності, ічим вище, тимскладніші тазначимішіцінності. Духовніж цінностізнаходятьсяна самому верхуцієї пірамідиі займаютьнайвище місце.Духовні цінностіприсутні віндивіда тількиза умови задоволеннявсіх нижчихпотреб і мотивацій.До того ж життєвіцінності особистостіпопадають підвеликий впливзовнішніхобставин іоточуючогосередовищаі можуть трансформуватисьзалежно відоточення і умовжиття. [13]
РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВСОЦІАЛЬНОГООТОЧЕННЯ НАДУХОВНИЙ РОЗВИТОКОСОБИСТОСТІ
Формуванняособистостідитини, зокремаїї світогляднихнорм суспільноціннісноїспрямованостіта соціальноїповедінки,відбуваєтьсячерез входженняв навколишнєсередовищета різностороннєйого пізнання,перетворенняна суспільногоіндивіда, долученнядо соціальногожиття як активноїі дійової сили.
Упродовж усьогожиття людинаяк істота соціальнастикаєтьсяз потребою бутисеред людей,взаємодіятиз ними, тобтовходити в системиміжособистіснихвідносин. Дляцього їм необхідноволодіти навичкамисоціально-психологічноїкомпетенції,яка формуєтьсяв ході засвоєннядитиною системспілкуваннячерез включенняв суспільнудіяльність.
Соціальнакомпетентністьяк процессоціалізаціїособистостіє дуже складнимявищем. Тут івміння орієнтуватисьв соціальнихситуаціях, іздібностіправильновизначатиособистісніособливостіта емоційністани іншихлюдей і здатністьвибирати адекватніспособи поводженняз ними та реалізуватиці способи впроцесі взаємодії.
Тільки на ґрунтікультури людинаможе піднестисяна той рівеньвільної реалізаціїсвого творчогопотенціалу,який відповідаєприроді й об’єктивнимпотребам суспільствапевної конкретно-історичноїдоби. [16]
Тож під особистістюрозуміютьпо-перше стійкусистему соціальнозначущих рис,що характеризуютьіндивіда якчлена суспільстваабо спільноти,а по-другеіндивідуальногоносія цих рисяк вільногоі відповідальногосуб’єкта свідомоївольової діяльності.Під особистістюслід розумітилюдину як суб’єктасуспільнихвідносин, носіясвідомостіта системисуспільнозначущих якостей,детермінованих,визначенихта закріпленихконкретно-історичнимиумовами життясуспільства.
Отже, особистістьналежить певномуіндивіду –окремому членусоціальноїспільноти:народу, суспільства,класу, соціальноїгрупи. окремалюдина не владнанад результатамисукупної суспільноїдіяльності,вона завждимає свободувибору, і самецей вибірхарактеризуєїї як особистість.В процесі історичногорозвитку змінювалисяне лише провіднісоціальні типиособистості,їх ціннісніорієнтації,а й самі взаємовідношенняособистості,суспільства.Тож соціальней індивідуальне,що, на першийпогляд, постають,як протилежності,насправдіорганічновзаємодіють,виявляютьсявзаємозв’язанимиі взаємозалежнимияк у генетичному,так і у функціональномуаспектах. Длянормальногофункціонуванняособистостінеабияке значеннямає її внутрішнійрегулятивниймеханізм – яксамосвідомість,образи власного"Я", самооцінка,самоповага,від яких багатов чому залежатьрівень її домаганьта реальнаповедінка.
Дослідженняособистостіу соціальномуаспекті спираютьсяпереважно накомплекснийпідхід, ураховуючияк індивідуальніособливостілюдини, так іосновні параметрисоціальноїсистеми, в якувона включена,саме ті соціальніфункції таролі, які вонавиконує. Соціологивикористовуютьнизку термінів,що описуютьпереходи відіндивідуальногодо соціальногоі навпаки: класовачи професійнаналежність,соціальнапозиція, статус,роль, соціальнийтип, тощо. Загаломсоціологіяособистостідосліджуєпроцеси, щовідбуваютьсяна різних рівняхзмін соціальноготипу особистості;міри її свободизалежно відтипу та характерусуспільноїорганізації;особистостіта її життєвихорієнтирів;закономірностейвзаємодії всоціальнихгрупах, потреб;мотивів тацінніснихорієнтацій,що регулюютьсоціальнуповедінкуособистості.[20]
Вивчення соціальноїсистеми даєзмогу зрозумітиціннісні орієнтаціїособистості,її домаганнята духовнуспрямованість.З’ясовується,що соціальнаповедінкадетермінуєтьсяне тількисьогоднішнімстановищемлюдини, а й їїминулим життєвимдосвідом іхарактеромзасвоєних неюкультурнихцінностей, вяких акумульованоі закодованосоціальнийдосвід людства,усю його попереднюісторію. Кожнийіндивід якособистістьє продуктомне тільки існуючихвідносин, а йусієї попередньоїісторії національноїта світовоїкультури, атакож власногорозвитку ісамосвідомості.
Процесзасвоєнняіндивідомпевної системизнань, норм іцінностей, щодають йомузмогу бутиповноправнимчленом суспільства– дістав назву"соціалізації".Він охоплюєяк соціальноконтрольованіпроцеси цілеспрямованоговпливу на особистість(виховання) такі стихійні,спонтанні, щовпливають наформуванняїї індивідуальнихякостей. [15]
У формуваннітерміну тавизначеннісуті соціалізаціїособистостіє дві думки:соціалізаціяособистості,як біологічноїістоти, якалише пристосовуєприродженіформи поведінкидо умов людськогобуття; а іншадумка вчених,що вбачаютьв особистостіпасивний продуктсоціальнихвпливів. Особливоюланкою в такомупроцесі є творчість,як неперервненародженнянового, що становитьсуть життя. Тожсоціалізаціярозглядаєтьсяне просто яксукупністьзовнішніхвпливів, щорегулюютьпрояви, внутрішньопритаманнихіндивідовібіопсихологічнихімпульсів іпотягів, і якпроцес формуванняцілісної особистості.Індивідуальністьз цього поглядує не передумовоюсоціалізації,а її результатом.
Тож зміст, стадіїі конкретнімеханізмисоціалізаціїмають історичнийхарактер, істотновидозмінюючисьвід одного типусуспільствадо іншого, ї,зрештою, визначаютьсясоціально-економічнимита суспільно-політичнимиструктурамицих суспільств.При цьому процессоціалізаціїне зводитьсядо безпосередньоївзаємодіїіндивідів, аохоплює всерозмаїттясуспільнихвідносин.
Отже соціалізаціяне є механічноюпроекцією наіндивіда якоїсьзавершальноїсоціальноїформи, оскількияк об’єктсоціалізаціїіндивід водночасє діяльнимсуб’єктомсуспільноїактивностіі сам процесвідбуваєтьсятим успішніше,чим активнішароль індивідау творчо спрямованійсуспільнійдіяльності.[4]
Важливим аспектомактивностііндивіда впроцесі соціалізаціїє ідентифікація,як ототожненнясебе з іншоюлюдиною, групою,колективом,що дає змогууспішно оволодіватирізними видамисоціальноїдіяльності,засвоюватиі трансформуватиу власні об’єктивнозначущі соціальнінорма та цінності,брати на себепевні соціальніролі. Ідентифікаціяздійснюєтьсяу найрізноманітнішихформах, щовідрізняютьсяодна від одноїпсихологічниммеханізмом,характеромвидів діяльності,засвоюванихролей, нормата цінностей,а також ступенемефективностіцього засвоєння.
Розрізняютьтри основніформи ідентифікації:
Перша – прямеемоційне ототожненнясебе з реальноючи вигаданоюособою (батькиу ранньомудитинстві таін.). така ідентифікаціявиконує важливіпсихологічніфункції, наприклад,функцію захисту,але має малуефективністьу засвоєннісоціально-культурнихумінь, оскількиполягає здебільшогов копіюванніта імітаціїповедінкиінших.
Друга форма– віднесеннясебе до певноїномінальноїсоціокультурноїгрупи – вікової,національної,статевої тощо– дає змогуіндивідовіопануватинайважливішідля цієї групистереотипиповедінки,вимоги, щодоосновних культурнихролей. Так,прирівнюючисебе до віковоїгрупи, індивідвизначає істотнісоціальні межісвоєї поведінки,хоча її конкретнінорми, цінностіта рольовівимоги можутьваріюватись.
Тертя форма– усвідомленнясвоєї належностідо реальноїсоціальноїгрупи чи колективу.Дістаючи емоційнепідкріпленняу вигляді особистоїсимпатії, такеусвідомленнясприяє активномузасвоєннюхарактернихдля певноїспільноти нормсоціокультурнихцінностей таповедінки.
Отже, основниммеханізмомсоціалізаціїіндивіда є йогоінтеріоризація,або інтерналізації– переведеннявиробленихлюдством уцілому і різнимисуспільнимигрупами зокремазовнішніх норм,цінностей таустановок увласний внутрішнійсвіт і використанняїх як регуляторівповедінки.
Розглядаючипроблемиінтеріорганізації,сучасні соціологіята психологіяособливу увагуприділяютьзмісту та характерусоціальнихвимог, норм,цінностей,установок,засвоюванихособистістюу процесі ХХсоціалізації.Цей напрямдослідженьнадзвичайноактуалізувавсяу зв’язку збурхливимпроцесом ламанняідеологічнихстереотипіву масовій свідомостілюдей, із знаттямабо ослабленнямтих самих "цензорівпідсвідомогоі масовим викидомна книжковий,теле-, кіно-, відео-і радіоринкипродуктівпотужної індустріїшоу-бізнесу,творів розважальногохарактеру, щозбуджують умолоді, особливоу підлітківіз нестійкоюпсихікою, підсвідоміпочуття танеконтрольованісексуальніпотяги.
Отже, дослідженняу цьому напряміпідтверджуютьцілеспрямованийхарактер процесуінтеріорганізації,активністьсамої особистостів ході соціалізації,важливістьусвідомленоговибору неюкультурнихцінностей таціннісно-мотиваційноїорієнтації,враховуючиособливостідіяльності,аналізуютьпроцеси перетвореннязовнішніх вимогта обставинна моральніімперативи,життєві установкита позиціїособистості.Механізми тапроцеси інтеріорганізації винятковоскладні і нимине потрібнонехтувати всистемі виховнихзаходів. [5]
Тож серед проблемінтеріорганізаціїв сучасномусвіті на першийплан висуваютьсяпроблема розумінняцінностейкультури. Аджеперш ніж перевестизовнішній світкультури увнутрішнійсвіт особистості,потрібно передусімзрозуміти,осмислити його.Тільки післятакого осмисленняі відповідногопристосуваннядо індивідуальнихособливостейчуже стає своїм,зовнішнє переходитьу внутрішнєі стає йогоатрибутивнимзмістом.
Опинившисьсоціалізованою,особистістьвступає в межі норм і цінностейпевної соціокультурноїорганізації.Вона має приймативсе і віддаватитакож плодипраці, що несуперечилиб з тими стандартами,які вже склалисяв даному суспільстві.У сучасномусвіті проблемарозуміння нормаі цінностейнашого суспільстванабуває дедалібільшої актуальності.Це зумовленозагостреннямгеополітичноїта суспільно-політичноїситуації, посиленнямглобальнихсуперечностей.Знання культурнихцінностейпевної доби,культурноїспільноти тощовизначаєтьсяїх функціональнимиособливостями,конструктивнимипараметрами,пов’язанимиз мінливістьспособів і умовїх створенням,ідейнимиспонукальнимимотивами.
Слід зазначити,що справжнє,істинне осмисленнясвіту культурирозпочинаєтьсявсе-таки зусвідомленняйого особистісногосмислу. Завдякивідкритостілюдської свідомостіце особистіснесвітосприйняттяґрунтуєтьсяна загальновизнанихсоціальнихзначеннях,культурнихтрадиціях роду,мистецтві,духовномурозвитку нації,регіону, людствав цілому.
Соціальнізначення попривсю їх вагомість,за жодних обставинне реалізуютьсяі не можутьреалізуватисядля особистостіповністю. Вониреалізовуютьсялише тією мірою,якою її власнісуспільніфункції потребуютьзасвоєннясоціальногодосвіду і якоювона має змогувтілити цейдосвід у наявнійсистемі суспільноїпрактики. [17]
Механізм переходусоціальнихзначень у структуруособистісногосмислу (інтеріоризації)ще недостатньовивчений. Однівбачають йогов мотиваційнійсфері діяльності,що означаєвибір особистістюцінностей, щоцікавлять самеїї, або ц сферісоціальногосхваленняпевного видудіяльностічи поведінки,або у процесіусвідомленняособистістюсебе самої яксоціальнозначущої цінності.Усвідомлененерозуміннясоціокультурноїцінності єспонукальниммотивом дляглибинногопроникненняу світ культури,що неможливебез спілкування.Оскільки вкожному суспільствіспівіснуютьрізні типи івиди нормативно-цінніснихсистем і організацій,проблема нерозуміннятрансформуєтьсяу проблемуневідповідностіочікуваньособистостітим соціокультурнимцінностям, якіне пропонуютьсясуспільством.
Оскільки коженфрагмент новогознання міститьелементи "старогосприйняття",виникає потребаосмисленогоаналізу цихузгодженьрізних елементів.Сучасні соціокультурніпроблеми сформованісаме нашоюепохою і дляїх розумінняне треба вдаватисьдо образів іасоціаційдавнього минулого.
Повертаючисьдо соціальнихзв’язків особистостіі країни, можназазначити, щоу бурхливомуморі економічних,соціальних,політичнихта ідеологічнихпристрастейчасто виграєто, хто подаєоб’єктивну,несуперечливуінформацію,а той, хто подаєїї першим цей з використаннянайвпливовішихзасобів комунікації.
У сучасномусвіті створенонайпотужнішуза всю історіюлюдства системуманіпулюваннясуспільноюсвідомістю,що не оптимізуєумов для розумінняістинногосмислу культурита духовнихцінностей. [20]
Проблема інтеграціїмолоді у суспільствоі будівництвонею власногожиття, доситьнапрацьована.Та цей процесскладаєтьсяз етапів, щовзаємопов’язані:вступ до трудовоїдіяльності,досягненняфінансовоїнезалежностівід батьків,оформленняшлюбу.
Постають чотириумови, за якихмолода людинаможе вважатисьдорослим членомсуспільства:
економічнанезалежність,тобто здатністьзабезпечуватисебе засобамидо існування;
можливістьрозпоряджатисьвласними коштами;
вміння прийматисамостійнірішення, щостосуютьсяусіх сферсуспільногоі приватногожиття;
наявністьсвого дому ітурбота пройого існування.
Особливістюрадянськоїмоделі соціалізаціїмолоді булатривала незалежністьвід батьків,чия безпосередняматеріальнадопомога власнимдітям займалаодне з гільнихмісць у структурідоходів більшостіюнаків і дівчат.Уніфікаціяосвіти і догматизму вихованні,ставлення домолоді з бокусуспільства,я к до трудовихрезервів гасилиініціативупідростаючогопокоління,заохочувалипристосованість,адаптивнийпідхід допроектування і реалізаціїжиттєвих програм.Молода людинапри соціалізмі,як підкреслювавпольськийсоціолог М.Ярош,швидко доходилависновку, щоїї службовепросуванняі соціальнапозиція, залежнане лише від їїпраці, а й відмісця в неформальнихструктурах.[6]
Не можна невбачати й іншихсерйознихзагроз вихованнюпідростаючомупоколінню вобрані моделіпереходу доринкової економіки.Гроші в уявленнісучасної молоді,є найточнішиммаркером статусулюдини, її здатностізабезпечитибажаний спосібжиття.
Набирає прояву тенденціяспрямуваннясвідомостій поведінкимолодих людейна шляхи індивідуальноговиживання іпристосуваннядо соціальноїреальності,що інтенсивнозмінюється.В умовах економічноїнестабільності,розмитогоправового поляреформ, криміналізації,яка супроводжуєстановленнявітчизняногобізнесу, молодалюдина 90-х роківмає менше можливостейпланувативласне життяна роки вперед,а вимушенаорієнтуватисяна сьогоденнірезультатиі швидкі зиски.Динамізм,інформаційнанасиченістьсучасногоукраїнськогосуспільствавипереджаютьякісний виміржиттєтворення,у людські стосункивтручаєтьсяпрагматизм,тонкі нюансиособистого життя підміняютьсяфізичною близкість,образ цілісногосоціуму розбиваєтьсяу свідомостімолодої людинина нескінченнийряд відоекліпів,а віртуальнареальністьна дисплеїзмінює реальнийдосвід соціальнихстосунків.
Некритичнозапозичуютьсяв нашому життій елементиамериканськоїосвітньоїсистеми. Маючидомашні комп’ютери,вони можутьвдосконалюватисвої знання.
Таким чином,нові приоритетнідисципліни– комп’ютерненавчання, стандартнаанглійськамова – сприяютьне мінімізації,а відтвореннюпевної соціальноїнерівності,що на поверхнісприйняттявидаєтьсянерівністьздібностей.
Та все ж домінуючимирисами соціальногосамовизначеннясучасної українськогомолоді виступаютьтакі:
криза традиційнихформ соціалізації,що заснованана жорсткійвизначеностіжиттєвогошляху.
розширенняможливостейвибору тогочи іншого варіантужиттєвої стратегіїу поєднанніз підвищеннямособистісноївідповідальностіза цей вибір.
формуваннянових соціальнихструктур, умежах якихвідбуваєтьсясоціалізаціямолоді (різніформи власності,багатопартійність,нові джерелаінформації).
інтегральнаоцінка свогосуспільногостану, що міститьпорівнянняіз життям ровесниківв інших країнахсвіту і насампередіндустріальнорозвинутих.Дедалі більшакількістьмолодих людейв Україні 90-хрр. Немовбиповторюючианалогічніорієнтаціїзахідної молоді70-80-х років, відчуваєпотребу самостійновизначати своємайбутнє, виборюватибільшу свободувід сім’ї таінших традиційнихінститутівсоціальногоконтролю. Вонихочуть жититак, як їм цедо вподоби,досягати цілей,які самі поставилиперед собою.Для багатьоху них життєвийуспіх – цедосягненняособистихцілей, а нестандартногосоціальногостану.
Так польськийучений З.Петрасіньськийпропонує розглядатикеруваннявласним розвиткомяк процес, щоскладаєтьсяз таких рішень:
самоосвіта.
самовиховання(праця надхарактером,емоційним іморальнимпоступом, філософієюжиття).
вибір напрямуосвіти і професії.
вибір конкретногомісця роботи.
вибір групидрузів.
участь у певнихорганізаціях.
рішення власноговступу до шлюбу.
Причинами, щоможуть ускладнюватипроцес соціалізаціїмолоді і роботинад собою авторвважає такі:
зайву кількістьвихователів.
брак допоміжноїінформації.
зайва віра уроль непередбаченихобставин.
невдачі в роботінад собою, якісприяють зниженнювпевненостів успіху.
Беручи до увагиувесь життєвийшлях особистостіі нескінченнопаралельнийпроцес соціалізації,можна виділитиосновні кризовімоменти віковихперіодів:
– 16 років; звільненнямолодої людинивід батьківськогопіклування;
– 23 роки; плануваннямайбутньогожиття;
– 30 років; розумінняреалій свогожиття і в деякиймірі розчарування;
– 37 років; усвідомленняреальної кінцевостіземного буття(близьких знайомих,росту дітей).Людина в цейперіод меншезначення починаєнадавати зовнішнімцінностям,тобто заможності,кар’єрі, і більшепочинає замислюватисьнад духовнимжиттям.
Тобто активністьє базою стратегіїжиттєвогоблагополуччя.Перед тим, якюнакові чидівчині розпочатиплануванняй здійсненнясвого життя,варто систематизувати,узагальнитиуже існуючіприйомі і методижиттєтворчості.При цьому нетреба копіюватишлях тих, хтодосяг значнихрезультатів.Важливо трансформуватиїхній досвідз урахуваннямивластивостейсвого характеру,особливостейпопередніхетапів життя.
Недавнє минуле,як з’ясувалосяне годитьсяяк еталон нібатькам, нідітям.
Отже, у мірутого як молодьдорослішає,перевага батьківськихмоделей життязменшуєтьсяі доповнюєтьсяпозасімейнимизразками, ізсередовищаровесників.
Кожен просуваєтьсясоціальнимисходами відповіднодо власнихцілей, здібностей,можливостейдопомоги ззовні. Коженбудує власнежиття як можеі порівнянняпевних результатівз результатамиінших – справляєдеструктивнийвплив на процесдосягненняжиттєвих цілей.
Бажано щоб наперехіднихетапах життямолодої людини,коли вона впершемає зробитисерйознийвибір, до цьогобули залученідосвідчені"порадники-психологи".[14]
Кожнийіндивід приходитьу соціум у йогокультурою яку даність. Змоменту свогонародженнявін може в різніперіоди свогожиття відчуватижорстокістьсоціокультурнихнастанов якбрак особистоїсвободи. Однаквідокремленняіндивіда відкультури призводитьдо втрати нимжиттєвих орієнтирів,створює душевнийдискомфорт,заважає йомузнайти своємісце в соціумі,надати вищійсенс життєвимзавданням.
Вартонаголосити,що методи, задопомогою якихмає здійснюватисьвплив соціумуна індивід,відіграв принциповуроль і принеадекватномуїх виборі можутьвиявитися нетільки неефективними,а й такими, щоприведуть допротилежнихнаслідків.
Характер впливусоціуму наіндивіда буврізним у різнічаси. Культурапервісногосуспільстванакладалакожному індивідупогляд на світ,як цілісність,кожний елементякої пов’язанийз усіма іншимиі з даним індивідомзокрема.
У такій світогляднійсистемі бузрозробленийдокладний набірзаборон ідозволеного,які визначалиповедінкукожної людинив тих чи іншихобставинах.
Традиційнесуспільствоземлеробськоїдоби нам відомекраще, оскількиелементи йогокультури тасоціальноїорганізаціїзберігалисяу європейськихнародів донедавна.Воно такожобмежувалосвободу індивідав залежностівід його соціальногоположення, ритмі характердіяльностіосновної масинаселеннявизначавсявідповіднимиприроднимиритмами.
В нашому суспільствізняття обмеженьна свободуіндивіда ведедо обмеженняним свободиінших. Те що невдаєтьсявідрегулюватиправовимизасобами, починаєрегулюватисятиском суспільнодумки. По-різномув різних суспільствах,але як правило,інтуїтивновизначаєтьсямежа, за якоїекстравагантністьповедінки стаєсоціальнонеприйнятною.Звичайно надмірнасуворістькультурнихкриз і суспільнихвимог можеперешкодитисамореалізаціїосіб, однакдеякі із нихможуть бутиносіями оригінальнихідей, що їх цінність,ще не усвідомлюєтьсясуспільство.Разом з тимсхоже, що сучаснаєвропейськацивілізаціяпотерпає внаслідокнадмірноїтолерантності.Під гасломзмагань засвободу людинибули послабленікультурніобмеження надеякі типиповедінки людейчи, поведінки,яка попереднімипоколіннямивизнаваласьасоціальною.Це стало чинником,який призвівдо зросту байдужостіу взаєминахлюдей, до розбиттясуспільствана групи, надтовідокремленоїодна від одної.
Чи означає тойфакт, що нормиповедінки, якіне схвалювалисяпопереднімипоколіннями,але стали прийнятнимидля наступних,зміни духовноїсутності людини?
Чи думка старшихлюдей про втратумолодими культурнихорієнтирівє слушною і те,що спостерігаєтьсяв житті, правильнішетлумачити неяк збільшеннясвободи, а якрозмиваннякультурнихнорм регресдуховностіі торжествовседозволеності?Спостереженняза життєвоюдійсністю частопереконує, щосаме моделіз нижчим культурнимкомпонентомстають більшатрактивними.
Можна зробитивисновок, щоважливою суб’єктивноюпричиною бракусвободи індивідастає його добровільнавідмова віднеї через сприйняттябагатьма людьми,а часом і народами,необхідностівибору як надтообтяжливогообов’язку.[8]
Кожне людськесуспільствомає розв’язатипроблеми, пов’язализ самовідтворенням.Поряд із циміснує ще складнішапроблема –творчого оновленняжиття та збереженнядуховностісуспільства.Саме воно черезосвітні установи,систематичнийінформаційнийвплив, накидаєкожному з насті чи інші ідеї,цінності, зразкиповедінки.Кожне суспільствокультурновпливає на йогочленів, це всеще й супроводжуєтьсявсе життя. Можливеоволодіннякультуроюзбагачує людину,розширює їхдуховні обрії.
В наш час критеріїповедінкилюдини деформуються,в людях починаютьцінувати такіякості, як гнучкістьповедінки,готовністьдо компромісівз совістю, дозловживань.Принциповістьта чесністьсприймаютьсяя к прикрі аномалії.Розум падаєв ціні. Навітьздається, щонаш час поставивіндивіда передвельми складнимипроблемами,пов’язанимиз необхідністюдуже швидкопристосовуватисьдо нових умовжиття, натомістьжертвою цьомує духовнийзріст особистості.[22]
Потік інформації,який нині сприймаєлюдина, надзвичайновеликий. Численнізасоби масовоїінформаціїсвідомо зловживаютьсвоєю інформаційноюмонополією,прагнуть дозбільшеннязалежностііндивіда відволодарівінформації.Телевізор вруках невмілогоі невибагливогокористувача,нездатногозахистити себевід інформаційноїнавали, інформаційногосміття, приноситьйому е скількикористь, скількишкоду. Принциповоновою обставиноює подальшезростанняопосередкованостізв’язків міжіндивідами.Якщо доба радіота телебаченняставила передсобою проблемусамозахистувід зайвої,непотрібної,накинутої кимсьінформації,т комп’ютеризаціязалишає людинуна самоті збезмірнимокеаном інформації,при цьому вибірмає зробитисам індивід.[7]
Зараз очевидно,що наше суспільствостоїть на порозінезнаних намдосі форм культури,і передбачаючивсі соціальнінаслідки новітньоїінформаційноїреволюції, мипросто ще неможемо.
Вельми ймовірно,що одним із нихстане ще глибшадиференціаціялюдей за реалізованимінтелектуальнимрівнем. Оскількивимоги до людининапевно підвищуються,не всі виявляютьсяспроможнимиїх витримати.При цьому рівеньтаких показниківяк чесність,любов до людейта повага знизитьсяпоступившисьпрофесіоналізму,матеріальномузбагаченнюта жорстокості.[21]
Для консолідаціїнації, відтворенняїї національногодуху потрібніосмисленняі переживанняісторичногошляху народу,не окремихвідрізків, авсього історичногошляху. Це потребуєпевної переорієнтації.То ж минуле неможна розглядатияк позитивнучи негативнуальтернативунинішньомудню, його слідсприйматитаким, якимвоно було насправді,долаючи тойглибокийпровінціалізм,що вкоренивсяу сучаснійнаціональнійсвідомості.
Отже, осмисленняпроблеминаціонально-культурноговідродженняє важливимчинником духовногорозвитку особистості,поверненняїї до випробуванихісторичнихчасом критеріївкультурнихцінностей. Напрактиці воназнаходить свійвияв у феноменінеповнотинаціональноїкультури. Якщов попередніепохи віднаціональногоґрунту відриваласьінтелігенція,то тепер віднього відриваютьсябагатомільйоннімаси народу.[9]
Та загаломна відродженнянаціональногодуховногожиття, позитивновпливають новіосвітні заклади,поліпшеннямовної ситуації,мистецтва ікультури. Якщолюди справдіхочуть, щобкультура унашому суспільствівідігравалароль духовногокаталізаторанаціональноговідродженнясуспільстваі нашої державив цілому, топередусімпотрібно терплячей тактовноставитись доустановленихрегіональнихта національнихтрадицій, ненавішуючиобразливихярликів тазвинуваченьсуспільству.Звичайно такожоволодіннянаселеннямрідною мовоюж також найважливішоюумовою формуваннята розвиткудуховних цінностейв нашій країні.Тому йдучи досучасної цивілізаціїми втратиличимало з того,що було органічноюскладовоюкультури попередніхпоколінь. [15]
На зламі столітьвідбуваєтьсядокорінні ломкацивілізаційнихоснов життєустрою,яка принципововпливає наонтологічнуситуацію. Одиніз векторівцього прогресу– зростанняролі людинияк творця соціальногосвіту і якархітекторасвого індивідуальногожиттєвогопроекту. То ждослідженняцих проблемстосовно донашої дійсності,ускладненітим, що українськесуспільство,яке стало нашлях в демократичне,цивілізаційне,перебуває ниніу стані глибокоїкризи, яка охопилавсі структуриі відбиваєтьсяна психологіїта цінніснихорієнтаціяхвсіх груп, прошарків,окремих людейнашої країни.
Соціальнанестабільність,відсутністьсоціальноїперспективи,невпевненістьу завтрашньомудні, втратазначною частиноюнаселеннядовіри до інститутіввлади, віри уможливостісвоєї країни– все це духовноі моральнодеморалізуєлюдей, особливозгубно впливаєце на молодепокоління. Цятенденція,неминуча принезбалансованостіруйнівних ітворчих процесіву перехідномусуспільстві,посилюватиметьсяза умови поглибленнякризових явищу ньому. Однакіншим полюсомкризової ситуаціїє процес визріваннянового, утвердженняпрогресивнихформ життя. Ічим динамічнішеі конструктивнішерозгортаєтьсяцей процес, тимймовірнішаможливістьуникнутикатастрофічногоповороту подійі вийти із глухогокута. [12]
Отже, в умовахтрансформаціїукраїнськогосуспільстваздійснюютьсяпошуки формі сфер самореалізаціїсутнісних силіндивідів, якізорієнтованіна особистийвибір, особистувідповідальність.Ці нові ціннісніорієнтириактивнішезасвоюютьсямолодими людьми.Зміни в українськомусуспільствіторкнулисяглибиннихпластів суспільноїпсихології,актуалізувалипроблему життєвихцінностейлюдей, особливопідростаючогопокоління.Такий стан, заякого людивтрачаютьсяорієнтири життяі страждаютьвід почуттявтрати смислужиття й спустошеності,дехто з дослідників,зокрема В.Франкл,назвали екзистенційнимвакуумом.
У процесіжиттєтворчості,подоланнякризових явищзростає рольшколи, яка покликанадопомогтидитині знайтисмисл життя,створивши дляцього повноцінніумови для їїфізичного,інтелектуального,духовногорозвитку ісаморозвитку.То ж людськежиття під кутомзору суб’єктивних,активнотворчихзасад виступаєяк проблематворчого життяособистості,її духовногосвіту, світогляду,мети та сенсужиття.
Отже, життєдіяльність– особливаформа творчоговиявленнялюдини, йдетьсяпро активнеі свідоме твореннялюдиною самоїсебе за умовне простихсоціально-політичнихі економічнихобставин. Зріле,моральне ідуховне життяозначає володінняетичною теорієюв людськихформах, моральнесамовизначенняобґрунтуванняповедінки,культивуваннязагальнолюдськихцінностей,адекватністьоцінки моральнихнаслідків своїхвчинків і дій,вміння будуватиреальні відносинидопомоги, любові,захисту іншоїлюдини. [14]
У трансформаційномуперіодісоціально-економічного,політичного,духовно-моральногожиття молодів Україні, наетапі розбудовидержави, алез кризовимиявищами "розладнання"суспільноїсвідомості,заниженняморальностіпевної частинисоціуму, кризилюдського духу,втрати смисложиттєвихцінностей,виникає багатозапитань, чомунині відбуваєтьсязанепад духовностілюдства? Чомувтрачаєтьсястабільністьі як духовнийсвіт пов’язанийз матеріальним?
Нинівідбуваєтьсярадикальназміна пріоритетіву структурісистеми цінностейусього людства,та розпадаєтьсяпочуттєвасистема, самознищується,народжуючиіз своїх надркультуру новогоциклу із цінністюнадчуттєвоїреальності– через Бога,душу, моральнийзакон. [19]
Сучасна молодімає виконатиособливу місію– гідно перейтиз епохи раціоналізмудо епохи духовностіз пріоритетомдуховного надматеріальним,подолати кризулюдини, бодуховно-матеріальнапроблема породжуєвеликі труднощіі негативновідбиваєтьсяна житті суспільства,природи, призводитьдо плануванняегоїзму в політиці,нестримногопрагнення довлади й збагачення,пануваннятехносферинад ноосферою.
Отож, людинана стику епохвиявилася нездатною подолатиусілякі кризижиття, а томузагостривсяінтерес долюдини духовної,"ноосферної",така людинапо-другомуставиться допроблем, усвідомлюючинеобхідністьабсолютнихцінностей таідеалів з метоюуникненняглобальноїкатастрофилюдства. [3]
Новий етапдуховногорозвитку даруєлюдині стійкийсмисл існування.Як вважаютьбільшістьвітчизнянихта зарубіжнихдослідниківбез культудуховностілюдство загине.По чуті, духовність– це спосіброзбудовиособистості,це зустріч ізсамим собою,своєю душею,внутрішнім"Я". Це вихіддо вищих цінніснихінстанційформування,конструюванняособистостіта менталітету.Це провіднийфактор смисловоїгармонізації,поєднанняобразу світуз моральнимизаконами.
Отже, духовністьлюдини є способомвключення їїв ноосферу наоснові колективноїенергії, якаперебуває позаокремими людськимтілом і справляєбезпосереднійвплив на долюісторії людства,поведінкуокремих особистостейі розвитокпланети загалом.Людина економічнау часи формуванняринкової економікиУкраїни з їїморальнимнігілізмом,приземленимпрагматизмом– не може статищасливо, навітьказково розбагатівши.Така особистістьнеминуче раночи пізно, зіткнетьсяз породженимнею світомзлоби, агресії,ненависті,сумнівів, заздрості,образи, страху,горя, стражданнята інших стресів.
Духовна кризанашого суспільстває нездатністюзробити наступнийкрок у своємурозвиткові,що виявляєтьсязокрема удезорієнтаціїта спустошенні.[14]
Аналізуючивсі критичнімоменти людствата катаклізмисуспільства,можна зробитивисновок, щоце все симптомиодного фундаментальногокраху. Ми стикаємосяне просто зполітичними,технічнимита економічнимипроблемами– це проблемивіддзеркаленняемоційного,моральногота духовногостану сучасноголюдства. Середсамих руйнівнихаспектів людськоїпсихіки першимтреба назватизлобну агресивність,ненаситнепридбання.Руйнівні тасаморуйнівніелементи нашогостану речей,безпосередньовіддзеркалюютьвідчуженнясучасноголюдства відсамого себе,від духовногожиття і духовнихцінностей. [19]
В нашому суспільствівсе частішеспостерігаєтьсязаниженнялюдської сутності,низька планкасуттєвої визначеностілюдини – і цеє головноюперепоною нашляху придбаннясвободи духуі почуття людськоїгідності.Усвідомленнясвоєї повноїзалежностівід суспільногоорганізмуформує рабськупсихологію.Врахуваннятрадиційноїкультури прианалізі соціальнихвідносин означаєвизнання, передусім,що соціальнівідносинивизначаютьсяне тільки існуючимиспіввідношеннямисил, але й накопиченняпідчас історичногопрогресу цінностей,зразків поведінки,духовних переживань,які передаютьсяв межах культури.Через гіперболізаціюколективістськоїоснови постраждалиі страждаютьморально йдуховно і індивіди,і суспільство..
Отже, людина– соціокультурнаістота. Їїдуховно-психологічніхарактеристикиусвідомлюються,як складоваособи, томубудь-які спробидержави змінитинаціонально-етнічніхарактеристикисприймаютьсяболісно і негативно.Самі високіпрояви мистецтваі науки, щоскладаютьсядуховне багатствокраїни повиннізнаходитисьпід захистомвлади. Успіхсоціальнихреформ, щопроводятьсяу нашій державі,багато в чомузалежить відвизнання всімацінностей, нормі правил суспільногожиття. Томувідмовленнявід традиційноїорганізуючоїролі, яка юзабезпечилаб не тількицілісністькраїни , але йдуховний розвитокнародів, можепризвести дорозпаду суспільства,до втрати нимісторичноїі культурноїідентичності.[4]
Можна з впевненістюсказати, щолюди відіграютьважливу рольчерез своюколективнувзаємодію встворені соціальнихумов, які впливаютьна направленістьта якість їхжиття. Одноюіз запорукповноцінногожиття в соціуміє зрілістьлюдини. Зрілістьрозумієтьсяяк вища, в данихісторичнихумовах, мірарозвитку відносинособистості.Вона узагальнюєсамі суттєвіхарактеристикижиття людини;багату внутрішнюкультурнуоснову відносин;творчу духовно-практичнуактивністьз широким діапазономсоціальноїдії; неперервнийпоступовийрозвиток життєвихвідносин, підвищенесамопізнання.Потенційнозріла якістьвідносин досягаєтьсяв сучасномусуспільствідля кожноїособистостінезалежно відїї соціально-політичної,національноїта професійноїприналежності.
Сутність таякісна ієрархіяжиттєвих відносинрізних індивідів,як правило,представляютьсяісторичнимиособливостями,типовістюзв’язкузовнішньосоціальногота внутрішньоособистісногоумов життєдіяльностіособистості.[1]
Основним змістомперспективногошляху розвиткунашого суспільства(демократичнаупорядкованістьсоціально-економічногожиття, гарантіянеобхіднихправ людини,досягненнянею свободиціннісноговибору), являєтьсябагатствовихідних суспільнихпередумовіндивідуальногорозвитку. Прицьому дійснавідноснанерівномірністьздійсненняцих передумоввсерединірізних соціальнихгруп. Є багатовідмінностейв індивідуальнійактивності,в творчій вагомостідуховних, предметних,соціальнихдосягненьіндивідів.
Можливо об’єктивніперепони врозвитку життєвихвідносин неявляютьсяпринциповонеподоланнимидля особистості.
В суспільстві,що розвиваєтьсякультурно,економічно,поглиблюючисьдемократично,гуманістичнізв’язки міжлюдьми, необхідноі можливо протистоятиособистостісоціальномунеблагополуччю.
Тут індивідуальнепротистоянняне являєтьсядля особистостісамоціллю. Длянеї пристоятиозначає бутивільною в допомозідругим людям,бути самостійниму своєму житті.Тоді об’єктивнізаборони вособистісномурозвитку стаютьдля людей простообставинами,які вони можутьпоміняти.
Зв’язкиоб’єктивно-суб’єктивного,зовнішньо-внутрішнього,що визначаютьсязагальну кількістьжиттєвих відносинособистості,можна представитив таких формах:
В умовах соціальногоблагополуччяособистість:
активно реалізуєі будує новіможливостісаморозвиткута розвиткуінших людей;
частково стихійновідтворюютьпозитивнийсуспільнийзміст.
В соціально-неблагополучнихумовах особистість:
займає позицію"вище особистісного",самостійнозвертає досебе суспільнізасоби високогоіндивідуальногорозвитку;
стихійно відтворюєособистіснийта суспільний зміст, виступаючийого носієм;
свідомо приймає,представляє,затверджуєнегативнісуспільнітенденції,індивідуальноугрубляє їх,активно затягуючив їх відтворенняінших людей;
бажає протистоятицим умовам,але не має дляцього ні індивідуальних,ні суспільнихзасобів тайде до саморуйнування.[12]
Отже, життякожної особистостімістить всіці форми, аледомінуючі,визначаютьумови суспільствата історичніумови.
В умовах суспільства– особистістьмає змогу по-різномувідповідатисвоїй ролі:вона приймаєсуспільнімоделі розвиткуяк свої, абоактивно включаєтьсяв створеннянових розвиваючихсясоціальнихумов, або зберігаєпозитивнесамоутотожненняв деструктивнійсуспільнійситуації.
Можна сказати,що в основірозвитку кожноїлюдини лежитьініційованеним самимперетвореннязакономірностейзовнішньоговзаємозв’язкув закономірностіособистоївнутрішньоїорганізації.Дійсно особистіснестановленнялюдини виникаєв міжіндивіднихзв’язках, щоскладаютьсуспільнусистему. Особистіснийспосіб життяіндивіда міняєтьсята розвиваєтьсявідповіднодо своїх внутрішніх,суспільнооформленихзаконів, тобтопо певномусуспільномутипу. [2]
Цілісністьособистостіформуєтьсята відкриваєтьсяв усіх основнихумовах, сторонах,процесах їїжиття: в єдностісуспільногосвіту, совокупномубіопсихічномуспособі відображенняіндивідомсуспільногосвіту, єдності.Якщо цілісністьявляється вусіх планах,умовах, формахіндивідуальногожиття, то такежиття гармонічне.
Підвищеннякультури, научності,психологічностісуспільногосаморозуміння,багато в чому,визначає перспективиперетвореньв нашій країні.Суспільствосьогодні настроенена самопізнання,що здійснюєтьсячерез прийняттякожної людськоїдолі як соціальнозначимої. [17]
Об’єктивнароль людинив світі виявляєтьсячерез йоговключення всистему суспільнихвідносин. Життялюдини відбуваєтьсяяк відносини,які її розвивають,вдосконалюють,реалізуютьсяяк "життєвівідносини".
Спосіб життялюдини надаєтьсяїй свідомістю.В свідомостіцей спосібформуєтьсяпід впливомпредметно-практичноїдіяльностііндивіда, таспілкуванніз іншими людьми,тобто в процесівзаємодії зсоціумом людинапереймає спосібжиття. Суспільнівідносиниіндивіда визначаютьякісну визначеність,структуру йогоособистості.Вони тонковідображаютьхарактеристикисуспільнихзв’язків, в якіоб’єктивновключенийіндивід і коли він стає ідентичнимсуспільству,ці характеристикивбираютьсяв серединуособистості.Остання формуєтьсяяк зміст "Я"індивіда, якевін відчуваєв системі суспільнихсмислів, цінностей,вчинків.
Отже, внутрішньоособистісневідтворенняіндивідомсуспільнихвідносин –складний процес,він залежитьвід сформованихякостей індивіда,особливостеййого індивідуальногожиття. Це таківластивостіособистості:
закономірностійого свідомостіта діяльності;
предметнопрактичнідосягненнята духовніпродукти;
ціннісно-смисловаоснова "Я";
рівень активності,з якою індивідсебе розвиває.[20]