Психологічно злий сміх близький до сміху цинічного. Один і другий види сміху породжені злими і злісними почуттями. Але сутність їх глибоко різна. Злий сміх пов'язаний з надуманими недоліками людей, цинічний сміх викликається радістю з чужого нещастя .
Внаслідок неуважності чи невміння пристосовуватися до обставин, орієнтуватися в ситуації, а іноді і чисто випадково з людиною відбуваються маленькі нещастя, які у присутніх викликають сміх. Межа між маленькими нещастями, які можуть викликати сміх, і більшими нещастями, які сміху викликати вже не можуть, логічно не визначається. Чуже горе незалежно мале чи велике, чуже нещастя у черствої людини, не здатної зрозуміти того, що переживає інший, може викликати сміх, що має цинічний характер. Звичайний, насмішливий сміх теж має відтінок жорстокості. Але це тільки відтінок. Тут не так. Сміються діти з хворих і старих, які не можуть встати чи повільно ходять, сміються, коли сліпий наштовхується на ліхтарний стовп, коли хто-небудь боляче розбивається, коли людину косить біда, сміються над різкими проявами фізичного болю. Ця жорстокість серед дітей і підлітків досягає своїх меж, коли людину навмисно заставляють страждати і потім сміються над нею.
Нажаль, спостереження свідчать, що вже з 5-6 річного віку у дітей з’являється інтерес до слухання сучасного сумнівного дитячого фольклору. Як не забороняй жорстокі куплети чи анекдоти – вони всерівнь живуть у дитячих колективах. В такого роду лічильниках, загадках, частівках, страшилках, “садистських” куплетах, магічних “викликаннях” найчастіше міститься те, що забороняється дорослими. Діти розповідають їх в “тісному колі”, не допускаючи дорослих. Старші дошкільники сміються з крокодилів, що палять цигарки, хлопчика з кулеметом, Танічки, яка втопилася через м’ячик, матним гномом, горобцем з пляшечкою соплів і “Вовочкою”, що вживає нецензурні вислови.
Дорослі, аналізуючи деякі типи дитячої сумнівної творчості і чорний сміх можуть краще зрозуміти психологію дітей. Важливо усвідомити, що суворо заборонити такий “гумор” даремно. А ось повернути дитячу творчість в інше русло, даючи свободу висловлювання, це в силах вихователів і батьків.
Інколи сміх свідчить лише про нетактовність і грубість дитини. Ось дівчинка в новій шубці і чобітках підковзнулась і вже лежить в брудній весняній калюжі посеред двору. Навколо діти сміються, в очах радість, на обличчі задоволення, а в душі пусто і холодно. Чому так буває, чи все роблять дорослі, щоб не дати вкоренитися в юні серця злорадство, цинізму і байдужості? Адже поведінка жорстоких дітей може завдати горе і шкоду тому, хто особливо сприйнятливий до насмішок і знущань.
Знавець дитячої психології доктор Добсон згадує : “Коли мені було приблизно 8 років, я постійно відвідував заняття в недільній школі. Одного разу в наш клас ввійшов хлопчик і сів за парту. Його звали Фред. Я до цього часу пам'ятаю його обличчя. Але що іще важливіше, я і зараз можу уявити, як виглядали його вуха. Вони були якісь викривлені і помітно відстовбурчені. Ці дивні вуха мене просто приворожили, так як вони нагадували крила “джипа”. Зовсім не подумавши про можливу реакцію Фреда, я звернув увагу своїх приятелів на його вуха. І всі миттєво вирішили, що прізвисько “джипові крила” буде дуже вдалим. Здавалось, що і Фред вважав це забавним. Він навіть гиготав разом з усіма. Але раптом він перестав сміятися. Фред підскочив зі стільця, обличчя його стало червоним, почервоніли навіть вуха. З плачем він кинувся геть із класу, пронісся коридором і вибіг із приміщення. Більше Фред не з’являвся в нашому класі. Пам’ятаю, як мене вразила неочікувана і настільки різка реакція Фреда. Розумієте, у мене навіть думки не виникало, що я можу його засмутити своїм невинним жартом. Я не був зовсім нечуйною дитиною і часто вставав на захист потерпілої сторони, навіть коли був ще зовсім маленьким. Я ніколи не став би зувмисне підтрунювати хлопчика на зразок Фреда. Такі були у мене переконання. Осмислюючи той епізод, я не може не покласти відповідальність за нього не дорослих : на своїх батьків і вчителів. Вони повинні були пояснити мені, що переживає людина, над якою насміхаються, особливо, якщо мова іде про його фізичні недоліки чи зовнішні особливості”.
Ш.О.Амонашвілі переконаний, що неможливо будувати справжню педагогіку, якщо не буде дитячих витівок, не буде пустунів. “Яка нудьга для педагога займатися з дітьми, що мають свідомість і поведінку премудрених життєвим досвідом дорослих. Я спершу підбурив би таких дітей до витівок, до невгамовності, а потім би приступив до пошуків педагогіки особливості”. Автор книги “Здравствуйте, діти !” переконаний, що більшість педагогів схильні бачити в дитячих пустощах щось на зразок злочину, приймають їх як порушення дисципліни. “З яким інтересом прочитав би я книги про психологію пустунів і про пустощі, але де вони !”, - зазначає Ш.О.Амонашвілі. Сам він вважає, що пустуни, витівники – це в першу чергу життєрадісні, кмітливі, дотепні, комунікабельні діти. “Пустуни – діти з гумором, бачать смішне в самому серйозному, вміють заганяти беззалаберних в незвичних для них ситуації і люблять тішитися над ними; вони дарують хороший настрій і сміх не тільки самому собі, але й іншим, хто відчуває гумор…”. Амонашвілі робить висновок, що пустотливість – цінна якість дитини, тільки треба управляти нею.
І справді, дорослих повинні насторожувати пустощі жарти дітей, які можуть перерости в хуліганство і агресивність. Важливо формувати у дітей культуру спілкування, прояву веселого настрою, жартів та розіграшів. Здатність управляти своєю поведінкою, прогнозувати наслідки веселощів – надзвичайно важлива якість, яку слід формувати у вихованців. Доречно аналізувати ситуації – “жарти”. Наприклад :
- діти сміються, коли натягнуть мотузку чи дріт поперек темної алеї, а потім сидять в кущах, очікуючи свою жертву. Жертва, зачіпившись ногою, лежить горілиць, потім сідає на землю, потираючи забиті місця охаючи;
- хлопчаки вимащують лавку фарбою. Той, хто сідає на лавку не відразу помічає, в чому тут справа. А діти весь вечір сміються, уявляючи, як людина, прийшовши додому, виявить незмиваючу пляму на костюмі.
- Купаються дітлахи. Потім витаскують з води і зав’язують кому-небудь штани вузлом як найтугіше. Хоч ножицями ріж. Всі сміються над жертвою.
А якщо спробувати систематизувати різні види сміху? Відомий клоун М. Румянцев (Карандаш), розглядаючи проблему сміху, зазначав: “уявимо собі для початку дерево сміху. Так сказати, творіння природи. Дерево росте. Число гілок з кожним днем збільшується, розширюється наш світогляд, комічне удосконалюється, як і мистецтво вцілому. Подивимося на крону нашого дерева. Одна сторона освітлена сонцем, інша – в тіні. Одна сторона – сміх добрий, той, що творить, інша – сміх злий, той, що руйнує. А корні дерева? Тисячі корінців, ніби-то відображення тієї ж крони, тільки без листя. Для крони потрібне повітря, корінцям потрібна земля. В одному випадку комічне народжене самою природою, людини бачить смішну ситуацію в житті, в іншому – творить смішне, користуючись силою своєї фантазії, але при цьому все ж відштовхується від природи, черпаючи в ній лише тему”.
Кажуть, що про обличчя незнайомої людини важко сказати щось, доки вона не засміється. Ні в чому іншому не проявляється людина так, як в усмішці, сміхові, що об’єднують в собі різноманітні душевні порухи. Дивлячись на людину, яка сміється, ми бачимо крім її загального радісного вигляду ще й зовсім інше, - те, що приховати не можна, що проступає крізь маску усмішки. Сміх говорить нам не тільки про те, як і над чим людина сміється, але і про те, як вона здатна страждати і гніватися. В мить усмішки можна миттєво проникнути крізь усі перепони внутрішнього, несправжнього в людині, можна доторкнутися до самої її суті. Як же сміються наші діти ? Вдивимося, вслухаємось і … усміхнемося.