Здійснений аналіз дозволив зробити висновок про те, що із зростанням терміну адаптації радикальної трансформації ієрархії ціннісних орієнтацій не відбувається, проте значущість окремих цінностей суттєво змінюється. Зокрема, із зростанням терміну відбування покарання, приблизно на останньому етапі адаптації до умов позбавлення волі знижується значимість таких цінностей, як друзі, активне діяльне життя, водночас зростає значення чуйності. Отриманий факт можна пояснити впливом умов перебування в колонії. Зниження вагомості таких цінностей, як свобода, активне діяльне життя, вихованість, самоконтроль підтверджує вплив пенітенціарного стресу і особливе його загострення на третій стадії адаптації.
Результати дослідження показали, що рівень адаптації є найбільш чутливим індикатором наявності стресового стану. Цей стан виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як негативної, агресивної і водночас неуникненної. Психологічні прояви у стані пенітенціарного стресу різноманітні.
Загалом досліджувані всіх груп виявилися самовпевненими, готовими до самопожертви, ідеосинкратичними (шизопатія, як розлад). Ці особи, живуть за межами того світу, в якому існують всі інші. Вони не отримують задоволення від життя, не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, втрачають межі власного світу. Така соціально-пасивна контактність супроводжується відчуттям дискомфорту, слабкою здатністю до підтримання і встановлення взаємовідносин, а також свідомою схильністю до порушень поведінки, його ексцентричністю. Можливо, саме така поведінка була причиною виникнення труднощів у спілкуванні, що ускладнює дослідження адаптації засуджених до умов позбавлення волі. Разом з тим, засуджені, які вчинили посягання на життя і здоров’я особи (перша група), виявилися самовпевненими та агресивними. Ці риси в їх характері є домінуючими. У досліджуваних другої групи (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності) домінуючими були такі риси, як ідеосинкратичність, самовпевненість і відсутність чуйності, сумлінності. Найменшою мірою у них виражена схильність до самоаналізу і рефлексії. Інтелектуальний контроль їх поведінки виявився також низьким. Цікаво, що цей тип досліджуваних особливо схильний до самопожертви. Загострення цієї риси характеру може бути пов’язане із особливостями відбування покарання даної групи засуджених. Відомим є той факт, що вони користуються найменшим авторитетом серед колоністів та адміністрації. Постійне приниження їх гідності, складні умови життя, занижена самооцінка і підсилюють загострення такої риси, як схильність до самопожертви, розладом якої є схильність до самознищення, що може сприяти виникненню суїцидних форм поведінки.
Особи третьої групи (злочини проти власності) виявилися діяльними, сумлінними, розсудливими, але в той же час занадто ідеосинкратичними та агресивними. Ці досліджувані соціально адаптовані, для них не властива реакція самодокору та самозвинувачення.
Особи четвертої групи (злочини у сфері господарської діяльності) характеризуються надмірним бажанням бути активними, діяльними, в той же час, вони впевнені у своїй досконалості і значимості, володіють найбільш високим інтелектуальним контролем поведінки, дорожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в ситуаціях соціальної взаємодії. В той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, неаутизовані і відрізняються найменшою психічною напругою.
Особи п’ятої групи (злочини проти громадської безпеки) виявилися надто самовпевненими, відданими, сумлінними, але в той же час у них особливо загострені ідеосенкратичність, драматичність. Загострення такої риси, як бездіяльність також є характерною для представників цього типу злочинної поведінки, адже саме свідома бездіяльність може стати однією із причин вчинення такої категорії злочинів.
Особистісні риси досліджуваних шостої групи (злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються найбільшим негативним ступенем вираженості, практично за всіма діагностованими шкалами. Знижені лише пильність, серйозність.
Загалом виявлено, що у злочинців, які посягають на життя і здоров’я особи (перша група) ― висока чутливість до міжособистісної взаємодії; особи, які вчинили зґвалтування (друга група), характеризуються низькою чутливістю в міжособистісних стосунках при низькому контролі поведінки; корисливо-насильницькі злочинці (третя група), характеризуються самою високою імпульсивністю при низькому контролі, неповагою до правових норм; особи, які вчиняють злочинні дії в галузі господарської діяльності (четверта група), найбільш адаптовані, мають високий самоконтроль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах; злочинці у сфері громадської безпеки (п’ята група) та у сфері обігу наркотичних засобів (шоста група), мають найнижчий рівень тривоги і гнучкість поведінки.
Отримані результати кореляційного аналізу свідчать про те, що агресія під час адаптації до умов позбавлення волі пов’язана з рисами характеру. Так, наприклад, «образа» корелює з «драматичністю» (r=0,4, p<0,01), «чутливістю» (r=0,6, p<0,01), «відданістю»(r=-0,5, p<0,01); «роздратування» – з «драматичністю» (r=-0,4, p<0,01) та «чутливістю» (r=-0,5, p<0,01); «вербальна агресія» – з «драматичністю»(r=0,55, p<0,01) та «самовпевненістю»(r=0,65, p<0,01).
Нами було констатовано, що на початковому етапі адаптації досліджуваних до умов позбавлення волі, досить вираженими є фізична, опосередкована агресія, підозрілість та вербальна агресія. Під час другого етапу адаптації фізична агресія, роздратування, негативізм дещо знижуються, проте наприкінці терміну адаптації вони знову зростають. Загалом знижуються опосередкована та вербальна агресія. Отримані показники підтверджують існуючу точку зору, що за умови хронічного стресу (в даному випадку ним є позбавлення волі в умовах ВК) процес адаптації триває досить довго (до 1 року). Це, в свою чергу, призводить до різноманітних особистісних змін з переважанням афективних розладів: на початку строку відбування покарання спостерігаються майже всі види афективних розладів – депресія, тривога, реакція відчаю (вольова та емоційна апатія), порушення поведінки (соціальна чи агресивна поведінка), або повна ізоляція від оточуючих, замкнення у своєму внутрішньому світі.
Проведені в ході дослідження інтерв'ю засуджених дозволили виділити й узагальнити фактори зовнішнього середовища, що обумовили провідні типи актуального значеннєвого стану в умовах соціальної ізоляції. Це, насамперед, замкнутість тюремного середовища, украй обмежені можливості задоволення потреб, регламентація поводження, одноманітність обстановки, жорстокі норми й закони соціальної стратифікації кримінального середовища, що суперечать вимогам виправно-трудової установи. Перераховані вище фактори спричиняють неможливість самоствердитися й персоніфікуватися в соціально-прийнятній формі й штовхають засуджених до самореалізації в асоціальній формі.
Процес адаптації до умов позбавлення волі припускає дану динаміку особистісного «розвитку». За словами засуджених, перші два-три місяці відрізняються найбільш напруженим психічним станом. У цей період первинної адаптації відбувається ламання раніше сформованих життєвих установок і стереотипів, отже, і зміна змісту інтерналізованих цінностей. Депривація, викликана різким обмеженням задоволення звичних потреб, гостре переживання ворожості нового мікросередовища, часті конфліктні емоційні стани спричиняють почуття безнадійності й приреченості, що в підсумку посилює границі суб'єктивної реальності засуджених і фіксує їх актуальний значеннєвий стан на нижчих рівнях функціонування системи особистісних змістів.
Наступний період пов'язаний із ціннісною переорієнтацією засудженого, прийняттям норм і цінностей мікросередовища, пошуком можливості виживання в нових умовах. Це обумовлює вибір стратегії поводження й, отже, входження в певну ненормативну касту соціальної системи виправно-трудової установи.
Результати методики "Автопортрет" показали, що на початку строку відбування покарання, тобто в процесі адаптації до умов позбавлення волі найбільше виражені такі риси, як самовпевненість, драматичність, самотність, відданість, сумлінність, серйозність.
Загалом, в процесі відбування покарання зростає пильність та прагнення до діяльності, знижується авантюризм, чутливість та відданість. Таким чином, можемо констатувати позитивний вплив перевиховного процесу, який здійснюється в умовах ВК. Особистість більшою мірою прагне до діяльності, стає менш авантюристичною. В той же час умови позбавлення волі негативно впливають на особистість засудженого, сприяють появі жорстокості і недовіри.
Аналіз показників суб'єктивної картини життєвого шляху становить низку особливостей у різних категорій досліджуваних (результати наводяться у таблиці 1)
Таблиця 1 Середні показники суб’єктивної оцінки життєвого шляху засуджених на різних етапах адаптації до умов позбавлення волі.
| Групи відповідно до етапів адаптації | Тривалість життя | Відчуття реалізованості | Психологічний вік | Реальний вік | Оцінка минулого | Оцінка теперішнього | Оцінка майбутнього |
| 1 група (початковий етап) | 84 | 0,36 | 24,9 | 27,1 | 6,4 | 3,3 | 7,1 |
| 13,1 | 0,08 | 3,0 | 2,5 | 1,5 | 1,6 | 1,8 | |
| 2 група (середній етап) | 86 | 0,25 | 24,2 | 27,6 | 5,9 | 4 | 7,3 |
| 10,2 | 0,06 | 3,5 | 2,3 | 1,7 | 1,2 | 1,6 | |
| 3 група (кінцевий етап) | 70 | 0,47 | 32,9 | 28 | 6,04 | 2,4 | 5,8 |
| 11 | 0,06 | 2,9 | 2,6 | 1,3 | 1,3 | 1,5 |
Отримані дані свідчать, що у засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, очікувана тривалість життя значно нижча, ніж у інших, що може свідчити про відсутність у цієї групи засуджених психологічного благополуччя. Низькі показники очікуваної тривалості життя, що є суб’єктивним показником рівня здоров’я засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, свідчать про усвідомлення засудженими погіршення стану власного фізичного здоров’я внаслідок перебування в ув’язненні