Вступ
Актуальність дослідження. Міжособистісні взаємини — де сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних взаємин є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.
Людина - істота соціальна. Включення особистості в суспільні відносини обумовлено первинною роллю соціального спілкування в цьому процесі. Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у виховному відношенні. Найчастіше труднощі підліткового віку пов'язують із статевим дозріванням. У вирішенні складних завдань виховання особистості значна роль належить вивченню уміння особистості спілкуватися. У підлітковому віці провідною діяльністю виступає спілкування з однолітками.
Людина не може існувати ізольовано від суспільства. Вона постійно знаходиться у русі, здобуває нові знання і обмінюється інформацією з оточуючими. Протягом життя існування людини постійно змінюється, у неї формуються нові погляди та інтереси. Ще з самого дитинства, з народження людину оточує сім’я, яка виховує в неї почуття поваги та любові і поступово відкриває шлях у дорослий світ.
Від того, в якому оточенні перебувала людина, які поради та настанови вона отримувала, залежатиме і її життя. Буде зрозуміло, чи зможе вона досягти чогось у житті і стати тим, ким прагне бути.
Тож, як бачимо, проблема взаємовідносин доволі актуальна і потребує обговорення.
Об'єктом дослідження є особливості взаємовідносин підлітків.
Предметом дослідження – процес взаємовідносин підлітків.
Мета дослідження – виявити характерні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому.
Завдання:
1) вивчення теоретичного матеріалу з проблеми міжособистісних взаємовідносин в підлітковому віці;
2) виділення і вивчення психологічних особливостей взаємовідносин підлітків;
3) проведення дослідження за допомогою психодіагностичних методик;
4) аналіз і узагальнення результатів дослідження.
Гіпотеза дослідження – особливості формування взаємовідносин підлітків забезпечують повноцінний розвиток особистості.
Методи дослідження:
Теоретичні (аналіз літератури, типологічно-порівняльний, структурний);
Емпіричні (Анкетування, Закінчи речення, Самооцінка стану сформованості взаємин, Соціометрія, Спостереження.)
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини (теоретичний та практичний розділи), висновку та списку літератури.
База дослідження. Дослідження проводилося в малошкарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів з учнями восьмого класу.
Розділ 1. Теоретичні основи міжособистісних взаємин
1.1 Міжособистісні взаємини. Загальні положення
Міжособистісні взаємини охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, неповторності міжособистісних взаємин є привабливість однієї людини для іншої.
Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таким взаємин. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія — це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування — практична складова цих переживань (7; 124).
Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних взаємин: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції взаємин беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Особистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення взаємин. Необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («я можу»). «Треба» — найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування взаємин. Так, дружні взаємини можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйнують міжособистісні взаємини. Суспільство прагне привести міжособистісні взаємини у відповідність до суспільних відносин.(3; 7)
Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосунками. Незбіг близьких міжособистісних взаємин та ділової активності очевидний, але не може бути суспільних відносин у “чистому” вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості-непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На виробництві результат спільної діяльності — економічна ефективність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних взаємин.
Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних взаємин та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих та економічних норм, близькі, інтимні взаємини заважають. З іншого боку, перетворення міжособистісних взаємин у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задоволення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричинюють виникнення напруженості та конфліктів.
Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі взаємодії викликає в людини зміну поведінки, установок, оцінок. У ньому разі йдеться про феномен взаємовпливу.
Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, учинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій — відбувається процес уподібнення членів однієї групи. Механізмами взаємовпливу є імітація, навіювання, конформність, переконання.
Імітація — неспрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпростішою формою відображення людиною поведінки інших людей. На основі імітації пізніше формуються інші регулятори взаємовпливу — навіювання, конформність, переконання. Вони регулюють норми міжособистісного спілкування. Норми, у свою чсріу, визначають характер міжособистісних взаємин. Наявність відпрацьованих норм демонструє однозначність у розумінні та оціїщі подій.
Навіювання — найменш усвідомлюваний процес — грунтується на некритичному наслідуванні зразків поведінки іншої людини. Навіювання може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдання) і непряме, мимовільне.
Конформність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи. Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієнтацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку нав'язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її конформності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов'язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприймає груповий тиск, виявляючи певну конформність.(2; 79-82)
Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру Конформність виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса — це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язаних їй норм, оцінок.
Переконання — процес свідомого прийняття оцінок, думок і стереотипів поведінки, що належать групі. У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.
У повсякденній практиці спілкування явища навіювання, конформності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину — процес багатоплановий, проте можна виділити кілька його загальних умов. Ступінь конформності та переконаності залежить від того, хто є суб'єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний статус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.
Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності 'Іавдань вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирішення виша; за умов високої невизначеності завдань вірогідність зміни оцінок більша, адекватність менша
Суттєвим моментом взаємовпливу є взаємини симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії - - незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, — ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі взаємини, які найменше пов'язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.
Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характерологічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формування в дитини зворотної риси — пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних взаємин, що демонструє зближення психологічних рис у людей, названо -законом “міжосабистісного уподібнення”, а частковий його прояв - ефект “поляризації” особистісних рис — формується у процесі тривалих взаємин.